Геополітичний розлам на курсантській парті

      Тривале протистояння «помаранчевих» та «синьо-білих» навколо ідеї створення на базі Львівського військового інституту об'єднаного ВНЗ, який би готував фахівців Сухопутних військ для «натовської» України, закінчився рішенням на користь львів'ян. Одеський інститут значною мірою таки переїде на Галичину.

Чотири в одному

      Ще постановою Кабінету Міністрів № 381 від 25 травня минулого року передбачалося створити єдиний видовий інститут для Сухопутних військ (СВ) Збройних сил України у Львові. Потреба в такому ВНЗ зумовлена Програмою реформування ЗСУ, складовою частиною котрої є скорочення як самих військ, так і військових навчальних закладів. Львівський військовий інститут (ЛВІ) з усіх чотирьох вузів, що готували «сухопутних офіцерів» для вітчизняної армії, за всіма критеріями порівняльного аналізу виявився найбільш відповідним для визначеного Міністерством оборони завдання. Спираючись на вищезгадану постанову, начальник Генерального штабу ЗСУ затвердив «План триетапного створення видового навчального закладу Сухопутних військ».

      Керівники ЛВІ, як і належить військовим, «взяли під козирок» і взялися виконувати наказ. Із завданням першого етапу, що був обмежений термінами 1 липня 2005-го—30 серпня 2006 року, інститут упорався з випередженням графіка. Якщо коротко розповідати про зроблене у ЛВІ, то картина виглядає наступним чином.

      У структуру інституту, висловлюючись офіційно, були внесені організаційно-штатні зміни. Адже львівському ВНЗ наказано було у повному обсязі освоїти підготовку офіцерів за спеціальностями, котрими раніше займалися в основному Харківський інститут танкових військ (ХІТВ), Сумський інститут артилерії (СІА) та Одеський інститут Сухопутних військ (ОІСВ).

Одеська протидія «бандерівцям»

      Збiльшення кiлькостi спеціальностей, природно, вимагало того, що науково-педагогічний склад мав би бути доукомплектований необхідною кількістю та якістю нових працівників. На цьому етапі, чесно кажучи, в інституту виникли деякі проблеми. Навчальний заклад, формуючи  новий штат, відповідно до існуючих правил, зробив оголошення на заміщення вакантних посад. У три інші «сухопутні вузи» надiслали копії листа, де була пропозиція про працевлаштування на кафедрах львівського інституту. Суми відгукнулися і дали своїх фахівців. Харків зберігає за собою кафедру підготовки інженерів, тому не зміг поділитися зі Львовом викладачами. В Одесі до запрошення зі Львова поставилися не зовсім адекватно. За всіма інструкціями та наказами, той лист мав би бути доведений до відома всіх викладачів. Проте він, на жаль, до тих, кому адресувався, не дійшов. Не виключено, що лист, про який ідеться, «запхали під сукно» за вказівкою генерала Троца, начальника одеського інституту. За наявною інформацією, одеське керівництво розраховувало на зміну влади (прогнозований реванш «біло-синіх»), а це мало б дати можливість якщо не розгорнути видовий ВНЗ на базі ОІСВ, то принаймні повернутися до попереднього стану речей. Тобто залишити одеський інститут недоторканним.

      Робити нічого — Львівський військовий інститут змушений був шукати альтернативні кадрові джерела. Перш за все, до Львова були запрошені випускники ад'юнктур навчальних та наукових закладів Міноборони. До речі, ці ад'юнкти свого часу навчалися і в ХІТВ, і в СІА, і в ОІСВ, так що вони знайомі з досвідом та традиціями перерахованих вузів. Відтак ЛВІ звернувся у штаб Західного оперативного командування — і там знайшлися досвідчені фахівці, люди на рівні командирів дивізій, бригад.

      Уже з новими викладачами львівський інститут як майбутній видовий ВНЗ напрацював наукову методичну документацію за додатковими спеціальностями. За деякими спеціальностями таку документацію доводилося розробляти геть «із нуля», бо той самий ОІСВ, як кажуть, навідріз відмовився віддавати «бандерівцям» свої матеріали.

