На перший погляд Володимир Заїченко може здатися диваком. І недаремно: не кожен українець прагне освячувати свою карну справу, угледівши в ній знак нечистого. Та ще й вимагати через суд у держави «вживати заходів», коли біс заволодіє діями та помислами державних мужів. А змусила Заїченка вдавадися у крайнощі підозріла, на його думку, низка «темних» подій.
Iсторія постійних стосунків Володимира Георгійовича з Фемідою почалася ще сім років тому. Тоді було припинено справу про несплату податків, затіяну податковою інспекцією щодо очолюваного Заїченком малого приватного підприємства. Як кажуть у подібних випадках, за недоведеністю провини. А Володимир Георгійович виявився не ликом шитим — звернувся з позовом до податківців про незаконне вилучення та утримування документації свого МПП. Ось тут і почалося... З розглядом справи по суті в суді почали зволікати під найрізноманітнішими приводами — то представник відповідача заявить клопотання про перенесення слухання з якоюсь чудернацькою мотивацією, то у найвідповідальніший момент у залі судового засідання згасне світло...
Заїченко замислився: «Щось тут не так...». Принагідно пригадав подробиці судової тяганини із вищезгаданою кримінальною справою, затіяною податківцями. Навіть припиняли її без відновлення аж двічі. У пошуках істини знічев'я глянув на номер справи і вжахнувся — у шестизначному 666202 перші три цифри вказували на... Князя Пітьми.
Зрештою, після бозна-скількох переносів слухання справи у Красногвардійському районному суді Днiпропетровська Заїченко затямив присутність нечистої сили. Отож заявив клопотання про... кроплення кримінальної справи № 666202 свяченою водою. Для більшої його переконливості привернув увагу на присутність Бога у Конституції України, клятву президентів на Біблії, буденну практику освячення новобудов тощо. Але голова Красногвардійського райсуду Олександр Леон влаштовувати релiгiйнi дiйства у своєму суді заборонив. Заїченко оскаржує цю заборону в Апеляційному суді Дніпропетровської області, розташованому на вулиці Харківській, 13 (знову чортова дюжина?!).
Не будемо втомлювати читача подальшим перераховуванням усіх перипетій боротьби Заїченка проти нечистої сили. Означимо лише її найхарактерніші віхи.
Тепер Володимир Георгійович до всіх можливих інстанцій повідомляє, що в Україні править не закон, а Князь Пітьми. Прикладів на підтвердження — хоч греблю гати. Навіть шановна обласна кваліфікаційна комісія cуддів, очолювана вищезгадуваним паном Леоном, направила до Вищої ради юстиції документ, датований 35... березня. Ще далі пішла колегія cуддів Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі суддів Архипова, Лисичної та Приходченко, яка 18 липня 2005 року прийняла ухвалу, де зазначається, що Конституція не є... Основним законом України. Заїченко, певна річ, угледів у цьому ознаки діянь, за які передбачена відповідальність відразу за двома статтями Кримінального кодексу України — 109 (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади) та 375 (постановлення cуддями завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови).
Тут уже начебто й крити нічим. Але знову Володимир Георгійович мусить битися немов риба об лід. «Нечиста сила» дозволяє служителям Феміди не помічати навіть очевидного. Отож украй збентежений Заїченко не знаходить нічого ліпшого, як звернутися з позовною заявою вже до самої держави, де вимагає «згідно зі ст. 211 ЦПК України постановити окрему ухвалу щодо причин і умов заволодіння нечистою силою органами влади... для вжиття заходів протидії нечистій силі, її вигнання шляхом здійснення інституціональних, організаційних перетворень і кадрових рішень, зокрема проведення загальнодержавного або серії регіональних і відомчих автодафе задля порятунку службових душ і держави». (Автодафе, нагадаємо, — то таке вогнище, на якому в часи середньовiччя спалювали єретикiв).
Оцінив свій позов Володимир Георгійович у 600 тисяч гривень. І продовжує не вилазити з судів, себто й далі боротися з Князем Пітьми.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
