В історії Харківської фабрики театрального реквізиту не було жодного дня, коли б вона не працювала над виготовленням державних прапорів. За тридцять років тут пройшла не одна реорганізація, відбулася природна зміна поколінь та основних видів асортименту. Але як у перший день роботи підприємства, так і тепер, державницька атрибутика б'є всі рекорди популярності. Це єдиний вид продукції, за який виробники не вимагають від замовників передоплату і не бояться працювати на склад. Більше того, запас найбільш затребуваних варіантів українського двоколора і відповідно готовність миттєво задовольнити попит замовників, яким потрібен прапор негайно — уже давно стали іміджовою фішкою харків'ян.

В історії України було чимало синьо-жовтих прапорів — однаково важливих і по-різному символічних. Перші стяги у вікнах сміливих студентів і двоколори на флагштоках міських рад, перший державний прапор на Олімпійських іграх та чемпіонаті світу з футболу... Врешті перший у житті прапорець у руках кожного з нас — із різної нагоди. Але був іще один стяг, якому судилося зіграти символічну й дуже вагому роль у житті Української держави: величезний синьо-жовтий прапор, який внесли народні депутати 24 серпня 1991 року до сесійної зали Верховної Ради, аби тим самим засвідчити народження незалежної України. Ці кадри бачив кожен із нас: група депутатів заходить до зали, розгорнувши стяг: на першому плані — усміхнений, щасливий В'ячеслав Чорновіл, поруч — Іван Заєць, Володимир Яворівський, Микола Поровський... Далі було те, про що кожен знає, — хоча б зі шкільних підручників: 4 вересня того ж року над куполом будинку Верховної Ради замайорів національний синьо-жовтий український прапор, а 28 січня 1992 року він отримав статус державного. Почалася для нашого двоколора зовсім інша, вже «легальна», історія. А символічний стяг, якому судилося «очистити» сесійну залу Верховної Ради, на десяток років кудись подівся...