Дунайський пісок за 100 мільйонів

      Цей канал, прокладений через самісіньке серце Дунайського заповідника, попив чимало крові українським науковцям. Не один рік Національна академія наук України, екологи, іноземні експерти боролися проти його будівництва, пояснювали та аргументували: не буде від каналу «Дунай—Чорне море» жодної користі — лише шкода заповідній зоні та міжнародному іміджу України. Як у воду дивилися! Канал таки вирили, незважаючи на десятки тисяч (!) листів-звернень, протести 90 міжнародних організацій. Його дуже хотіли бачити екс-міністр транспорту Георгій Кірпа і екс-Президент Леонід Кучма. Удвох вони три роки тому хід «Дунай—Чорне море» урочисто відкрили. Однак нині канал не функціонує — програла-таки людина боротьбу з природою. Натомість є інші наслідки: на будівництво каналу витрачено майже 100 мільйонів державних гривень, Дунайському заповіднику завдано непоправних екологічних збитків, Україна різко погіршила свій міжнародний імідж. До того ж досі не заплачено грошей німецькій фірмі «Мебіус», яка вела днопоглиблювальні роботи у каналі, а тепер на Україну готується подати судовий позов. На доважок — ЮНЕСКО хоче позбавити Дунайський заповідник свого сертифікату — мовляв, Україна не виконала міжнародні зобов'язання з його збереження. Екологи кажуть: це означає, що більше українські заповідники не отримуватимуть сертифікати ЮНЕСКО, а фінансування екологічних програм міжнародними донорами суттєво скоротиться. Сорому не оберемося —такого ще не було з жодною державою! Як результат: немає ані грошей, ані каналу, ані відповідальних за його провал.

Планів громаддя і великий «пшик»

      Три роки тому Леонід Кучма, стоячи на катамарані у Вилковому, відкривав канал «Дунай—Чорне море» — був салют, грандіозний концерт і десятки журналістів. Тоді глава держави заявив, що глибоководний судновий хід прискорить інтеграцію України в Європейську транспортну систему і сприятиме вирішенню соціальних проблем Одещини. Які перспективи малювалися! Канал окупиться максимум за п'ять років, він матиме довжину 162 кілометри і буде розрахований на судна з осадкою у 7 метрів. Глибоководний хід забезпечить перемикання майже на 60 відсотків дунайського вантажопотоку в українську дельту Дунаю і створить серйозну конкуренцію Румунії, яка і донині є тут монополістом. Прибічники будівництва каналу обіцяли появу додаткових 2 мільйонів тонн вантажів. Мав дістатися від святкового торту шмат і місцевим мешканцям — тут офіційно найвищий рівень безробіття в Україні, а державне підприємство «Дельта-Лоцман», яке будувало канал, гарантувало щонайменше 900 робочих місць місцевим жителям. Планувалося побудувати 11-поверховий пафосний готель у Вилковому, відремонтувати дороги... «Завдяки каналу, — казав кореспонденту «УМ» три роки тому Віктор Бездольний, тодішній директор «Дельта-Лоцман», — держбюджет України щороку поповнюватиметься 14 мільйонами гривень, а місцевий — 3 мільйонами. Крім того, 4,5 тисячі людей отримають робочі місця. Канал нам просто необхідний!».

      Однак усе склалося по-іншому: за роботу взялася німецька гідробудівельна фірма «Мебіус», а місцеві безробітні так нічого й не отримали... Сьогодні на Дунаї тихо... Німці давно вже покинули Дунайський заповідник. Без грошей за свою роботу. За словами Ольги Мелень, керівника юридичного відділу міжнародної організації «Екологія-право-людина», державне підприємство «Дельта-Лоцман» заборгувало німцям близько 8 мільйонів євро. Відтак компанія готує позов у міжнародний суд і планує стягувати з України ці гроші.

Дунай переміг канал

      Канал же не проіснував і трьох років — тому що замулився. Про що і попереджали екологи. «Дунай — найбрудніша річка Європи, вона несе величезну кількість мулу, — каже представник Української коаліції «За дику природу» Олег Листопад, — і цей мул, коли потрапляє в гирло і стикається з морем, починає осідати. У гирлі природні глибини — 1,5—2 метри. Звісно, цього недостатньо для проходження суден. Тому доводиться проводити днопоглиблювальні роботи. І як у людини постійно ростуть нігті і їх потрібно обрізати, так само і канал замулюється і його потрібно постійно чистити». «Річка весь час нівелюватиме і зводитиме нанівець виконані роботи, — запевняв «УМ» ще чотири роки тому директор Дунайського заповідника Олександр Волошкевич. — Дунай скидає щороку в Чорне море 220 кубокілометрів води, з яких щонайменше 50—70 мільйонів тонн мулу. Потім він осідає. Відтак у каналі необхідно проводити щороку днопоглиблювальні роботи — він приречений на повсякденну боротьбу людини з природою. Це буде постійне протистояння природним процесам дельтоутворення». Просив не робити дурниць у Дунайському заповіднику і президент НАНУ Борис Патон — він так само колись протестував проти зведення ЧАЕС. Його й тоді не послухали...

