Той самий Будинок політосвіти. (Фото Дмитра КРАВЧЕНКА.)
Іван Шулик належить до тієї когорти помітних постатей на теренах Дніпропетровщини, котрих поняття «нова влада» стосується безпосередньо. Перший і незмінний голова обласної організації Народного руху України ще з 1989 року, він багатьом знайомий як запальний трибун. Після того як НРУ частково трансформувалася в Українську народну партію, у Дніпропетровській області її знову ж очолив Шулик. Лідером «костенківців» у краї він залишається й до сьогодні. Цієї осені Іванові Івановичу стукне 60, і напередодні такого поважного ювілею він досяг найвищого у своєму житті кар'єрного злету — очолив Управління культури Дніпропетровської облдержадміністрації. Це без найменшої іронії, адже Шулик є доволі успішним театральним художником, відомим навіть за межами України. З його призначенням з'явилася надія, що на культурній ниві Дніпропетровщини з'явиться свіжий струмінь.
Проте реальність виявилася значно суворішою за сподівання. На біду, місцем дислокації Управління культури виявилася будівля колишнього Будинку політосвіти — ласий шматочок у центрі Дніпропетровська, на початку 1998 року викуплений «за загадкових обставин». Загалом тоді подібна доля спіткала відразу 11 об'єктів по так званій червоній лінії міста: колишній римо-католицький костел, у якому за радянських часів розташовувалося зональне управління спортивних лотерей, центральний гастроном на центральному проспекті Карла Маркса, 9-поверхова будівля на проспектi Пушкіна, з якої навіть довелося вибратися митниці, і ще багато чого не менш привабливого. Характерно, що всі ці об'єкти продавалися обласною радою, очолюваною Павлом Лазаренком.
Як написала 14 вересня 1999 року газета «Сегодня», «усі 11 об'єктів були викуплені чотирма фірмами, вітчизняними і СП. Деякі з них — українсько-панамські». «На момент продажу цих об'єктів законодавство чітко визначило їх статус. Конституція і закон про місцеве самоуправління віднесли комунальну власність до базового рівня — територіальних громад міст і сіл. Інакше кажучи, облрада, за Конституцією, не має права власності на будь-які об'єкти, а отже, вона не мала права дозволяти продаж цих будівель», — пояснив тодішній помічник міського голови Дніпропетровська Геннадій Бочкарьов.
Тій же газеті «Сегодня» пан Бочкарьов продемонстрував свою не менш глибоку обізнаність і в подальшому розвитку подій. За його свідченням, «Будинок політосвіти був викуплений українсько-панамським підприємством «Агропостачзбут» в інтересах панамської фірми «Уїлнорт». Вони навіть власність на себе не оформлювали, тут же показали документ, що уповноважені купити об'єкт для панамської фірми, яка практично відразу перепродає споруду фірмі «Дагсбері» зі США (фірма зареєстрована у Каліфорнії). А вже «Дагсбері», у свою чергу, віддає її в лізинг українській фірмі «Укрантконсалтинг», розташованій в Підгородньому — передмісті обласного центру. За нинішніх тарифів на оренду у цій частині міста, кошти — за попередніми оцінками, 100 тисяч доларів, а може, й більше — потрапляли через Підгороднє до Каліфорнії, до господаря».
Такий перебіг подій викликав у міськради неабияке обурення. Прокурор області, зрештою, опротестував скандальне рішення облради. Згодом і Вищий арбітражний суд України виніс остаточні рішення щодо цих 11 об'єктів, продаж яких визнано незаконним. Акти купівлі-продажу було скасовано. Сесія Дніпропетровської міськради прийняла ухвалу про повернення цих об'єктів до комунальної власності міста.
Проте надалі виник юридичний казус. Адже Вищий арбітражний суд визнав незаконним тільки первинний продаж. А ось щодо другого, третього та угоди лізингу, то питання зависло в повітрі. Численні спроби прокуратури вхопитися за «кінець» цих оборудок ні до чого не призвели — щоразу об'єкти перепродавалися новим «добросовісним» покупцям.
Тепер же ситуація і взагалі повернулася на «круги своя». Очолювана Лазаренком «в екзилі» партія «Громада» отримала місця і в Дніпропетровській міськраді, і в облраді... Принаймні багато хто у Дніпропетровську схильний пов'язувати подальший перебіг подій саме з цим.
Як розповідає Іван Шулик, донедавна, доки тривали судові процеси, Управління культури вносило, вважай, символічну орендну плату. Тепер же до нього прийшли люди, які відрекомендувалися господарями будівлі, і зажадали платити по максимуму, себто назвали суму, від якої в Івана Івановича мало волосся дибки не стало. Збентежений Шулик звернувся до керівництва облдержадміністрації — там лише руками розвели.
Конкретні дії не забарилися. Спершу в Управлінні культури відімкнули електроенергію, потім опечатали двері, а після цього й узагалі виставили на вулицю. Тепер головне культурне начальство області перебивається з хліба на воду у невеличкому читальному зальчику обласної бібліотеки для молоді...
Така сама доля спіткала й Управління з питань молоді та спорту, Службу у справах неповнолітніх, інші установи. Тепер, за свідченням Шулика, з приміщення колишнього Будинку політосвіти «викурюють» навіть обласну бібліотеку, фонди якої тут зберігаються протягом майже трьох десятиріч. Уголос протестувати поки що ніхто не наважується. Окрім Шулика, якому до «життя у боротьбі» не звикати. Свого часу він привселюдно голодував перед будинком Дніпропетровської міськради з вимогою надати приміщення очолюваному ним Руху. Тоді цей крик розпачу плоди приніс. Чи доведеться Іванові Івановичу знову вдатися до такої форми протесту?
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
