Сорочинці вимагають розширення традицій

      Піднесено-святкова атмосфера Сорочинського ярмарку, який тривав чотири дні й завершився позавчора, не налаштовувала на політичні заяви чи дискусії. Ні звичайних ярмаркувальників, ні перших осіб держави. «В ногу» з цією традицією намагався крокувати і Президент Віктор Ющенко під час своїх відвідин знаного в усьому світі торжища на Жабокрицькому майдані у Великих Сорочинцях минулої п'ятниці. Він зустрічався тут зі своїми давніми друзями — народними майстрами, скуповувався (найпомітнішими цьогорічними ярмарковими придбаннями глави держави стали «замовлена» ще торік сорочка-вишиванка, вироби знаменитої опішнянської кераміки і не менш шанованого прикарпатського ткацтва), жартував.

      Багатьом, скажімо, запам'яталася своєрідна черга до скарбнички грошових пожертв у Спасо-Преображенській церкві Великих Сорочинців, яку напівжартома-напівсерйозно «вишикував» Віктор Ющенко зі свого ярмаркового оточення. При цьому першим свої гривні в ту скарбничку поклав сам Президент. Адже йшлося не про суто ритуальний жест благодійності, без якого не гоже виходити з будь-якого храму: на реконструкцію унікального п'ятиярусного іконостасу цієї церкві, збудованої гетьманом Данилом Апостолом (вона стала його усипальницею) потрібні серйозні кошти. Обіцяли подбати про наповнення тієї скарбниці чимало високопосадовців, у тому числі й попередник В. Ю. на президентській посаді, але віз із їхніми обіцянками загруз десь по дорозі у Сорочинці (мабуть, ще на столичних Печерських пагорбах).

      Однак суто культурницькими клопотами Президента на Сорочинському ярмарку все ж не обійшлося. Коли журналісти попросили його оцінити ситуацію з останніми урядовими призначеннями, глава держави одразу дав зрозуміти, що закривати очі на можливі спроби перетворити відповідальні посади в Кабміні на чи не найвигідніший товар ярмарку політичного він не буде. «Як тільки я побачу, що будь-який міністр зробить операцію, що не відповідає державним інтересам і наповнену інтересом приватним, я буду першою особою, яка ініціюватиме його відставку, — підкреслив Віктор Ющенко. — Знаєте, якщо комусь неясно, що часи, коли можна було граблями гребти державні гроші й не називати це крадіжкою, вже закінчилися. Цього не буде».

      Стосовно ж подальших перспектив Сорочинського ярмарку, то Президент не підтримує періодичні «плачі» головних його розпорядників, котрі щоразу намагаються «вибити» державні гроші на своє тепер уже, по суті, приватне дітище тільки на тій підставі, що свого часу їхні «патрони» в Кабміні подбали про надання ярмарку офіційного статусу Національного. «Певно, головна роль держави має полягати в тому, щоб вона тут не заважала, — зазначив Ющенко. — Адже люди приїздять сюди не з державним товаром, вони продають свою роботу. Таких людей в Україні мільйони. Дайте можливість їм усім приїхати й не стояти під ярмарковими воротами, не лякатися міліціонера, який іще не звик звертатися до людей по-людськи. Нехай тут з'являться справжні господарі, акціонери, співвласники. А державні гроші повинні йти бідній людині, солдату, нашій молоді».

      «Тут же ми ходимо по грошах, — говорить В. Ю. про Сорочинці. — Тож маємо знайти формулу, як підвести під цей проект інтереси тисяч приватних інвесторів, підприємців, людей, які займаються різними видами народних ремесел. Зрештою, як зробити так, щоб цей ярмарок працював не 3-4 дні на рік, а на постійній чи принаймні регулярній основі. Пошук таких сучасніших форм його проведення напрошується хоча б тому, що економіка вже вступає у певне протиріччя з традицією. Очевидно, сьогодні традицію треба розширювати. Переконаний: відповідь на подібні виклики часу може дати широке обговорення представленого нації відкритого публічного проекту. Охочих долучитися до його втілення в життя буде дуже багато. І тоді в Сорочинцях з'являться готелі, дороги, ресторани. І тут завжди будуть український дух, українська традиція, українська історія».