      Підручники, посібники і тому подібна друкована продукція інститутом зібрана повною мірою, що дозволяє інформаційно забезпечувати майбутніх офіцерів-сухопутників без будь-яких обмежень. 400 комп'ютерних комплексів для майже 900 курсантів, котрі 1 вересня приступили до науки у ЛВІ, цілком достатньо (це якщо не рахувати комп'ютерного парку Національного університету «Львівська політехніка», до структури котрого інтегровано ЛВІ). Не всім же курсантам одночасно сидіти за моніторами, бо ж треба ще й на тренажерах та «живій техніці» поуправлятися, не кажучи вже за лекційну підготовку та самостійну роботу в бібліотеках. Матеріальна база інституту (аудиторії та полігон) були доукомплектовані всіма тренажерами та зразками бойової техніки, котра є на озброєнні Сухопутних військ ЗСУ. Словом, була проведена підготовча робота, результати котрої експертна комісія Міністерства освіти та науки України визначила як такі, що відповідають ліцензійним вимогам. (Між іншим, 2004 року одеському інституту був наданий шанс стати видовим ВНЗ. Йому дозволили готувати артилеристів та танкістів. Та ОІСВ тоді не зміг скористатися наданою можливістю ні технічно, ні кадрово. Тому минулого року курсантів-артилеристів і курсантів-танкістів Міністерство оборони повернуло назад у Суми та Харків).

      А ще ж треба було вирішити «квартирне питання» — переміщених педагогів та офіцерів командно-адміністративного складу з їхніми сім'ями слід десь поселити. Під ці потреби використано гуртожитки самого Львівського військового інституту та його партнера — «Львівської політехніки». Для більш кваліфікованих фахівців підготували 65-квартирний будинок — 26 вересня планується його урочисте відкриття.

      Словом, на реалізацію перерахованих заходів лише з державного бюджету використано більше 3,5 млн. грн. Як мінімум, на порядок більше інституту допомогла область та обласний центр, «Львівська політехніка» та спонсори.

      Керівництва ХІТВ та СІА, як можна збагнути лише за попередніми епізодами цієї статті, ніякого опору урядовому рішенню не чинили — переваги ЛВІ були очевидні. Активну незгоду виявив лише ОІСВ. Утім точніше буде сказати, що одеський інститут продовжив свій минулорічний супротив. Торік керівництво одеситів, боронячи свої позиції, залучило на свій бік різні громадські організації та політичні структури: від комітету курсантських матерів до «трудовиків» та молодіжного крила зелених. Цього року від громадських організацій були мобілізовані ще й активісти Союзу офицерів Одеської області, а від політиків — одеські обласний та міський комітети Соцпартії та «Регіонів».

...Бо Львів до НАТО доведе

      Щойно в політичному житті нашої країни цього року почалися процеси, пов'язані з призначенням нового Прем'єра, ветерани-офіцери нібито за власною ініціативою та власними зусиллями склали звернення до народного депутата Миколи Азарова. В тому посланні фактично заперечувалася правильність рішення Міністерства оборони та Кабміну про переведення усіх сухопутних спеціальностей на Західну Україну. Попри «недоліки» ЛВІ та «переваги» ОІСВ, увагу пана Азарова скеровували в геополітичне русло: мовляв, підготовка офіцерів Сухопутних військ у Львові безповоротно втягне Україну в НАТО. (Принагідно варто зауважити, що антинатовська стурбованість ветеранів видається не зовсім актуальною, адже зовнішньополітичний вектор розвитку країни не був змінений, і не так давно підписаний Універсал це підтверджує.) Звісно, нардеп Азаров «не міг не відреагувати відповідним запитом».

      Незважаючи на висновки чисельних комісій (кількадесят), котрі однозначно віддавали перевагу  Львову, десь місяць тому була створена ще одна, з членів Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони. Треба ж ветеранів ушанувати! У той комітет, до речі, крім представників «НУ» та БЮТ, були включені нардепи і від Партії регіонів та СПУ. Так ось, за наявними в автора даної статті відомостями, сто відсотків членів цієї комісії, ознайомившись зі всіма обставинами, під час голосування підтвердили правильність усіх попередніх рішень стосовно Львова як оптимальної бази для видового ВНЗ. Про що і було письмово повідомлено народного депутата Азарова.

