Як відомо, політиці притаманні непередбачуваність та хаотичність. У ній учорашні переможці сьогодні часто стають переможеними, а наслідками революцій користуються ті, хто мав до них найменший стосунок. Не стали винятком і останні парламентські перегони: мало хто очікував, що Партії регіонів удасться сформувати правлячу коаліцію й зайняти весь економічний блок уряду, вельми цікавою є й доля тих, хто зробив найбільший внесок у скарбничку перемоги «регіоналів».
На тлі перемоги, яку святкує за результатами парламентсько-урядової кризи Партія регіонів, не можна не помітити, що всередині її дисциплінованої структури відбувається поступове, але стабільне розшарування. Після того як під час чергового нічного «мозкового штурму» Віктор Ющенко оголосив, що Прем'єр-міністром України все-таки буде Віктор Янукович, лави Партії регіонів опанувала загальна радість. Щоправда, відоме прислів'я «У перемоги багато батьків...» до цієї політичної сили, схоже, стосунку не має. Перемога «регіоналів», яка вилилася в «синьо-помаранчевий» об'єднавчий процес, швидше, навпаки — своїх батьків «з'їла».
Наприклад, на сьогодні не можна сказати, що Володимир Рибак, Сергій Тулуб чи навіть Андрій Клюєв у громадській свідомості або на практиці «наближали як могли» поразку «помаранчевих» сил. Водночас такі активісти Партії регіонів, як Тарас Чорновіл, Раїса Богатирьова чи Євген Кушнарьов, зробили для «торжества регіоналізму» значно більше, але в результаті не отримали нічого, крім того, чим і так володіли, — крісел народних депутатів України і членів відповідних парламентських комітетів.
Скажімо, екс-голова Луганщини Віктор Тихонов, який уособлював перед «помаранчевою» владою значну частину провини за організацію відомого з'їзду в Сіверськодонецьку й чимало метушився для перемоги Партії регіонів у Луганській області, не отримав значимого парламентського портфелю. Напевне, далися взнаки гнівні виступи пана Тихонова в бік Президента під час останньої «прем'єріади», в яких він клявся «лягти кістьми» за партію та Віктора Федоровича, якщо «гнилі апельсини» дозволять собі прийняти неконституційне рішення про розпуск парламенту. По суті, саме Віктор Тихонов разом із Євгеном Кушнарьовим та іншими впливовими «регіоналами» були головними носіями ідеї оголошення імпічменту Президентові «у випадку прийняття будь-якого рішення, що суперечить Конституції України». Оскільки такого рішення з «помаранчевого» боку не було, Партії регіонів із почуття політичної ввічливості потрібно було принести в жертву політичного барана, а може, й двох. Судячи з міністерських та парламентських призначень, неважко здогадатися, кого партія обрала на ці ролі.
І не можна сказати, що внесок «болтологів» від ПР у «завоювання» влади на Печерських пагорбах був незначним. Якщо пригадати події місячної давнини та становище «регіоналів» — «антикризова» коаліція уже формально створена, але не сприйнята рештою політикуму, в тому числі Президетом, — то цілком зрозуміло, що на тому етапі хтось повинен був викривати, загрожувати, кусати. Саме ця місія лягла на плечі таких товаришів, як Тихонова і Ко. А тепер, як кажуть, мавр зробив свою справу.
Інша діяльна, але в даний момент фактично не реалізована фігура Партії регіонів — Євген Кушнарьов. Після зайняття «антикризовою» коаліцією керівного плацдарму мало хто міг подумати, що «губернатор» Харківщини часів «першого Януковича» не отримає навіть «поганенького» місця в керівництві Верховної Ради чи Кабінету Міністрів. Адже Кушнарьов був керівником парламентської виборчої кампанії Партії регіонів, активно боровся з «помаранчевими» ще з часів сіверськодонецького «з'їзду сепаратистів». Абсолютна більшість його колег, які фігурували на високих щаблях до 2004 року, тепер знову повернулися у виконавчу владу. А Євген Кушнарьов, до всього, у «контрреволюційному» пориві добалакувався до проголошення у Харкові відчуженої як від Києва, так і від Донецька влади, за що провів певний час у СІЗО, звинувачений у зазіханні на територіальну цілісність України. Саме Кушнарьов переніс на себе наслідки психологічної атаки на «регіоналів» у Харкові, став жертвою дивного замаху на двері партійного офісу перед самими виборами, написав книгу-анафему «помаранчевій» владі, виявив маніпулятивні технології проти ПР на телебаченні. Але, як видно, в цьому і полягає його мінус. Весь цей час Кушнарьов виконував роль «чорного оратора» Партії регіонів, старався і... перестарався. Кусюча собака приносить турботи не лише «незваному гостю», який несподівано перейшов у категорію «любих друзів», а й самому господарю, котрому потрібно відповідати за укуси. В одному зі своїх недавніх інтерв'ю в.о. секретаря Ради нацбезпеки Володимир Горбулін недвозначно порівняв політичну перспективу Євгена Кушнарьова з долею Робесп'єра, а для Президента Віктора Ющенка слова «сепаратизм» і «Кушнарьов», судячи з усього, вже незворотно стали синонімами. З огляду на це, не дивно, що Євген Петрович залишився поза «зоною дерибану» при новому переділі кабмінівських портфелів і мусив задовольнитися Комітетом ВР із правової політики.
