Днями прес-служба лідера об'єднаних демократичних сил Білорусі Олександра Мілінкевича повідомила деякі інформагенції про те, що знімальна група державного телеканалу відвідала Бершти, рідне село політика, начебто для того, щоб зняти про опозиціонера фільм. Гостей найбільше цікавив дерев'яний будинок, що належить Мілінкевичу, а також думки односельців про особу пана Олександра. Потусувавшись у селі з годину, «телевізійники» забралися геть. Слово «телевізійники» взято в лапки насамперед тому, що на Білоруському телебаченні цю інформацію категорично спростували. Справді, треба бути невиправним романтиком, щоб бодай припустити таку зацікавленість особою опального політика у спiвробiтникiв підпорядкованого «бацькові» телебачення. Під час виборчої кампанії село Бершти ретельно контролювали спецслужби. Міліціянти з кийками перевіряли документи в кожного, хто в'їжджав чи виїжджав із села. А в покинутій будівлі на околиці Берштів «окопалися» люди, що постійно спостерігали за хатою Мілінкевича.
Поклавши руку на серце, в доволі таки бідному селі Бершти на увагу телевізійників заслуговують не так дерев'яні хатинки мешканців (зокрема й хата Мілінкевича), як церква Покрови Пресвятої Богородиці початку ХIХ сторіччя. До речі, наприкінці минулого року в тій церкві неодноразово траплялися «кадрові зміни». Звільняли одних священиків (з вердиктом «запрещен в священнослужении за нарушение священнической присяги и правил церковной дисциплины») і призначали інших, можливо, благонадійніших. Але все це гіпотези. Стосовно ж недавньої уваги загадкових телевізійників до Берштів, то можливо, слід пояснити її тим фактом, що буквально за два дні до «зйомок» група депутатів Європарламенту висунула лідера білоруської опозиції Олександра Мілінкевича на здобуття щорічної «Премії імені Андрія Сахарова за свободу думки». Премія імені Сахарова затверджена Європарламентом 1988 року, її розмір становить 50 тисяч євро.
Враховуючи антиєвропейську політику офіційної Білорусі, цілком логічним видається припущення, що на батьківщині Мілінкевичу готують альтернативну «премію» у вигляді політичного фільмованого компромату.
Стосовно ж «бацьки», то про нього вже знімають справжнісінький повнометражний фільм. Але не в Білорусі, а в братній Росії. Режисером стрічки «Бацькіно щастя» є скандально відомий Олександр Валов, творець фільму «Юлія». Головним героєм стрічки є голова колгоспу Лука, до якого приїжджає така собі Наталя Вітренко з проханням дати грошенят на боротьбу з поширенням на українських ринках «помаранчевих апельсинів». Валов запевняє, що у фільмі грає реальна коханка Лукашенка, а решта героїв мають стовідсоткову схожість зі справжніми політиками.