      Враховуючи таку напругу довкола створення видового ВНЗ, командувач Сухопутних військ генерал-лейтенант Валерій Фролов направив до Львова офіцерів-викладачів з ОІСВ та ХІТВ. Зокрема з Одеси прибули начальник навчального процесу та начальники декількох провідних кафедр. Упродовж декількох днів «східні» та «південні» вивчали матеріальну базу, методичну літературу і рівень науково-педагогічного складу «західних».

      Невідомо, про що говорили своїм керівникам посланці, а у Львові в неформальній обстановці одесити разом із харків'янами зiзналися місцевим колегам, що останнім за цей рік вдалося створити умови для роботи не те що видового інституту, а видової академії! І чомусь здається, що гості таких висновків дійшли не з однієї чемності. Колеги з Одеси та Харкова також сказали, що львів'яни цілком готові забирати не тільки другі та треті курси, а й четверті.

      Мабуть, тут можна було навести думку взагалі стороннього військового спеціаліста, громадянина іноземної держави. Під час недавньої зустрічі випускників факультету журналістики ЛВІ 1982 року кореспондент «Независимого военного обозрения», яке видається в Російській Федерації, Ігор Плугатарьов, зауважив, що йому сьогодні на пострадянському просторі відомі лише два ВНЗ такого високого сучасного рівня оснащеності: Львівський військовий інститут та Білоруська військова академія.

      Та що ветеранам Союзу офіцерів Одещини чи керівництву ОІСВ до офіційних і неформальних висновків про Львівський військовий інститут, якщо ті висновки з думками «ллють воду не на той млин»! З боку одеського інституту на політиків та державних службовців різних рівнів і далі надходили звернення, аби ті унеможливили скорочення ОІСВ. Те, що така робота тривала, не потребує доказiв — достатньо стежити за повідомленнями інформагенцій.

«Геройська» оборона «перлини бiля моря»

      Так, голова Одеської обласної ради Микола Скорик на початку серпня заявив, що новий склад Кабміну готує нову постанову, котра скасує постанову уряду Юлії Тимошенко про перенесення Одеського інституту сухопутних військ до Львова. Тоді ж п. Скорик сказав, ніби звітуючи, що «ветерани Збройних сил можуть бути спокійні». Ніби все це робилося саме в інтересах ветеранів і ніби вони нині не мають нагальніших проблем, пов'язаних з армією!

      Анна Герман, народний депутат від ПР, очевидно, висловлюючи думку свого політичного лідера і нового Прем'єра, повідомила одній з агенцій таке: «Це неправда, що Віктор Янукович виступає проти Львівського військового інституту... Насправді Віктор Федорович — за збереження військових інститутів і у Львові, і в Одесі. Інша річ, що не тільки він вирішує, де створювати базовий інститут Сухопутних військ. Це буде вирішуватися і на рівні Верховної Ради, і на рівні профільних міністерств». При цьому колишня власкор «Свободи» прохопилася, що в нинішній ситуації шанси Львова та Одеси дещо нерівні, адже більшість депутатів-«регіоналів» схиляються до думки, що інститут має бути в Одесі.

      На думку колишньої галичанки, мешканці Західної України винні в цьому самі: «Якби Львівщина більш активно голосувала на парламентських виборах за Партію регіонів, то на сьогодні мала б більшу кількість депутатів і, відповідно, більші сили, щоб відстоювати інтереси області. А так, як проголосували, так і маєте».

      Висловлювання Скорика та Герман містять кілька нічим не замаскованих одкровень. Перш за все, питання, виявляється, вже переглянуте без усіляких експертних висновків, точніше — всупереч чисельним попереднім оцінкам уповноважених військових спеціалістів. Далі, виявляється, військові та економічні резони у справі створення видового ВНЗ є вторинними по відношенню до резону політичного.

      Певна річ, голова Одеської облради дещо поспішив зі своєю заявою. Але не біда — якісь правові кроки, котрі б могли надати питанню збереження ОІСВ якісь ознаки легітимності, можна зробити пізніше. Так воно і сталося. Оперативно була створена робоча група, якій було доручено «ще раз розглянути проблему, щоб не зробити фатальної помилки». Певно, той факт, що старшим у тій групі зробили цивільного «регіонала» Дмитра Табачника, мало надати новому рішенню якоїсь об'єктивності.

