Чудо від Архангела

      Є в українському народному календарі день, коли відбуваються чудеса й всілякі загадкові пригоди. Це 19 вересня, коли православна церква згадує чудо Архістратига Михаїла — як у місті Хонех, у Фрігії, архангел спас від зруйнування невірними церкву — повернув у протилежний бік воду, якою мали її затопити. В Україні Архістратиг Михаїл є одним із найбільш шанованих святих, небесним покровителем Києва. В народній уяві св. Михайло постає славним воїном-захисником знедолених і немічних, і водночас суворим суддею: відводить душі померлих на небо і зважує на терезах їхні добрі й погані вчинки.

      19 вересня, шануючи святого, наші предки намагалися дотримуватися посту, не працювати тяжко, адже нібито саме цього дня святий Михайло у вигляді бідного старця ходить по землі й перевіряє, як його шанують. І нині можна почути від старих людей перекази про Архістратига, який теплого вересневого дня зійшов на землю і побачивши на полі незаможного чоловіка, який сіяв пшеницю, суворо спитав: «Чого ж ти порушуєш наказ не працювати на Михайлове чудо?». Дядько щиро здивувався, мовляв, не знав я, але більше ніколи не буду гнівити святого. Але коли наступного року на цьому полі вродив йому добрий урожай, забув він свої обіцянки й знову став сіяти на Михайлове чудо. І знову прийшов до нього із докором старець. «Та то пусті побрехеньки, — відповів дядько. — Он я посіяв торік на Чудо, і справжнє чудо вродило!». Відтак на наступний рік отримав він самі будяки на своєму полі. І покинули люди сіяти у такий день.

      Михайлове чудо в народі вважається «вредним» і «карательним празником», бо тих, хто працює у цей день, святий Михайло примушує викидати різні «чудасії»: то дядько проходить із бороною на плечах цілісінький день, то жінка буде сміятися без перестанку аж до самого смерку. От що цього літа розказала Любов Дувеєва із села Моначинівка на Харківщині: «Святий Михайло дуже сурйозний і строгий, пришутковує різним людям чуда: непоштивим до нього господарям може напустити в хату диму або нашле жаб. Он сусід працював на Михайлове чудо і каже: «В нас свій Михайло — засміється, то так і минеться» — і день проплакав, що мало не вмер».

      Довго у народних віруваннях жило уявлення про те, що в цей день із св. Михайлом сам Бог ходить у вигляді старця по землі й перевіряє, наскільки ми милосердні до убогих і знедолених. Майже скрізь по Україні було заведено цього дня влаштовувати обіди для бідного люду, роздавати милостиню для поминання померлих родичів. 

      На Правобережній Україні від Михайлового чуда починали справляти «меди» — давньослов'янські за своїм походженням громадські святкування, які зараз здебільшого приурочують до храмових свят. І хоча в багатьох наших селах уже понад сімдесят років немає церкви, та пам'ять жива й на храмове свято, і сьогодні до кожної сім'ї з'їжджається рідня далека й близька, влаштовується просто неба «обід для всіх», «кануни» — розпродування питного меду, який зветься «медуниця». Тому й існує приказка: «На Михайла й толока файна». 

Олена ЧЕБАНЮК,

фольклорист.