Ті, хто вивчав у радянській школі повний курс російської літератури, мають пам'ятати не лише фразу «на дєрєвню, дєдушкє», а й сам образ 9-річного хлопчика-сироти Ваньки Жукова, — того самого, який писав зворушливого листа дідусеві Костянтину Макаровичу, скаржився на свого хазяїна — шевця Аляхіна — і просив забрати його з наймитування, але не написав на конверті ані адреси, ані дідового прізвища. Шкода російського пацана — героя оповідання Чехова «Ванька»: не дійшов той жалісний лист. А якби хлопчак жив у Великій Британії й скористався послугами королівської пошти, то, не виключено, кумедне послання знайшло б адресата. Адже дійшов до мети дуже схожий лист від малого Джеймса Тангейта!