Після виборів партії, які не потрапили в парламент, часто занепадають. Щоб залишитися на плаву до наступного волевиявлення співгромадян, ці політичні сили мусять якось модифікуватися, шукати нові ідеї й потуги, навіть об'єднуватися з іншими. Українська народна партія ще перед минулими парламентськими виборами закликала до возз'єднання правоцентристські сили. Проте на цей заклик реальних дій у відповідь не відбулося, а УНП у свою чергу відмовилася приставати до інших мега-блоків, вважаючи їх фактично безідеологічними. У результаті ця помітна націонал-демократична партія залишалася за бортом Верховної Ради. Лідер УНП Юрій Костенко і надалі виступає за об'єднання, але, знову ж таки, як він розповів «УМ», це не знаходить розуміння у потенційних учасників спільної правиці. Зокрема, розходження полягають у механізмах злиття. Тож на наступних виборах ми знову, ймовірно, побачимо у бюлетенях одиноку УНП, але, натякає її лідер, це буде вже потужна й конкурентоспроможна права сила. Мабуть, вона стала б дiйсно сильною, якби була представлена у центральній владі, але до «широкої» коаліції позапарламентську УНП ніхто не запрошує.
Про партійні плани, про співіснування УНП з Блоком Тимошенко в опозиції, про ставлення «костенківців» до дій влади та інше Юрій Костенко розповів в інтерв’ю «УМ».
— Пане Юрію, після виборів ви говорили про можливий ваш відхід від політики. Водночас, коли ви з групою альпіністів здійснювали чергове сходження у Гімалаях і дізналися про створення в Україні «антикризової» коаліції, то одразу кинули все і повернулися на Батьківщину, щоб якось вплинути на ситуацію. Тобто політика все-таки вас не відпускає?
— Ви забули згадати, що на післявиборчому з'їзді УНП я таки подав у відставку, після того як пройшов шлях роздумів. Але партія виступила за те, щоб я залишився. Це означало мою особисту політичну відповідальність за те, що відбувається в партії і що загалом відбуватиметься надалі на правому фланзі української політики. Тобто відхід можна було б оцінити як зраду всього того, чим я займався сімнадцять років. Тому я й залишився.
Може, пройде небагато часу і з'являться потужніші лідери, які зможуть очолити УНП чи ймовірне нове праве об'єднання. Наразі ж я відчуваю сили працювати далі. А за останні три тижні у мене додалося ще й багато впевненості. Я відвідав низку регіонів і відчув у людях, з одного боку, гіркоту щодо нинішньої політичної ситуації, а з іншого боку — впевненість, що правим силам в Україні альтернативи немає, правоцентризм сьогодні найбільш затребувана політична сила. Усі економічні проблеми в Україні — клановий характер політики, енергетична залежність, відсутність середнього класу — від того, що за весь період незалежності правоцентристи не керували країною.
— Але чи змінилося після виборів у вас певним чином відчуття своєї ролі як політика в Україні, вашого впливу на процеси в державі?
— Я мав щастя бути причетним до формування української політики із перших днів проголошення незалежності. Той комплекс питань, якими я займався, давав відчуття серйозного впливу на державотворення. Але з 1994 року, коли лівоцентристська більшість на чолі з Морозом домінувала у ВР, почався процес зменшення впливів національної демократії. Ще гірша ситуація почалася з 1998 року. Рік у рік наші впливи на державотворчі процеси зменшувалися. І навіть тоді, коли Ющенко вже був Президентом, націонал-демократія втрачала свої лідируючі позиції і виконувала чорнову роботу.
Тому зараз якось переосмислювати наші впливи немає сенсу. Бо нині в парламенті націонал-демократія представлена лише поодинокими депутатами. Активісти Народного руху, яких у ліберальній «Нашій Україні» невелика кількість, навряд чи зможуть на щось впливати. Так само Лук'яненко чи Яворівський у БЮТ. Націонал-демократія не представлена як суб'єкт політичних переговорів. Від її імені всі переговори вів Роман Безсмертний. Вiдтак «помаранчева» коаліція розвалилася.