      Дно каналу й справді замулилося, а розробники каналу вже після перших штормів узялися за голову. «Зараз ситуація із каналом гірша, ніж її можна було уявити, — каже науковий працівник Дунайського заповідника Андрій Матвєєв. — Планувалося, що глибини доведуть до 5—7 метрів. Але зараз глибини не тільки стали природними, а й завдяки захисній дамбі, яку звели на північ від гирла Бистре, вони стали 1,7 метра». Картина, каже Андрій, вражаюча: на місці «будівництва століття» можна стояти на човні й веслом діставати до дна — це тут мали великотоннажні судна ходити? «Останнє судно пройшло каналом 17 березня цього року — із осадкою 2,5 метра, — веде далі Андрій. — Раніше невеликі судна проходили раз—два на тиждень». Словом, уже півроку каналом ніхто не користується.

Рахункова палата: неефективно використано на канал 71 мільйон гривень

      Звісно, за таких умов про жодний прибуток не йдеться. За словами Володимира Борейка, директора Київського еколого-культурного центру, на будівництво ходу «Дунай—Чорне море» було витрачено 96,8 мільйона гривень, а загального прибутку він дав 5,949 мільйона гривень. Куди поділися гроші, хто відповідатиме за їх бездумне розтринькування, невідомо. Про те, що цей проект може не окупитися, попереджали фахівці. Скажімо, румунський канал «Чорноводе—Констанца» на 350 кілометрів коротший від українського «Дунай— Чорне море». Економісти припускали: навряд чи іноземні судна захочуть робити такий серйозний «крюк». «Український канал міг бути економічно вигідним, — розмірковує Олександр Волошкевич, — НАНУ пропонувала варіант шлюзованого каналу поза межами дельти. Конкурентоспроможним зможе бути лише канал із портом, необхідними комунікаціями — залізницею, автомобільними магістралями. У Бистрому цього зробити неможливо». Але кого це цікавило? Важливо було «вибити» гроші на дороговартісне будівництво. За словами Ольги Мелень, для цього проекту не було складено навіть путнього бізнес-плану, не вираховано ризики.

      Державного підприємства «Дельта-Лоцман», яке будувало канал, по суті зараз не існує: його розформовано, а проти керівництва порушено кримінальні справи. Кабмін Єханурова з'ясував, що розрахунки під час будівництва велися через підставні фірми, до яких відношення мали родичі керівників «Дельта-Лоцман». Знову ж таки не розрахувалося підприємство з німцями, що вели днопоглиблювальні роботи.

      Колегія Рахункової палати, як зазначає її прес-служба, цього року, провела аудит ефективності будівництва каналу. І дійшла висновків: «дії Кабінету Міністрів України, Міністерства транспорту та зв'язку і Міністерства охорони навколишнього природного середовища щодо вирішення проблеми відновлення глибоководного судноплавного каналу «Дунай — Чорне море» носили безсистемний та непослідовний характер. Проведеним аудитом встановлено, що наслідком вищеназваних дій стало перевищення на 12,3 мільйона гривень витрат на створення глибоководного суднового ходу «Дунай—Чорне море». При цьому мети створення суднового ходу не досягнуто, втрачені глибини на баровій частині ГСХ «Дунай — Чорне море», судноплавство по ГСХ призупинено». Також Рахункова палата відзначає: не виконані заходи з охорони навколишнього природного середовища, що передбачені матеріалами оцінки впливу на навколишнє середовище; не збудована огороджувальна дамба, від якої повністю залежить існування цього суднового ходу; неефективно використані кошти в сумі 71 мільйон гривень.

      А спитати за цей безлад — ні з кого. Колишнього директора «Дельта-Лоцман» Віктора Бездольного вже й сліду нема, Георгій Кірпа — нині вже покійний. Інші причетні до оборудки особи умивають руки.

Дунайський заповідник втратить сертифікат ЮНЕСКО?

      Очевидно, що найнеприємніше у всій цій історії — це міжнародний скандал, на який Україну наражали свідомо Леонід Кучма та Георгій Кірпа.