Раїса Богатирьова — багаторічна соратниця Віктора Януковича, котра віддавна представляла його інтереси в парламенті, — також залишилася віддаленою вiд керування урядово-парламентськими справами. Їй світить хіба що умовна роль голови фракції ПР у Верховній Раді — умовна, бо насправді «синьою» фракцією керуватимуть інші впливові «регіонали».
Тарас Чорновіл також обмежився повноваженнями «почесного» члена Партії регіонів, хоча був самовідданим виконавцем в арсеналі Януковича в найгірші для «донецьких» часи й навіть очолював передвиборчий штаб «синього» кандидата в президенти-2004.
Якщо переходити від констатації фактів до висновків, то слід відзначити таке: проблема післякризового існування Партії регіонів полягає в тому, що ця політична сила з самого початку була розділена на публічних політиків та латентних прагматиків.
Віктор Янукович був прапором для публічних політиків, але кораблем, на якому він майорів, керували латентні прагматики — такі, як Рінат Ахметов, Микола Азаров, Борис Колесников. Існування «сірих кардиналів» різних калібрів на противагу «ораторам», завдання яких — репетувати, але нічого не отримувати, — біда будь-якої масової партії. Публічні політики можуть бути достатньо знаковими, авторитетними й навіть харизматичними, але коли починається торг за конкретні політичні та економічні важелі, вони стають непотрібними. У кращому випадку їх очікує «природний» політичний відбір і роль статистів.
Сьогодні епоха протистояння, якій були характерні звинувачення та погрози, відходить в Україні на задній план. Разом із нею основні політичні актори налаштовані позбавлятися од «відпрацьованих» ідей на кшталт «російської мови як другої державної», «союзу з братськими слов'янськими народами» чи «федералізації країни». Відтак до кращих часів у шафу ховаються й політичні персонажі, котрі такі ідеї представляли, адже їх присутність і прагнення продовжувати свою діяльність у звичному для себе стилі може погано відобразитися на партнерських стосунках iз колишніми ворогами, а нині партнерами. Звісно, ці «бронепоїзди» не розрізаються на брухт, а стають на запасну колію. Але наразі слід визнати: вага вчорашніх «хедлайнерів» у сьогоднішній ПР дуже незначна.
Вадим Карасьов,
політолог, директор Інституту глобальних стратегій:
— Якщо пройтися по персоналіях, то Тарас Чорновіл ще довго залишатиметься затребуваним у Партії регіонів як символ певної «українськості» й свого бренду-прізвища. Він, можливо, й надалі виконуватиме роль такого собі «спікера» ПР, але ця роль не буде розширятися.
Раїса Богатирьова отримала компенсацію у вигляді посади керівника партійної фракції у ВР, але важко сказати, наскільки вона цим задоволена і яку кількість депутатів цього потужного утворення здатна контролювати.
Євген Кушнарьов справді майже нічого не отримав, окрім символічного призу голови парламентського правового комітету. Хоча комусь може здатися, ніби це здобуток, пан Кушнарьов явно виглядав не дуже задоволеним цим «досягненням». Враховуючи його внесок під час президентських і парламентських виборів, він уповні претендував на урядові посади, які відійшли панам Табачнику й Толстоухову — персонам, що просиділи всю війну в засаді. Тепер, не маючи крісла у виконавчій владі, Кушнарьову складно буде спілкуватися з регіональною харківською елітою, яку він прагне очолювати та представляти в столиці. Це знижує його рейтинг як серед харківських регіональних політичних гравців, так і позиції у внутріпартійних іграх.
Володимир Полохало,
політолог, народний депутат від БЮТ:
— Мене не цікавлять ані як громадянина, ані як політолога особливості внутрішньої ієрархії Партії регіонів. Важливіший принцип, за яким вона будується і який, власне, визначає ситуацію всередині цієї структури. Ця організація сформована за клановим принципом, базується на відносинах «клієнтели» — взаємної залежності і винагороди за участь.
Тому зовнішні прояви мало визначають дійсне становище тих чи інших героїв у Партії регіонів. Кількість заяв на ТБ, політична активність лише почасти відображають, хто серед них є хто. Фінансисти партії відомі — от саме вони і є дійсною силою «Регіонів». Це Ахметов, Клюєв — вони, можна сказати, «власники» партії, яка захищає інтереси великого капіталу.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