Багато хто вважає, що наше висування окремо від «Нашої України» на виборах-2006 було помилкою. Але ми так не вважаємо. Ми чесно провели за час виборчої кампанії національну ідею, вперше познайомили виборців Донецька, Криму, Луганська з тим, що таке ОУН-УПА, євроінтеграція, навіщо нам у НАТО. Так, сьогодні ми там не отримали відповідної підтримки. Але на наступних виборах там уже багато людей за нас будуть голосувати, бо в нас є позиція, а не так, як у Тимошенко, яка говорить аудиторії те, що аудиторія хоче чути.
Зараз дві третини парламенту віддзеркалюють інтереси найбільшого капіталу та кланів. А наше завдання — сформувати таку політичну силу, яка здатна буде боротися за владу і, отримавши її, змінюватиме ситуацію в державі.
— Для цього все-таки плануєте об'єднуватися з іншими націонал-демократами чи досі відчуваєте амбіції самостійно виборювати місце під сонцем?
— У терміні «об'єднуватися» є якась подвійна гра. Давайте згадаємо, чи Юлія Тимошенко на цих виборах з кимсь об'єдналася? Ні, але за неї люди голосували і не висували претензій, що вона «не об'єднана». Головне інше. Хоч би скільки націонал-демократія об'єднувала партій, якщо вона не віддзеркалюватиме економічних інтересів держави, то жодного ефекту від того не буде. Тому її головне завдання — стати не лише виразником ідеологічних, але і економічних інтересів України. Права економічна політика протилежна лівій, яку демонструвала Прем'єр Юлія Тимошенко. Ми виступаємо за зменшення податків для малого підприємця, а звідси — розвиток економіки, збільшення розвитку соціальних програм.
— Але все-таки — ви прагнете стати виразником економічних інтересів у єдності з іншими правими силами чи окремо?
— Щодо питання єдності фізичної, то ми увесь час демонстрували цю єдність: і в 90-му, і в 99-му, коли за нашої участі було створено правицю на підтримку уряду Ющенка; ми єдналися перед президентськими виборами. І на виборах у 2006 році ми зверталися до КУНу, УРП «Собор», НРУ, ПРП, «Пори», аби створити блок правих сил. Але не сталося. Тоді питали про інше: чому ти не з Юлею чи з Ющенком? Скільки разів я пропонував Ющенку, щоб під його протекторатом об'єдналися правоцентриські сили! Тому це питання не до нас, бо ми робили все, аби був єдиний правий блок на виборах. Але нас тоді не зрозуміли.
— Це обернулося поразкою. Зараз ви ставите собі конкретне завдання у найближчі два-три роки об'єднати в один блок чи партію, до прикладу, «Пору», ПРП, НРУ, УРП «Собор, КУН?
— Ми ставимо собі політичне завдання створити конкурентоспроможну силу — чи це буде одна партія, чи блок партій. До речі, в європейській практиці у політиці працюють блоки, а не партії. Тому цей комуністичний атавізм, у який нас постійно штовхають (єдина партія. — Ред.), — непотрібен. Ну давайте ще зробимо одну КПРС! Та не буде цього, в Україні багатопартійність повинна базуватися на ідеології, а не на безіодеологічних виборчих проектах захоплення влади.
— То чи йдуть переговори з Стецьківим, який, здається, вже творить якусь нову праву силу, чи Луценком, якого сватали до участі у створенні цієї сили, Матвієнком, Каськівим, Тарасюком?..
— А що, Луценко вже правоцентристом став?
Так, ми регулярно з низкою сил зустрічаємося, в тому числі з лідером НРУ. Але всі пропонують проводити об'єднання за круглим столом в Києві. Лише ми принципово виступаємо за об'єднання з низів. Не творити партію під того чи іншого вождя, як це завжди робилося. Ідеологічні політичні сили народжуються знизу, а не в столиці. Згадайте, як поставав «Народний рух України за перебудову». Тоді однодумці виходили на майдани, проводили мітинги, ланцюги єднання, голодування, у такий спосіб піднімався національний дух у країні. Ці акції робилися разом у низах із різними партіями. Потім все це виросло в «НРУ за перебудову». Нехай зараз збираються в кожному районні близькі за ідеологією політсили, об'єднуються, обирають голову і так далі. І так за чотири місяці цей процес може привести до Києва.
