(Данила IВАНIВА.)
Анатолій Кінах — політик, відомий своєю поміркованістю й розважливістю. Анатолій Кирилович ніколи не ліз на барикади й завжди наголошував на тому, що варто досягати компромісів заради майбутнього України. Водночас голова Українського союзу промисловців та підприємців й лідер однойменної партії був активним учасником команди Майдану й постійно наголошував на тому, що в українськiй полiтицi триває не війна конкретних особистостей, а боротьба світоглядів — «поганого» і «хорошого». Після перемоги «хорошого» Кінах (колись ледве не суперник Віктора Ющенка, якого змінив на посаді Прем'єр-міністра, але вже давно — його прихильник і соратник) обійняв посаду секретаря РНБО, а після парламентських виборів-2006 обрав мандат народного депутата. Тепер Анатолій Кирилович очолює парламентський Комітет з питань національної безпеки й оборони, тож має багато чого сказати з цього приводу. Особливо в «тривожному» контексті дій нового уряду, призначеного, до речi, 4 серпня — саме в той день, коли Кінаху виповнилося 52 роки. Про те, чи задоволений він «поведінкою» «подаруночка на день народження», «Україна молода» розпитувала Анатолія Кириловича в телефонному інтерв'ю (заклопотаний державними справами політики зараз вирвався на короткий відпочинок до Криму).
— Анатолію Кириловичу, після створення «антикризової» коаліції ви були одним із противників розпуску Верховної Ради і прихильником досягнення компромісу з Партією регіонів та її сателітами. І, зокрема, наголошували: треба формувати майбутній уряд, виходячи насамперед із того, що він «має бути не лише професійним, а й урядом примирення». Новий Кабмін сформовано. Як, на вашу думку, можна його назвати урядом примирення?
— Основні висновки того, що відбулося, такі: абсолютно очевидно, що Україна на п'ятнадцятому році своєї незалежності — і влада, й суспільство в цілому — повинна знайти можливості для концентрації політичної волі, інтелекту, кадрів, ресурсів для того, щоб забезпечити незворотність її розвитку як сучасної конкурентоздатної демократичної держави. Це особливо актуально, якщо зважити на те, що на глобальному рівні загострюється конкуренція за світовий економічний і політичний простір. Саме це ми разом закладали в Універсал національної єдності, і саме на цьому мали грунтуватися подальші кроки по сформуванню вертикалі як законодавчої, так і виконавчої влади. Це — тест для всіх політичних сил на розуміння необхідності консолідації суспільства й заради цього забезпечення чітких пріоритетів стратегії розвитку України. Так, Кабмін справді має бути урядом національної єдності, урядом професіоналів, де кадрова політика, яка є фактором консолідації, спирається не на принцип «свій — чужий», а перш за все на професійні та моральні якості.
Тому я дуже стурбований тим, що вже на стадії формування уряду ці баланси активно порушуються. Оскільки, скажемо відверто, це уряд Партії регіонів — її представникам належать усі ключові пости, в тому числі Прем'єра та віце-прем'єрів, а з огляду на те, яку позицію зараз обіймає Соцпартія, можна додати до переліку і її міністрів...
— І навіть заступників міністрів та начальників управлінь і департаментів призначають, здається, за ознакою «донецькості»...
— Так, я це й маю на увазі. На даному етапі розвитку України дуже важливо, щоб усі сторони розуміли свою відповідальність, знайшли в собі волю забути про попередні непорозуміння, переступити через примітивну кон'юнктуру і не допустили, щоб ми втратили шанс на національну єдність. А отже, виконували взаємні зобов'язання при формуванні як уряду, так і всієї вертикалі влади. Мені ж поки що здається, що кадрова політика нового Кабміну не в повнiй мiрi відповідає цим умовам. Це дуже тривожний сигнал. У жодному разі не можна допустити, щоб складний процес формування сконсолідованої влади і зниження протистояння в суспільстві перейшов у категорії переможених і переможців, реваншу тощо.
