«Кремль не довіряє Януковичу й намагається штовхнути його у небезпечному напрямку»

      Унаслідок змін на міжнародній шахівниці Україна опинилася в новій геополітичній ситуації і змушена вкотре вибирати між цивілізованим світом і Росією. Неоднозначні виступи Прем'єр-міністра Віктора Януковича спричинили значний резонанс не лише в Україні, а й у центрах світової політики. Розставити деякі наголоси «УМ» попросила англійського політолога Академії оборони Об'єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії Джеймса Шерра.

      — Пане Джеймсе, як на Заході сприйняли антинатовський демарш Януковича у Брюсселі?

      — Після виступу Януковича у штаб-квартирі НАТО Захід, на мій погляд, був у замішанні та в стані подивованості. На Заході дещо переоцінюють радикальний дух цього виступу. Водночас є розуміння, що Янукович не міг виступати в інший спосіб, враховуючи те, ким є він сам, що таке Партія регіонів та враховуючи об'єктивну ситуації в Україні і світі. Я вважаю, що Віктор Янукович не хоче зіпсувати стосунки з Заходом, — навпаки, він бажає відновити багатовекторну політику на міцному фундаменті. Водночас він знає, що для цього потрібні дуже міцні і довірчі стосунки з Заходом. Також Янукович усвідомлює, що справедливих стосунків із Росією можна досягнути лише у тому випадку, якщо бути сильним і потужним гравцем. Росія шанує лише силу. І навіть на офіційному рівні у Кремлі повторюють цю аксіому.

      Сьогодні без присутності західного чинника у площині російсько-українських відносин Україна перед Росією буде слабкою і вразливою. Складність полягає в тому, що Янукович неглибоко розуміє Захід і дух західних інституцій, у тому числі НАТО і ЄС. Він хоче спілкуватися прямо та конкретно, і це позитив. Але, на жаль, представники Заходу призвичаєні спілкуватися м'яко й дипломатично, а такого зразка розмову український Прем'єр не розуміє. І це певна проблема.

      — Тож як зараз можуть розгортатися події? Чи Україна знову опиняється на цивілізаційному роздоріжжі?!

      — Проблема полягає в тому, що Кремль не вповні або й зовсім не довіряє Януковичу, тож намагатиметься впроваджувати у його найближче оточення «своїх людей», аби штовхнути у небезпечному напрямку. Якщо Росії вдасться реалізувати подібні заходи, тоді виникне ризик сильного непорозуміння між Україною і Заходом. На мою думку, нам необхідно запобігти цій проблемі. Захід має проявити ініціативу при співпраці з українським Прем'єр-міністром і почати будувати відкриті стосунки з ним на особистому рівні. Найнебезпечнішим буде відкладення цього процесу. Дуже часто в подібних ситуаціях на Заході перемагає підхід відтягування рішення, мовляв, найкраще буде почекати та подивитися, як розгортатимуться події в Україні. Якщо з рішенням зволікатимуть, шанс може бути втрачено безповоротно. Адже серед інших осіб в оточенні Януковича перебувають «шкідливі елементи» — відверті союзники російської геополітики та звичайні агенти. І вони намагаються впливати на нього.

      — Як ви оцінюєте початок реалізації «доктрини дестабілізації України» на тлі «параду референдумів», що почався з інспірування Росією плебісциту в Придністров'ї, а може закінчитися Кримом?

      — Реалізація цього проекту буде дуже небезпечною для України. Хоча я не думаю, що Росія піде на відкриту дестабілізацію України. Зараз Кремль намагатиметься вплинути на формування оточення нового українського уряду, аби досягнути головної мети — можливості накладати вето на українські рішення стосовно НАТО і СОТ, у питаннях газу і нафтопроводів, в тому числі Одеса-Броди-Плоцьк-Гданськ, щодо Придністров'я та ін. Сьогодні позиції Росії міцні, і можливості опору російському тиску з боку нового українського уряду невеликі.

      Янукович, на мій погляд, був дещо здивований наслідками зустрічі в Сочі з президентом Путіним. Перший висновок: виходить, аби заручитися підтримкою Росії, треба запропонувати їй більше, ніж Україна вже запропонувала. Подібний хід подій лобіюють кілька осiб з оточення Януковича. Але є й друга реакція: Росія просуває винятково свої власні національні інтереси, і робить це дуже вперто. Тож необхідно зберегти українські національні ресурси і захищати Україну, але розумно. Напевно, в одній особі можуть уживатися два такі імпульси. Якщо ж серед подібної внутрішньої боротьби в українському уряді Захід казатиме відверту дурню, то жодних позитивних результатів не буде. Необхідно, щоб Захід відверто, приблизно як Путін, сказав українському Прем'єрові: «Є конкретні можливості для України. Зокрема, якщо Україна вступить у СОТ, то отримає безмитну зону з ЄС, і двері до ЄС вiдчиняться насправді. Якщо ви продовжуєте успішні програми реформування Міноборони та Збройних сил, ми абсолютно виключаємо тиск щодо ПДЧ (Плану дій щодо набуття членства в НАТО), адже це повністю вибір України. Але розвиток та інтеграція України продовжаться». Такі короткі й прості послання — абсолютно необхідні. І з ними не може бути жодного зволікання. Ці сигнали мають бути подані якнайшвидше — не завтра, а вже сьогодні.

      — Як, на вашу думку, надалі будуть складатися відносини між Заходом і різними представниками української влади?

      — Захід повинен посилювати і поглиблювати свій діалог із Президентом Ющенком, але необхідно розуміти, що навіть у сфері національної безпеки позиція глави уряду вкрай важлива, оскільки Верховна Рада (яку контролює Партія регіонів. — Ред.) володіє питанням бюджету і впливає на Кабмін. Через економічні важелі буде реалізовуватися вплив і на силові відомства — на СБУ та МВС. Тож в Україні необхідно досягнути практичного консенсусу всіх сил, які мають реальні та конституційні важелі впливу.

      — Після саміту в Санкт-Петербурзі з'явилося враження, що Захід схвалив так звану «суверенну демократію» Росії — політику, яку проводить Путін, порушуючи демократичні закони цивілізованого світу. Часом навіть напрошується висновок, що Захід відмовився підтримувати Україну в її прагненні розбудовувати демократію. Чи це так?

      — Подібне враження на 100 відсотків помилкове. І тон, і зміст того саміту не були дружніми, натомість — дуже гіркими і неприємними. І це було передбачувано. Українське ж відчуття з цього приводу може виникати внаслідок певного ментального спадку, пов'язаного з історією. Мовляв, американський і російський президенти зустрічаються, щоб обговорити долю України та можливість її зрадити. Але це виключено. Та й Путіну ні до чого такий підхід, адже президент Росії упевнений, що він тут виграє, що він тут головний. Путін уважає, що політика Заходу не консолідована і розпадається в Іраку, в Афганістані, у питаннях енергетики, тому не треба питати дозволу Заходу на право діяти в Україні. Але з приводу України угодовських відповідей із боку Заходу не буде. Я абсолютно відкидаю подібний підхід з боку США, Великої Британії і більшості країн-членів ЄС та НАТО. Я цього не скажу про всі держави, але про більшість — так. Наші відносини з Росією не є добрими, але абсолютно виключено, що для їхнього поліпшення хтось припустить навіть саму можливість постановки питання «здавати чи ні Україну в обмін на поліпшення відносин із Кремлем».

      Хоча ми справді не виробили ефективної стратегії реагування на нову російську доктрину «енергетичної супердержави». Для нас це велика проблема, і вона досі залишається без відповіді.