Шістка не на «п'ять»

16.09.2006
Шістка не на «п'ять»

Так поминали редактора «Української правди» бiля Секретарiату Президента минулого року. (Фото Данила IВАНIВА.)

      На початку цього року — шостого року з моменту зникнення Георгія Гонгадзе — в Апеляційному суді Києва розпочалися слухання справи про його вбивство. Однозначну оцінку судовому процесу в цій справі дати складно. Ми не говоримо про справедливість вироку як такого (до нього ще далеко), ми не говоримо про роботу суддів Ірини Григор'євої, Жанни Єленіної та трьох народних засідателів — ми говоримо про перші, хай навіть поверхові, враження від слухань, які, всупереч намiрам нової влади, так і не стали «процесом року», «подією року», «сатисфакцією року».

      Не стали... Чому? Зіжмаканий у маленькій кімнатці суд (незважаючи на всі протести представників медіа, засідання в Апеляційному суді так і не переїхали у простору залу на кшталт тієї, де в 2004-му проходив процес «у справі 9 березня»), секретарка, яка записує від руки слова свідків (не володіючи, судячи з повільності її роботи, навіть навичками стенографії), від чого свідчення, скажімо, Олени Притули перетворюються на нудний диктант; несподіваний протест проти увімкненого журналістського диктофона з боку адвоката Мирослави Гонгадзе Валентини Теличенко — протест, що навіть у суворої до преси судді Григор'євої викликав певний подив... Все це аж ніяк не пов'язується із відкритістю, гласністю та гучністю процесу. Саме так — ця справа мусила бути гучною і в судовій своїй стадії, адже забагато людей на ній, як на Біблії, складали свої клятви та приносили обітниці...

      Від багато чого, що чуєш і бачиш там, залишається дивне враження. Дивними видаються роз'яснення судді, дані після репліки Теличенко: суд буцімто й не заперечує проти застосування аудіозапису, але попереджає про можливі негативні наслідки, що матимуть місце, якщо надрукувати в ЗМІ розшифровку слів того чи іншого свідка. Тобто краще користуватися нотатками з блокноту? Чи краще не користуватися нічим? Або — ідеальний варіант — зовсім не ходити на процес? Не ходити, не писати, не знати, не цікавитись?

      Дивним є і ніжне ставлення суду до ймовiрних убивць Гонгадзе. Адже це через їхні перманентні неврози із зали свого часу «попросили» усіх тележурналістів та фотокорів (дивовижа, чесне слово, як з такою тонкою натурою троє підсудних допомагали своєму шефу, генералу Пукачу, вбивати Георгія?!).

      Дивним, дуже дивним, є і настирне копирсання прокуратури у питанні, чи мав Георгій Гонгадзе офіційну «ксиву» журналіста? І що, власне, так збентежило його і його соратницю по «Українській правді» Олену Притулу у стеженні за ними обома? Що, мовляв, сталося такого особливого через те стеження? «Нічого, окрім того, що Георгія вбили», — сказала позавчора Притула.

      «Подумаєш...», — така, мабуть, репліка навзаєм свербіла в декого з учасників процесу. А от у підсудного Протасова — справді проблеми, як про це повідомила суддя Григор'єва: у тюрмі він досидiвся до третьої групи інвалідності (а в клітці цей суб'єкт постійно зображає страждання... Несподіване і неприємне відкриття: надувагою до потреб та інтересів ймовірного садиста (на противагу потребам й інтересам його жертви) теперішній суд дуже нагадує не найкращі кучмівські часи... Тож, можливо, по-своєму права мати Георгія Леся Гонгадзе, яка відмовилася брати участь у слуханнях сама й анулювала свою угоду з адвокатом Андрієм Федуром.

      У справі залишилась ще одна потерпіла: дружина Георгія — Мирослава, підсудні, судді, ціла шеренга свідків (перший з яких — Олена Притула — уже дала свої свідчення, реконструювавши події 16 вересня 2000 року) і очікування на те, чим скінчиться все дійство. Тобто — вибачте за некоректність — суд...

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>