Переговори сьогодні ведуться, вони ніколи й не припинялися, але ці переговори ведуть у нікуди. Бо націонал-демократії треба виходити з квартир, установ, парламенту — виходити на вулиці і захищати національні інтереси. Це найбільше, що може зробити сьогодні націонал-демократія в протидії кланово-олігархічного режиму, який зараз зміцнюється. Під час цих акцій і вималюється блок чи партія. І тоді підприємці побачать цю силу, підтримуватимуть її. Нова сила народиться в діях і боротьбі, а не за столом, де ділитимуть портфелі.
— А чи є вже такі ініціативи знизу?
— Низи хочуть об'єднуватися, але верхи — ні. Люди нам на це скаржаться. В Києві їхні ініціативи гальмуються, бо, ніхто, окрім УНП, не підтримує такого механізму об'єднання. Це свідчить про те, що це ми якраз виступаємо за об'єднання, а інші борються незрозуміло за що. Всіх насамперед цікавлять посади. А щоб не було спекуляцій, ніби це ми (УНП) не хочемо об'єднуватися через свої амбіції і жадобу до лідерства, то я заявляю, що не буду балотуватися на лідера цієї нової партії.
— З ваших слів зрозуміло: якщо не буде знайдено спільної мови щодо механізмів об'єднання, то, ймовірно, єдиної правої сили знову не постане.
— Я згадував уже про конкурентоспроможність. Візьмемо досвід Польщі. Була «Солідарність» — це як наш «НРУ за перебудову». Вона виконала свою місію і розпалася. Так і Рух — зробив свою справу і дав путівку в життя багатьом політичним партіям. Потім була »Солідарність-2» — об'єднання правоцентристських партій із метою отримання гуртом високого результату на виборах. Тобто це «Наша Україна». Коли «солідаристи» увійшли у владу, то посварилися між собою, розпалися, і завдяки цьому ліві надовго засіли в Сеймі на чолі з президентом Кваснєвським. Тут почався третій етап формування конкуренто
спроможних правих партій. Одна з них — «Право і справедливість» Качинського. Багато чим історія «ПіС» нагадує УНП. Вона займала на передостанніх виборах незначні позиції, але її стратегія, спрямована на об'єднання навколо економічної стратегії, національної стратегії, її політична модернізація призвела до того, що ця партія сьогодні стала політичним монополістом у Польщі. І там триває процес конкурентної боротьби, в тому числі серед правих партій. Через механізм політичної конкуренції створювалися всі потужні правоцентристські партії. А ми зараз фактично хочемо повертатися у початок 90-х і відтворювати «НРУ за перебудову»! Але ми цей шлях уже пройшли і ніколи туди не повернемося.
— Згадуючи досвід Польщі, де після останніх виборів була схожа ситуація з формуванням коаліції, на вашу думку, що наш Президент Ющенко міг запозичити з того досвіду, аби не розпускати парламент і Януковича Прем'єром не призначати?
— Ющенкові треба було на основі «НУ» зробити як мінімум дві ноги — праву та ліву, чи праву й ліберальну. Тоді Президент міг би двома тими блоками контролювати ситуацію в «помаранчевому» таборі, а не віддавати всю електоральну нішу правим лібералам із «Нашої України». Або, якщо називати речі своїми іменами, бізнес-групі «Разом», яка створювала партію НСНУ.
І я таки переконаний, що Президентові треба було йти на розпуск парламенту — аби дати політичний урок усім політичним партіям, щоб ті зрозуміли, що насамперед треба думати про державні, а не корпоративні інтереси. Дострокові вибори дали б Україні принципово нову якість парламенту. Хто б що говорив, але б змінилася ситуація всередині «помаранчевого» табору на користь продержавницьких сил. Може, «помаранчева» коаліція знову б набрала ті самі 247 голосів, але там би вже не було Мороза, і можна було б творити вже ідейну більшість, ближчу Україні.
