Кобзарські хіти «Мазепи-фесту»,

      У неділю пізно ввечері на полтавському Співочому полі завершився традиційний (цього року вже четвертий) триденний пісенно-музично-«кіношний» марафон «Мазепи-фесту». Заключний фестивальний акорду літа вийшов яскравим і потужним, попри те що цього року фестиваль пройшов чи не найсерйозніше випробування на міцність, власне, живучість і незнищенність.

      Незмінним батьком-організатором згаданого всеукраїнського фесту був і залишається керівник обласної полтавської «Просвіти» Микола Кульчинський iз його фанатичною відданістю ідеї українізувати вітчизняний мистецький простір. Оскільки депутатом Верховної Ради нинішнього скликання пан Микола не став, а українські політики та їхні спонсори продовжують латати величезні фінансові пробоїни, одержані у майже перманентних виборчих баталіях останніх років, то й закладання фінансових підвалин «Мазепи-фесту-2006» давалося особливо тяжко.

      Саме тому він затримався на три місяці, а глядачі так і не побачили обіцяних організаторами хедлайнерів на кшталт «ВВ» із Олегом Скрипкою, «Тартака» з Сашком Положинським чи «Мандрів» із Фомою. Гонорарні апетити наших «звьозд» виявилися непідйомними для малобюджетного фестивалю. Скажімо, як зізнався автору цих рядків Микола Кульчинський, витрати на одного лише Олега Скрипку одразу з'їли б більше третини фестивального бюджету. Звісно, когось одного з тих зірок для традиційної у подібних випадках «заманухи» глядачів організаторам звабити більш-менш пристойними грошима таки вдалося б. Однак, зіткнувшись із суто комерційним підходом зірок, організатори відмовилися навіть від такої «рятівної» ідеї на користь розкрутки нових імен.

      І, як на мене, зовсім не прогадали. Хоча б тому, що, по-перше, відкривати нові таланти і виводити їх у люди — в тому й полягає головне покликання «Мазепи-фесту». А по-друге, позбувшись принизливої ролі «розігрівальників» публіки, своєрідної «підтанцьовки» у тих же грандів, сміливо взяли на себе лідерську ношу і по-справжньому розкрилися чимало інших груп. Виступи полтавських «Арахнофобії» і «Трансформера», запорізької «Хорти», львівської «Файно», мукачівської «Без обмежень» та деяких інших засвідчили: новітня українська рок-музика не вичерпується кількома відомими гуртами чи хітами — вона живе, пульсує, розвивається, постійно оновлюється молодою свіжою кров'ю. А феєричний виплеск емоцій від київської «Квадра джессімо» з її неперевершеним солістом, такою собі людиною-оркестром, нагадав про суголосність творчих пошуків повпредів вітчизняного року наймоднішим європейським пісенно-музичним «вітрам», про що мріяли ще фундатори почилої в Бозі «Червоної рути». Причому така музика подобається молоді — про це чи не найвиразніше говорили заповнені трибуни і пагорби Співочого поля.

      До речі, такий же аншлаг був і в найпрестижнішому полтавському Палаці дозвілля «Листопад» на показі фільму «Молитва за гетьмана Мазепу» в перший день фесту, який представляв режисер Юрій Іллєнко. А от молодшому брату метра українського кінематографа Михайлу Іллєнку, який презентував у Полтаві короткометражки молодих митців-початківців у іпостасі арт-директора столичного фестивалю «Відкрита ніч», поталанило менше. Після тригодинної «Молитви» на перегляд цих справді талановитих робіт залишилися лише найстійкіші глядачі. Тож їх почали «крутити» вже у напівпорожній залі, а потім просто зупинили це знущання над молодими митцями та їхніми шедеврами. За словами Миколи Кульчинського, таких недоречностей організатори фестивалю більше не допустять: цілком очевидно, що на знайомство з фільмами молодих у напруженому графіку фесту за будь-яких обставин треба виділяти окремі години.

      У п'ятницю у переповненій залі Театру імені Гоголя відбувся «Франків вечір», де вперше у рамках «Мазепи-фесту» виступили класичні музиканти — солістка Львівської опери Людмила Савчук, скрипаль-віртуоз Дмитро Ткаченко, трупа Донецького театру опери і балету, полтавський камерний хор «Гілея», театр поезії «Мушля» та інші митці. У суботу вперше проводили День кобзарів і організатори не були впевнені в любові сучасної молоді до такого традиційного музичного напрямку. До того ж саме в «кобзарський» день у Полтаві півдня періщив дощ...

      Однак песимістичні прогнози не справдилися. І Микола Кульчинський вважає День кобзарів головною родзинкою цьогорічного «Мазепи-фесту». «Усім нашим скептикам треба було бачити, як та ж найпросунутіша молодь затихла, буквально затамувала подих, коли гурт «Хореа козацька» під орудою Тараса Компаніченка хвилин 20 співав своєрідну поему, в якій поєдналися народна пісня і дума, — зазначив пан Микола у розмові з кореспондентом «УМ». — Не менш вражаюче було видовище й тоді, коли після офіційного завершення «кобзарського» дня тут, на сцені Співочого поля, зібралося кілька сотень чоловік і вже без мікрофонів разом із Тарасом почали співати українських пісень. Так, ми бачили тут і молодь, яка поки що про тих же кобзарів практично нічого не знає, повністю відчужена від великої пісенної культури свого народу. Чесно кажучи, іноді здається, що в нас немає ні школи, ні інших державних чи суспільних інституцій, які б вкладали в їхні душі щось українське. Але є Україна, «Мазепа-фест» і є розуміння того, що й наша скромна праця посприяє такому пізнанню».