Блиск «Золотого кадуцея»

      Телескопи зачохлені, повітряні кулі здуті, книги наполовину розкуплені, салют відгримів. Майже півтисячна армія (чекали десь на сотню менше) письменників, видавців, критиків, журналістів, торговців книжками і просто фанів не без жалю спакувала валізи. Останні відверто поважчали від літературних новинок та призів із подарунками. Цього року Харків, як ніколи, був прихильним саме до гостей. Усі три «Золотих кадуцеї», так само як і гран-прі фестивалю — «Філософський камінь», успішно покинули межі України.

      Кадуцеїв за усталеною традицією було дев'ять. Тобто бронзовий, срібний і золотий одразу в трьох номінаціях: «Дебютні книги», «Цикли, серіали і романи з продовженням» та «Крупна форма». Дебютне золото дісталося молодому письменнику з російського Нижньовартовська Шимуну Врочеку . Перша у його житті книга «Сержанту ніхто не дзвонить» отримала найбільшу кількість голосів несподівано навіть для нього самого. Хоча хлопець чесно зізнався, що розраховував принаймні на «бронзу».

      «Золото» у «серіальній» номінації фантасти без особливих вагань віддали московському письменнику Олександру Громову за першу книгу дилогії «Ісландська карта». Автор на хвилиночку уявив собі світ, в якому немає Америки, і видав шедевр у стилі альтернативної історії. Народу альтернатива сподобалась. Святе місце, мабуть, дійсно пустим не буває.

      У «золота» за «Крупну форму» — своя історія. Як розповів Олег Ладиженський (один із харківських Олді), перша книга ризької письменниці Далії Трускіновської вийшла ще наприкінці 90-х років. Аби світ побачив і другу («Шайтан Зірка»), колегам пані Далії довелось витратити чимало зусиль на роботу з видавцями. Але після того як потрачені зусилля увінчалися успіхом, роман одразу поцілив у десятку. Харківський «Золотий кадуцей» — тому лише зайвий доказ.

       У свою чергу, «Філософський камінь» із червоного рубіна, що був дивовижним чином синтезований харківським «Інститутом монокристалів» (у живій природі він просто не існує), цього року вручили патріарху російської фантастики Володимиру Михайлову. Сам номінант на церемонію не приїхав (говорять, наразі дописує головну книгу свого життя), але його заслуги перед жанром заперечити ніхто не насмілився. Тим більше що гран-прі — це свого роду приз поза конкурсом, який щороку вручається «Харківським інститутом диваків «за життя, віддане фантастиці». Прізвище ж 66-річного Михайлова літературознавці сьогодні ставлять на один рівень із визнаними метрами жанру — братами Стругацькими та Кіром Буличовим. Усі троє на свій страх і ризик вперше в історії радянської фантастики віддали перевагу живій людині з її насущними та філософськими проблемами, а не чудернацьким роботам із космічними прибульцями. Тобто фактично вивели жанр із шкільного на «дорослий» рівень.

      До речі, сьогодні фантастикою цікавиться не лише молодь, а й дуже серйозні та поважні люди. Скажімо, у Харкові наразі успішно працює майже півсотні письменників-фантастів, добра половина з яких — представники наукової еліти міста. Як з'ясувалося на філософській секції фестивалю, сучасні мислителі регулярно знайомляться з книжковими новинками цього жанру, оскільки фантастичні ідеї літераторів допомагають їм побачити світ під іншим кутом зору. Вплив фентезі за вісім років разюче позначився і на харківських чиновниках. На «Зоряному мості» вони враз стають розкутішими і, здається, навіть дозволяють собі бути трішечки вільними.  Моду на стрімку демократизацію ввів співорганізатор фестивалю і «за сумісництвом» голова облдержадміністрації Арсен Аваков. Уже кілька років поспіль він зустрічає багатьох відомих письменників як давніх друзів, купує і читає їхні нові романи і навіть намагається бути чимось на них схожим. Цього року на церемонію закриття фестивалю «губернатор» прийшов у фірмовій футболці «Зоряного мосту», кросівках, спортивній вітровці та джинсах. Такий собі виклик помпезності і зашкарублому краватковому шаблону. Стопудова фантастика!

      Користь від подібного фестивалю визнають і літературні критики разом із читачами. Виявляється, щороку на теренах СНД тепер видається до 600 фантастичних новинок. Аби прочитати їх усі, не вистачить ні сили, ні часу, ні грошей. Тому «Зоряний міст», за оцінкою його постійних учасників, служить ще й своєрідним фільтром: якщо на «фесті» книжку відзначили, значить, вона дійсно чогось-таки варта. Хоча оцінка письменницького журі не завжди збігається з читацькою. Скажімо, цього року харківські книгарні одноголосно присудили приз читацьких симпатій російському письменнику Вадиму Панову. Саме його твори, написані в жанрі міського роману, в Харкові розкуповують найактивніше. Але водночас цього року вищезгаданий письменник не отримав жодного кадуцея. Подібна історія трапилась і з киянами Сергієм та Мариною Дяченками. Їхній новий роман «Дика енергія. Лана» був відзначений лише бронзою. Але кількість читачів, які прийшли на зустріч саме з пані Мариною, побила усі фестивальні рекорди.

      Перенасиченість книжкового ринку фантастикою, виявляється, неабияк турбує і самих авторів. За словами директора фестивалю, письменника Олександра Золотька, сьогодні видати першу книжку не так уже й складно. Набагато важче продати новинку. Тому слуги пера свідомо друкують одразу по кілька романів, щоб підняти свій рейтинг. Але це ще півбіди. Нерідко, аби завоювати симпатію читачів, письменники, як вони самі думають, навмисне опускаються нібито до невисокого інтелектуального рівня середньостатистичного споживача і видають на-гора примітивне чтиво. У свою чергу люди беруть до рук книжку і думають: «Ну й недалекий же цей писака». Внести гармонію у стосунки письменника з читачем фантасти спробували на секції «Література, логіка й інтелектуальне бидло». Назва, так би мовити, говорить сама за себе.

      Той факт, що дев'ятий «Зоряний міст» відбудеться не пізніше наступного вересня, його організатори та постійні учасники навіть не ставлять під сумнів. Більше того, вже зараз діляться своїми планами. Великий російський «іной» Сергій Лук'яненко, якому цього року не дісталася жодна премія, говорить, що наразі одночасно пише два романи. А відтак сподівається, що бодай один із них таки потрапить до числа майбутніх номінацій. Не виключає він і можливості виходу у світ чергового блокбастера, знятого за його «дозорами». Герої останніх, на думку фахівців, у Лук'яненка все помітніше втрачають свою магічну силу і розчиняються у сірих сутінках тривіального соціуму. Хочеться вірити, що подібні метаморфози «Зоряному мосту» ніскільки не загрожуватимуть. Він продовжує залишатися святом, якого вже зараз із нетерпінням чекає багатотисячна армія диваків, філософів та фантазерів.