Якийсь час тому на інтернет-сайтах (особливо столичних) можна було побачити заголовки на кшталт: «Пирогів у небезпеці». Iшлося не про чергову пожежу, яка могла б винищити відомий київський музей народної архiтектури та побуту. Iшлося про інше — незаконну забудову прилеглих до скансену земель. Ситуацію вирішила дослідити «Україна молода». I дещо нам вдалося дізнатися, хоча головне питання — хто саме підбирається до Пирогова — наразі лишилось без відповіді.
«Бензинова криза» Пирогова
Територія Пирогова — величезна (приміром, аналогічний музей у Львові є значно компактнiшим, недарма він розташований у самому місті. Довкола цієї величезної території — також чималі за розміром землі (донедавна — абсолютно незаймані, тобто не зайняті жодними спорудами абощо). Уявлення про масштаб дає фото, де на першому плані — автозаправочна станція і шматочок під'їзної дороги до музею, якою безперервно снують автівки. Сам Пирогiв ледь намічено на обрії тонюсінькою смугою.
Ця АЗС — перший біль керівництва музею. Станція має життєствердне «забарвлення» — білий колір плюс аквамариновий. Споруда невелика, від музею — далеко, тож спочатку виникла думка про явне перебільшення проблеми. Тим паче що до скансену на самісінькій околиці міста відвідувачу треба чимось добиратися. За радянських часів сюди ходив тролейбус, нині — тільки 156-та маршрутка, тож для платоспроможних панів, які можуть собі дозволити і авто, і витрати на бензин, АЗС — просто вкрай необхідна частина музейної інфраструктури.
Однак потім з'ясувалося, що станція розташована на резервних землях музею. На яких заборонено зводити будь-що! Особливо якщо керівництво останнього відмовляє забудовникам у своєму дозволі.
Втім забудовники пречудово обходяться і без будь-яких дозволів. Адже за заправкою зводиться ще й чотириповерховий будинок. Чи належать обидві споруди одним і тим самим фізичним (або юридичним) особам — встановити не вдалося.
«Це тільки початок...»
Першою установою, до якої звернулася за роз'ясненнями «УМ», була Голосіївська райдержадміністрація м. Києва. Однак там чиновники не надали нам жодної відповіді на питання про те, хто і що саме будує поблизу Пирогова. Натомість порадили звертатися безпосередньо до керівників музею.
Директор скансену Микола Ходаківський зазначив те, про що вже згадувалося вище: «Забудова йде на резервній території музею. Саме в резервній зоні нині зводиться чотириповерховий будинок під офіси. І це тільки початок... Ведуться розмови про те, буцімто вся земля довкола музею вже скуплена під забудову. Так це чи ні — невідомо, як невідомі нам і імена тих, хто стоїть за цими проектами».
Тамара Василенко, заступниця Ходаківського, говорить приблизно те саме: «Біля нас уже побудували автозаправку, росте ще одна будівля... Якщо музей обростатиме подібними речами, він просто втратить свій образ, втратить дух старовини... Люди вже на під'їзді до музею повинні перелаштуватись на гармонію, на тишу... Вони хочуть відпочити від великого міста. У нас одна така перлина — Пирогiв. Тут дуже ласі шматочки землі, вони, ясна річ, приваблюють багатьох бізнесменів, які будуть поступово їх відвойовувати...».
Утім, якщо обійтися без лірики, то ті, хто «відвойовує ласі шматочки», дійсно, м'яко кажучи, неправі... Найцікавіша розмова з цього приводу в авторки цих рядків відбулася в Київській міській державній адміністрації. Чиновник з КМДА, який попросив не називати його ім'я через цензурні вибрики Леоніда Черновецького (адже мер заборонив підлеглим спілкуватися з пресою), розповів, що ситуація довкола Пирогова безпосередньо пов'язана з порушенням різного роду норм та актів.
По-перше, зазначило наше джерело, ще у 1979 році були вироблені принципи зонування Києва, і Пирогова зокрема. Але навіть якщо не озиратись так далеко назад, 30 грудня 2005 року міністр культури Ігор Лiховий видав розпорядження, що стосувалося Пирогова і де були чітко вказані зони охорони тамтешнього ландшафту. «Ось карта Голосіївського району, — показали нам у КДМА, — де різними кольорами позначена безпосередня територія музею і прилеглі до неї резервні землі, на яких заборонена забудова сторонніх об'єктів».
