А сьогодні... Новий рік

      14 вересня (1-го за старим стилем) православна церква відзначає початок Індикту — нового церковного року. З прийняттям християнства русичі познайомилися зі старозавітним новим роком, але аж до ХІV ст. у громадському побуті дотримувалися прадавнього аграрного календаря і весняного березневого літочислення. Із входженням українських земель до Королівства Литовського дата нового року в громадському календарі остаточно закріпилася за 1 вересня. І лише у 1700 році, коли Україна входила до Російської імперії, був прийнятий григоріанський календар з Новим роком у січні. Отже, 1699 рік тривав... лише чотири місяці. Християнський новий рік і сьогодні починається у вересні.

      У церковних святцях на 14 вересня припадає вшанування Преподобного Симеона Стовпника, якого в народі за усталеною звичкою називають Семеном. Новорічне святкування на Семена стійко трималася в народній пам'яті аж до початку 30-х років ХХ століття. На більшості території України з цього дня кравці, шевці, ткачі й інший ремісничий люд починав сезон праці в хаті при свічках, каганцях,у часи пізніші— лучинах або гасових лампах . Цей перший вечір відзначали урочистою трапезою, яку називали «засидженням вечорів» — щоб не хотілося куняти-спати під час вечірньої роботи. На Поліссі до цього дня приурочували звичай «женити комина» або справляти «весілля посвіту». Посвітом називали будь-який світильник чи спеціальний пристрій для освітлення хати. Він складався із залізної решітки, на яку клали скалки лучини та довгого полотняного мішка (кабиці), через який дим виводився назовні. Внесений на Семена до хати вогонь (часто його добували прадавнім способом — тертям) горітиме аж до Великодня, тому і шанували його як священне домашнє вогнище.

      Ремісники великих міст, як Київ і Харків, у ніч з 1 на 2 вересня святкували «весілля свічки». Так, за спогадами очевидців, ще наприкінці ХІХ століття у Києві на Подолі встановлювали свіжозрубане зелене деревце з прикріпленою до вершечка лялькою, а також прикрашене свічками й стрічками, солодощами, фруктами та горіхами, біля якого цілу ніч гуляли майстри різних ремісничих цехів. Як пише Олекса Воропай, по всіх київських базарах відбувався цей своєрідний осінній карнавал вогнів.

      На Семена починають масово відлітати в теплі краї птахи. На Поділлі вірять, що Осінь загадала святому Семену розігнати всіх птахів, щоб до її приходу скрізь було тихо, ніде щоб не було навіть пташиного пискоту. Селяни зауважували, що дійсно до дня Семена із сіл зникають горобці, які завжди цвірінькають і крутяться на подвір'ї. Це тому, що чорт цього дня в лісі (а якщо у вашій місцевості нема лісу, то в очереті, на крайній випадок, у кущах лози, але неодмінно сьогодні) перемірює горобців міркою, а десятину віддає Семенові, адже той відає всім птаством. Саме він визначає, якому горобцю в якому селі зимувати, до якого хазяїна під стріху забитися. А ще він грізний володар мух, тарганів й інших комах. Отже, якщо ви бажаєте позбутися без усякої хімії й токсичних речовин цих милих створінь, вам лише варто придбати віника (підійде й старий деркач, або замість віника візьміть полин, що лежав на Трійцю на вікні), зранку на Семена вимести гарненько вашу хатку і цілком серйозно (борони Боже засміятися!) проказати: «Киша, мухи, до Степухи, а ви, блохи, до Явдохи». Той віник після цього неодмінно треба викинути на смітник.

      До Семена намагалися завершити багато громадських справ, це теж відлуння колишнього новоріччя (згадаймо наше прагнення неодмінно до Нового року розрахуватися з боргами). Наприклад, угоди між хазяїном і найманими робітниками укладалися строком до 1 вересня, а чумаки, що ходили в Крим по сіль і рибу, саме до цього дня намагалися повернутися додому. В козацькій Україні в день Семена відбувалися «пострижини» хлопців — їх уперше садовили на коня. Цей давній слов'янський звичай символізував перехід хлопчиків до вікової групи підлітків. Підліток переходив від матері на виховання до батька і призвичаювався до військової або трудової діяльності.

      З Семена припинялися молодіжні гуляння на вулиці й розпочиналися вечорниці. Як і на Новий рік, дівчата намагалися передбачити свою майбутню долю й виворожити собі «судженого-ряженого». У селі Глинське на Роменщині дівчата ходили «трусити груші на вербі», питаючи одна в одної: «Що ти трусиш?» — «Груші!» — «То не груші, то хлоп'ячі душі!». З натрушених з верби «шишечок і листочків» готували дівчата чай, яким напували коханого. Адже після Семена розпочинають ходити селом старости — відкривається великий весільний сезон, який триватиме аж до початку різдвяного посту.

Олена ЧЕБАНЮК,

кандидат філологічних наук, фольклорист.