Київське видавництво «Смолоскип», залишаючись і надалі вірним одного разу задекларованій меті — виданню творів молодих авторів, нещодавно випустило у світ збірку віршів випускниці природничого відділу Києво-Могилянської академії Оксани Самари Debris. Авторка стала однією з переможниць конкурсу «Смолоскипа» минулого, 2002, року (ІІ премія), і її книга віршів є типовим зразком «першої книги молодої поетеси».
Усі притаманні «молодій поезії» вади й недоліки зібрані під чорно-білою обкладинкою цієї тоненької книжки. А також — усі притаманні їй же чесноти і переваги. Першою в переліку цих чеснот-переваг має стояти «енергетична цінність», як ото пишуть на харчових продуктах, — і харчу духовного це визначення також стосується. Насиченість, інтенсивність рядка, віршованої строфи у молодої поетки справді висока. Вловлені поетичним чуттям коливання душі передаються на словах, як уже це вдається, почуттєво, або ж по-чуттєво:
Я зиму цю пережила,
Ці чорні, безпросвітні дні!
Немає темряви і зла —
Принаймні, їх нема в мені.
Я дочекалася тепла,
Розбила кору льодову!
Я зиму цю — пережила.
А значить — все переживу!
Попри зовнішню традиційність процитованих рядків, у них (чи, швидше, поміж них) прозирає правдиве новаторство. В епоху повсюдних і всепроникних псевдо-глибокодумних верлібрів Оксана Самара вибрала найскладніше — простоту.
Звісно, ніяка рецензія неможлива без вказування на недоліки, особливо, коли йдеться про дебютну збірку. До недоліків Debris’у можна сміливо вiднести тьмяність, непрописаність деяких (небагатьох) віршів на останніх сторінках книги. Ось і взірець такої смислової каші, римованої абракадабри:
Що може бути величніше й
вічніше
Неба нічного безмеж?
Падають роси, замерзлі
в повітрі ще,
Мов хризантемові теж.
Цією строфою завершується вірш без титулу, датований ще 1996 роком. Чи варто було включати його до рукопису? Авторка вважає, що варто. Ніхто не може втручатись у авторський задум — це один із ключових постулатів свободи творчості. Та хіба сама авторка не мусить віддавати собі звіт у своїй спроможності, хіба дозволено спортсменові, який долає 2 м у висоту, стрибати на 1,60 і вважати це досягненням? Адже є у збірці О.Самари й інші вірші, вірші неначе з майбутнього, вивірені й самодостатні — чи, може, це вірші вже з наступної збірки?
У світі стало більше гострих ліній.
Ліси зникають; а дерева в них
Потроху сохнуть. І ночами чути,
Як листя,
листя облетіле шарудить
Про те, що дні бували і ясніші.
У короткому вступному слові до Debris’y Євген Дикий, попередньо охарактеризувавши себе титулом «жодного разу не письменник», відзначає: «У Оксани все не як у людей. Вона — поза тусовкою, поза «літпроцесом». І ще, кількома рядками нижче: «...писала Оксана для себе, без наміру публікувати...»
Та у будь-якому разі вірші О.Самари вже прийшли до читача. Бо в дійсності кожен поет рано чи пізно переживає гостру потребу вийти зі своїми рядками на люди. Не для внутрішнього ж користування народжуються такі болючі й полум'яні інвективи, як ті, що вмістились у ламаних перших рядках першого вірша збірки.
Поки що Оксана Самара лишається «авторкою першої збірки». Але у неї в запасі ще є найважливіший аргумент будь-якої полеміки — спроможність писати далі. Час працює на неї — і це значна перевага.
У Київській публічній бібліотеці імені Самеда Вургуна відкрили виокремлену книгозбірню українського поета та перекладача тюркських літератур Миколи Мірошниченка (1947—2009). >>
Львів — це місто не лише найароматнішої кави, а й романтичної музичної історії, пов’язаної з Францом Ксавером Моцартом — сином знаменитого австрійського композитора і музиканта-віртуоза Вольфганга Амадея. >>
Поміркувати про поезію Богдана Томенчука найкраще з авторськими строфами: >>
Стартує вже 21 грудня в Харкові, а в Києві пройде 25–27 грудня мініфестиваль «Вертеп Схід». >>
У крайньому романі Стівена Кінга «Голлі» (Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2024) знову немає нічого від класичного іміджу «короля жахів»: ані містики, ні фентезійних істот. >>
Загалом у фільмі є кадри з 16 фільмів Олександра Довженка: переважно художніх і кількох документальних. >>