— Хто, на вашу думку, таки винен в тій ситуації, кого можна назвати зрадником Майдану? Дехто говорить про Президента...
— Це говорить Юля Тимошенко. Першою про зраду сказала вона устами Турчинова. А від цього далі почалася персоніфікація. Без сумніву, Ющенко глава держави, тому відповідальність є і на ньому. Проте, зауважте, Янукович не переміг, а взяв лише те, що йому дали 247 депутатів «помаранчевої» команди, які не поділили посади. Але якщо говорити такими категоріями, як ви пропонуєте, про зраду, то першим тут номером у списку йде Тимошенко. Вона як кандидат на посаду Прем'єра повинна була максимально узгодити всі інтереси учасників коаліції у посадах і у впливах. Це був її обов'язок, а не Президент мав ділити посади. Другий номер, якщо ми говоримо про зраду, — Роман Безсмертний, який вів переговори від імені «НУ». Бо ця друга за вагою політсила не змогла врегулювали ці питання, аби не розпалася в результаті коаліція. Третій номер — відомий антиукраїнський «патріот» Олександр Мороз, який очолював колись у ВР «групу 239», за його керівництва парламент приймав закони, через які відбувалося розграбування українського майна, відбулася тінізація економіки. І, без сумніву, відповідальність також лежить на Президенті, який не пішов на жорсткі публічні речі, аби «помаранчева» команда відчула відповідальність за те, що вони зробили.
— Чи можливо, що УНП стане опозицією не лише до парламенту, а й до Президента? Чи, попри все, будете його підтримувати?
— Ми — опозиція до парламентської більшості і антиукраїнського уряду. Але ми не можемо бути опозиційними до Президента, програма якого на 90 відсотків відповідає програмі УНП. Тому підтримуватимемо Ющенка в усіх його державотворчих намірах. Але якщо нам не подобатимуться його кадрові рішення, а вони нам часто не подобаються, якщо його дії будуть суперечити програмі, за якою його обрали в Президенти, ми проводитимемо акції протесту. Ми вже проводили їх із вимогою розпустити парламент. Наразі нам не вдалося вплинути тими акціями на ситуацію. Але ми будемо продовжувати їх — акція «Захисти українське» безстрокова. В цьому процесі буде ще багато різних дій, заходів, у яких і народиться за три з половиною — чотири роки ця конкурентоспроможна українська права сила.
— Чи будете ви в опозиційній ніші співпрацювати з Юлією Тимошенко? Згадується, ви не надто схвально відгукувалися про її майбутнє призначення Прем'єром. Думаєте, з неї більше користі в опозиції?
— Тимошенко як Прем'єр дотримувалася політики, яка не збігається з нашою правоцентристською ідеологією. Це було шарахання, що призвело до економічних втрат.
У Тимошенко потужний опозиційний потенціал. Ми її будемо підтримувати в питанні надання опозиції правового статусу, у тому, щоб вона стала лідеркою лівоцентристського руху в Україні, який здатен боротися за владу. Тут ми, думаю, з нею будемо співпрацювати. А в решті, якщо увійти в одну коаліцію з Блоком Тимошенко, — це буде стратегічна помилка правих сил. Повторення того владного ідеологічного хаосу, з якого ми не можемо вийти з початку незалежності.
— Під час виборів ви говорили, що якщо УНП не пройде до парламенту, то, значить, ми живемо не в Україні. Так де ми зараз живемо?
— Поки що це не Україна. Наразі це держава, яка лише торує український шлях. Україна постане тільки тоді, коли, завдячуючи державній політиці, ми відновимо свою історію, дамо чітку відповідь, хто ми, якого роду-племені, коли всіх українських героїв, кістки яких розкидані по світу, державна влада збере і поховає з почестями в українському пантеоні, коли буде українська економіка, український інформаційний простір. Іван Франко на це питання відповів пророчі слова: «Будущність завжди своїм корінням є у минувшині».
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