      Канал перетинає Дунайський заповідник — і в цьому полягає конфлікт між екологами та будівниками каналу. Фахівці ЮНЕСКО та Рамсарської конвенції визнали проект каналу через гирло Бистре найгіршим із варіантів. На адресу керівництва України надійшло понад шість тисяч звернень із 90 країн світу на захист заповідника. Свій протест нашому уряду висловлювали США, Німеччина, а також комітет Рамсарської конвенції і Міжнародний фонд охорони дикої природи. Місцеві екологи написали десятки тисяч (!) листів-звернень — усе було даремно. Дирекція заповідника, Академія наук та екологи попереджали: плани цього будівництва суперечать більш ніж десяти законам, а результатом спорудження каналу стане знищення цінності заповідника. Україна таким кроком порушила Орхурську, Бернську конвенцію і різко погіршила свій імідж у світі.

      Заради ласого проекту керівництво держави пішло на свідоме порушення закону. Президент Кучма навіть підписав указ, яким було змінено статус необхідної для будівництва частини заповідника — кордони біосферного резервату «перекроїли» під Кірпу. Це був безпрецедентний випадок! Як і передбачали екологи, канал спричинив великі екологічні збитки унікальній природі Дунайського заповідника: змінилася динаміка води у гирлі Бистре, знищені місця проживання птахів і риби, збільшена концентрація шкідливих речовин у дунайській воді.

       «Весь процес будівництва був закритий для громадськості. Ми не отримували відповіді на офіційні запити, не могли дістати необхідну документацію, — згадує Ольга Мелень, яка, до речі, цього року стала лауреатом міжнародної екологічної премії Голдмана за захист Дунайського заповідника. — Усе це було засекречено, і думку громадськості не враховували. На цій території заборонена будь-яка господарська діяльність — це ж був природний об'єкт із найвищим режимом охорони. А будівельні днопоглиблювальні роботи велися тут у нерестовий період — тоді коли навіть рибальство законом заборонено. Нами було ініційовано кілька гучних судових процесів у цій справі, але, на жаль, ці судові розгляди не завжди мали позитивний результат — на суддів чинився великий тиск. І деякі з них навіть відверто говорили про те, що їм телефонують усі можливі посадові особи з Києва, й іншого рішення вони не можуть прийняти».

       На усіх супротивників каналу чинили шалений тиск. Проти керівника заповідника Олександра Волошкевича порушили карну справу, сам заповідник пережив за один рік 20 фіскальних перевірок. На ті екологічні організації, які захищали біосферний резерват, також нацьковували контролюючі органи. А тим часом у ЗМІ активно агітували за канал — на телебаченні, в пресі пройшла хвиля замовних матеріалів. До речі, газета «Україна молода» у ті часи була чи не єдиною, хто виступав на захист Дунайського заповідника.

      Але тепер — найнеприємніше. ЮНЕСКО має намір позбавити заповідник свого сертифікату. «Дунайський заповідник у 1999 році був зарахований у мережу світових біосферних резерватів. Таких у світі є сто, — каже Володимир Борейко. — І тепер постає питання про позбавлення Дунайського заповідника сертифікату ЮНЕСКО, адже Україна не виконала свої зобов'язання». Так, уже в жовтні у Парижі вирішиться доля нашого резервату.

      Науковці, звісно ж, у розпачі. По-перше, соромно за державу — ще жодну країну в світі не позбавляли подібних статусів. До того ж такий захід суттєво вріже фінансування заповідника, як і обмежить закордонні донорські вливання в українську науку загалом — на спільні дослідження, проекти, природоохоронну галузь. І нові сертифікати на заповідники Україна вже навряд чи одержить.

Що робити з каналом?

      Україна щороку втрачає за прохід своїх суден румунською територією близько 1 мільйона доларів. Це був основний аргумент поборників каналу. Але зараз нічого не змінилося — тільки бюджетні гроші закопані в пісок. Що робити iз замуленим каналом — невідомо. Це питання має вирішитися на найвищому рівні. За даними Володимира Борейка, продовження другого етапу будівництва каналу лобіюють вихідці з Одещини — народні депутати. І просять, мовляв, ще більшу суму — 200 мільйонів бюджетних гривень. Як вирішить нинішнє керівництво — справа часу, побачимо.

      Днями «УМ» надіслала офіційний запит у Міністерство транспорту та зв'язку щодо подальшої долі каналу й нинішнього стану справ — нові керманичі Мінтрансу обіцяли надати повну інформацію за кілька тижнів.

      А тим часом науковці вимагають від уряду провести громадські слухання щодо перспективи подальшої експлуатації каналу «Дунай—Чорне море», адже досі конструктивного діалогу між опонентами не було. А ще — відмінити злочинний указ Президента Кучми щодо незаконного зонування Дунайського заповідника. «Ми хочемо, щоб було проведено належну оцінку впливу каналу на навколишнє середовище і сформовано економічне обгрунтування доцільності існування цього каналу», — каже Ольга Мелень.