Мінор «мажоритарки»
Станом на 26 березня 2006 року найбільш значимою новацією закону про вибори народних депутатів був змінений прохідний бар'єр. Цифра «3», відома своїм магічним значенням, цілковито заволоділа увагою політгравців, які, отримуючи свіжі дані з ЦВК, напружено прораховували, проходять вони в Раду чи ні. Дехто, звісно, був значно вище цього, а от Наталка Вітренко, приміром, до «трійки» не дотягнула зовсім трохи. А якби за два роки перед цим Верховна Рада залишила незмінним 4-відсотковий бар'єр, в аутсайдерах (окрім пані Наталі) опинився б ще й товариш Симоненко... Однак зараз усе це вже нецікаво, оскільки тепер на перший план виходить інша річ: завдячуючи тим-таки змінам до закону, країна вже півроку живе без мажоритарних округів. Це означає, що в нас із вами більше немає прямого лобіста наших місцевих інтересів у вищому законодавчому органі України, в разі чого — треба звертатися до депутатів районних та міських рад. Та й то — до деяких. Адже й міськ- та райради обрані за списками і в багатьох «хлібних» регіонах значною мірою складаються з громадян, які живуть зовсім у інших місцях. Навіть обласні ради обрані за партійними списками, без прив'язки до конкретних вулиць і будинків.
Чи відчули ми різницю? Чи відчули її політики? Чи можливе повернення до змішаної виборчої системи? У цих питаннях намагалась розібратися «УМ».