І все-таки, незважаючи на міністерську вказівку, неподалік від Пирогова місять бетон і гуркочуть металоконструкціями. З чиєї згоди? Це могло статися тільки з дозволу міської влади, говорять у КМДА.
«Ми неодноразово зверталися до мерії, телеграфували Президенту, але від нього нашi звернення повернулися до міської влади. А вона, замість перевіряти це будівництво, стала перевіряти те, як музей володіє землею... Історія із забудовою почалася давно, і я з цього приводу особисто зустрічався ще з Омельченком, коли той був мером Києва. Омельченко казав мені, що він відкликав свій підпис під дозволом на будівництво автозаправки, але ж, як бачимо, це ні до чого не призвело...» — говорить Микола Ходаківський.
«Так, Ходаківський дійсно мав бесіду з Омельченком, — продовжує історію джерело «УМ» в КМДА, — однак на той час Сан Санич, напевно, не знав, хто планує будувати свої споруди біля Пирогова. Кажуть, що це якісь дуже серйозні люди...».
Імідж — ніщо, статус — усе
«Дуже серйозні» люди, мабуть, справили на колишнього міського голову неабияке враження. Якщо, звісно, вірити цій версії. Хто вони, ці люди? Свого часу сайт «Оглядач», провівши власне розслідування, писав, що один iз депутатів міськради має намір отримати дозвіл на оренду земель Пирогова строком на 25 років, і тоді, мовляв, на музеї можна відразу ставити хрест. Адже майже зі стовідсотковою впевненістю можна буде спрогнозувати, яких масштабів будівництво розгорнуть на заповідних територіях музею у такому випадку.
А iнший неназваний депутат Верховної Ради, дізнавшись про простягнуті до Пирогова загребущі руки, буцімто запропонував припинити зазiхання київської влади, взамін попросивши дозвіл на будівництво... розважального комплексу.
Наразі все це — чутки, версії, припущення. Перетворенню їх у факти або ж повному спростуванню не сприяє специфічна інформаційна політика нинішнього мера Черновецького. Але загальна ситуація у місті (з чисельними випадками незаконних забудов і безрезультатними протестами громадськості) дає привід повірити в слова директора музею про те, що одна заправка і один будинок — це не дрібниці. «Це тільки початок...».
Як зарадити подібній проблемі? «Ми плануємо вийти на Кабмін, на Верховну Раду, і Міністерство культури нас у цьому підтримало. Тоді, можливо, музей отримає статус національного заповідника, й таким чином будь-яке будівництво на його територіях буде заборонено», — говорить Микола Ходаківський.
ЗАКИДИ
А тим часом критично про музей та його роботу висловилася мистецтвознавець Діана Клочко. «УМ» надала слова пані Діані як людині непричетній до будь-якого будівництва чи бізнес-планів, i сказала вона таке: «В 70-ті роки по всьому світу поширився рух зі створення музеїв під відкритим небом. На теренах СРСР перша спроба стягнути все, що втрачається, в одне місце і по-іншому глянути на народну архітектуру була здійснена саме в Україні. Тоді в музеї ідеологія закладалася така: подивіться, як жахливо й убого жили до радянських часів... Але навіть завдяки такому куту зору вдалося врятувати те, що було на межі зникнення. Паралельно Києвом подібні заповідники створили ще у Львові та в Переяславі-Хмельницькому...
Тепер же особисто у мене враження від музею — двозначне. З одного боку, тут ти повертаєш собі усмішку, розправляєш крила... А з іншого... Більша частина об'єктів просто зачинена, вони не працюють, за експонатами ніхто не доглядає... Чудові, неймовірні вітряки, які стоять собі й не рухаються, в мене весь час викликають внутрішній спротив: чому б не запустити їх у дію? Я так само не розумію, де люди, які розкажуть, що це за музей? На початку 90-х відвідувачів тут було значно менше, але працівників, які запрошували до хат та розповідали про них, — більше. Тоді були впорядковані городи біля кожної садиби, було більше внутрішнього музейного життя...»
Утім ці «чому» і «де» мають під собою банальне і зрозуміле підгрунтя: гроші. «Кошти на реставрацію музей не отримує вже 15 років. Нам проплачують хіба що послуги охоронної служби, видають зарплату та частково гасять наші потреби в електроенергії. Наразі музей виживає винятково за рахунок власних коштів... На цей рік нам, щоправда, пообіцяли чотири мільйони гривень з бюджетних коштів на реставрацію, але їх ми чекаємо і досi», — зазначає директор музею Микола Ходаківський.