      26 серпня до Львова прилетіла одна з підгруп, яка привезла з собою нові критерії оцінки можливостей потенційного видового інституту. Якщо раніше акцент робили на «інтеграцію з цивільною освітою», на «мінімальні витрати та здатність розмістити всю інфраструктуру в одному військовому містечку», на «наявність поблизу інституту придатного для підготовки усього спектра спеціалістів для СВ полігону», то тепер головним став критерій рівня науково-педагогічних кадрів. Зрозуміло, що на рівні професорів легше маніпулювати оцінками, ніж — на рівні матеріально-технічної бази.

      Раптом виявилося, що в Одесі є дуже цінний науково-дослідний інститут. Правда, гостi чомусь не розглядали можливості, відповідно до якої той НДІ дешевше було б один раз перенести до Львова, ніж періодично перекидати на віддалені полігони курсантів із важкою технікою.

      Представники «львівської підгрупи» щось говорили про компроміси, поки один із її членів не заявив, що львівський інститут потрібно продовжувати розгортати, а в Одесі – створювати інститут за другим напрямом.

      За яким саме напрямом мав би розвиватися інститут в Одесі, високопосадовий у минулому гість не уточнив. Зрештою, було невідомо, чи пристав би уряд на те, щоб «розвивати інститут у Львові».

      Якщо б ішлося про два сухопутні інститути для однієї України, то незайве відзначити: доцільності в цьому, виходячи зі змісту Державної програми реформування та розвитку Збройних сил, небагато. Нині українські Сухопутні війська щороку потребують якихось 200 випускників. Нерентабельно утримувати інститут для 400—500 курсантів (в Одесі готують бакалаврів, а це займає 4 роки; у Львові — спеціалістів, а це — 5 років). Підготовка офіцера з будь-якої спеціальності потребує, скажімо, кафедри тактики чи тактики вогневої підготовки, вимагає наявності озброєння. (Про те, в які збитки загнана Львівська область, тут уже не будемо згадувати!).  Повноцінне наповнення інституту починається десь з 800—1000 курсантів. А 400—500 — це факультет. Тому ні Львівський військовий інститут, ні Одеський інститут СВ не матимуть права називатися інститутами. Крім того, якщо брати військову складову, на двох «факультетах» не вдасться досягти якісної централізованої координації з підготовки офіцерів СВ.

Розв’язка на користь ЛВIв’ян

      Під час святкування 150-річчя з дня народження Івана Франка у Львівській області Президент України, Верховний Головнокомандувач ЗСУ Віктор Ющенко стосовно місцезнаходження майбутнього видового інституту твердо заявив, що цьому навчальному закладу обов'язково належить бути у Львові, як і передбачено Державною програмою реформування і розвитку Збройних сил.

      Утiм уже 30 серпня з’явилася iнформацiя про те, нiби Кабмін визначився: ОІСВ треба зберегти, й  Одеський  інститут  має бути, за прикладом ЛВІ, інтегрований в Одеський політехнічний інститут, або на базі ОІСВ створять антитерористичний центр для всього СНД.

      Ситуація остаточно прояснилася тільки минулої суботи, коли до Львова приїхав міністр оборони Анатолій Гриценко. Відбувши церемонію складання присяги 134 студентами-першокурсниками ЛВІ, глава військового відомства заявив: львівський інститут таки буде видовим для Сухопутних військ, а на базі одного з трьох військових містечок ОІСВ створять факультети підготовки офіцерів запасу та післядипломної військової підготовки. Пояснюючи причини саме такого остаточного рішення, міністр зазначив: «Після того як комісія відвідала обидва ВНЗ, усі одностайно визнали, що у Львові умови навчання та підготовки кращі. Навіть противники перенесення закладу до Львова визнали таке рішення доцільним».

      Щоправда, як відзначив у розмові з автором цієї статті один досвідчений офіцер, без тих двох одеських інститутів українська армія спокійно могла би обійтися. Просто за рахунок і так дефіцитного військового бюджету зберегли додаткові посади.

Євген ГУЦУЛ.