«Анафема» скульптурі«Анафема» скульптурі

      Днями Московська патріархія знову «вгрузла в політику». Замість турботи про духовне окормлення своєї пастви, про стратегію війни з абортами, теленасильством і рекламою горілки церковники чомусь узялися за організацію масових протестів проти встановлення пам'ятника. І то кому! Українському гетьманові-меценату, покровителю українського православ'я, чиїм коштом збудовано і відремонтовано десятки церков — кафедральний собор у Переяславі, Троїцький собор у Чернігові, дзвіницю Свято-Софійського собору, Богоявленську церкву Братського монастиря, мур Києво-Печерської лаври з надбрамною церквою (після 1709 року, впродовж 200 років у них же проклинали гетьмана-мецената)... Стараннями Мазепи Києво-Могилянська колегія у 1694 році отримала статус академії, ставши першим у Східній Європі вищим навчальним закладом. З 1731 року європейські класики пишуть поеми й романи про Мазепу (Вольтер, Байрон, Рилєєв, Віктор Гюго, Юліуш Словацький), створюють опери й симфонії.

      Пам'ятник, як уже писала «УМ», планується встановити 25 липня наступного року, в день 320-річчя обрання Мазепи гетьманом, у селищі Коломак на Харківщині. Це буде вже не перший пам'ятник, адже в селі Мазепинцi на Київщині, де народився гетьман, з 1994 року вже є монумент на його честь. Є пам'ятник і за кордоном: кілька років тому його встановили за сприяння румунського уряду й посольства України в Румунії в місті Галац, де похований Мазепа.

      На Харківщині ж обсерватори з білокам'яної, видно, не очікували вшанування гетьмана, чиє прізвище стало для українців синонімом свободи (навіть головний убір січових стрільців і вояків УПА названо «мазепинкою»). Відразу ж почала відпрацьовувати свою програму Наталя Вітренко. Вона від імені своїх нечисленних шанувальників пообіцяла виставити пікет і організувати мітинг, аби «не допустити» Мазепу. Прес-секретар Московської патріархії Василь Анісімов теж проявив «політичну зрілість», заявивши, що «встановлення пам'ятника гетьману Мазепі в Харківській області не сприятиме об'єднанню української нації». Російська церква після Полтавської битви оголосила Мазепі анафему, бо, як нагадав Анісімов, він «порушив свою клятву і виступив на боці іновірців». Хоча дивно, шведи ж не мусульмани і не індуїсти — у Христа вірують. Позиція керуючого справами УПЦ МП архієпископа Переяслав-Хмельницького Митрофана менш категорична. Він пояснив «УМ», що «ця постать неоднозначна, одні в Україні сприймають гетьмана як героя, інші — як зрадника. Треба, щоб минув час, аби була прийнята спільна точка зору». На питання, чи зняла УПЦ МП з гетьмана анафему, архієпископ відповів: «А вона й не накладала її на Мазепу. Це Синод накладав».

      Анафему, тобто вічне прокляття, оголосили українському гетьману за наказом Петра Першого 12 листопада 1708 року в московському Успенському соборі (місці коронації московських царів). Царський маніфест оголосив Мазепу «богоотступным изменником». Того ж дня у Глухові, в Троїцькій соборній церкві, у присутності царя й членів московського уряду, гетьмана Скоропадського й старшини вище українське духовенство теж «предало Мазепу вєчному проклятію». Перед цим, 9 листопада 1708 року в Глухові влаштували «шоу»: покарали «персону» Мазепи, що був «от всех чинов отставлен и изменником и шелмом декларован, явственно всему народу об'явлен. Герб ево от ката изодран и изтоптан, ево сабля от того ж ката переломлена и по персоне теми обломки ударена, и напоследи помянутая ево персона на виселицу повешена». В ті дні ще парувала кров над землею Батурина, де Петрові вояки вирізали понад 15 тисяч мешканців Мазепиної столиці, не шкодуючи жінок і немовлят.

      Українське православ'я зняло «анафему» з гетьмана-мецената ще 10 липня 1918 року, коли на Софійській площі вперше за 209 років відслужили панахиду по Іванові Мазепі. Знаний історик церкви і церковного права, державний діяч УНР Олександр Лотоцький згодом писав, що мотиви цих двох подій — і російське анафемування, і зняття прокляття Українською церквою — винятково політичні і є за межами повноважень церковної влади. Анафемування гетьмана мало самим фактом, без правових підстав, установити традицію громадської дискредитації пам'яті, а урочиста панахида, навпаки, цю пам'ять відновила. 23 серпня 1992 року анафему з гетьмана зняла ще й Українська православна церква Київського патріархату, дотримуючись усіх канонічних норм Церкви.