— Однак «синьо-білі» можуть на це відповісти, що після Помаранчевої революції так і сталося: нову владну команду формували саме за принципом переможців. Чому ж тоді «помаранчевим» було можна, а тепер «регіоналам» — зась?
— У 2004-му маятник хитнувся в одну крайню точку, у 2006-му — в іншу. Так не можна. Треба шукати, що може нас консолідувати, примирити. А консолідувати нас можуть тільки національні інтереси, стратегія розвитку України як європейської, сучасної держави.
— Однак, здається, в цьому погляди «синьо-білого» уряду і «помаранчевого» Президента та його соратників не на жарт розходяться. І не минуло й двох тижнів після підписання Універсалу, який нібито мав забезпечити виконання президентського курсу «на Європу», виявляється, що Кабмін у євроатлантичні структури не поспішає...
— Так, я теж стурбований тим, що зараз починаються сумніви щодо виконання взаємних зобов'язань у питаннях євроатлантичної інтеграції. Ми (сторони, які брали участь у підписанні Універсалу національної єдності. — Авт.) у процесі переговорів чітко зафіксували, що Україна послідовно виконує всі плани і процедури щодо інтеграції в євроатлантичний простір, включаючи План дій щодо вступу в НАТО. А остаточне рішення — це зафіксовано в Універсалі — буде ухвалюватися за наслiдками всеукраїнського консультативного референдуму.
Така домовленість вимагає чіткого виконання взаємних зобов'язань і, безумовно, підсилення роботи в інформаційному просторі, щоб логіку такого напрямку розвитку держави розуміло й підтримувало суспільство. Якщо ж у нас виникає дискусія навколо листа від нового коаліційного уряду, який повинен підтвердити незворотність такого курсу України — це вже викликає сумніви в щирості партнерів. А за цим же спостерігає увесь світ! Не можна допустити, щоб Україну сприймали як непослідовну державу, яка не може визначитися зі своєю стратегією і її дотримуватися.
— Анатолію Кириловичу, ви як фахівець з національної безпеки можете спрогнозувати, що буде в тому випадку, якщо новий уряд надалі «прогресуватиме» в цьому напрямі й діятиме не на користь національним інтересам і безпеці України?
— Насамперед Верховній Раді обов'язково необхідно розглянути й затвердити програму діяльності Кабінету Міністрів (про це також було домовлено). У неї обов'язково (знову ж таки, за домовленістю) мають бути включені основні, але вже технологічно деталізовані положення Універсалу національної єдності. А надалі цю програму потрібно виконувати — на основі скоординованих дій Президента, уряду і парламенту. Для цього треба формувати відповідну кадрову політику — набирати у владу професіоналів, людей моральних, патріотів своєї держави, які незалежно від політичних поглядів зможуть втілювати в життя досягнуті домовленості. Непокоїть те, що переговорний процес не був доведений до логічного етапу — сформування нової конфігурації коаліції. Адже масові кадрові призначення треба було б проводити вже після того, як у парламенті завершиться процес переформатування більшості, буде підписана в новій редакції коаліційна угода, яка зафіксує в тому числі й кадрову взаємодію виконавчої гілки влади й парламенту. Якщо ж баланс і надалі буде так порушуватися, то виникають серйозні сумніви в перспективах створення коаліції нового формату взагалі...
— І глава держави, і ті, хто вважає оптимальним той розвиток подій, який завершився призначенням уряду Януковича, покладають велику надію на Універсал як запоруку виконання досягнутих сторонами домовленостей. Однак цей документ видається радше декларацією про наміри, яка не забезпечена жодними законодавчими важелями. А отже, за бажання його нічого не варто порушити...
— Саме так і є, тому Універсал обов'язково треба переводити у правову, нормативну площину. Я маю надію, що ще в поточному році ми приймемо цілу низку законів, які, зокрема, стосуються деяких положень конституційної реформи. Серед найважливіших — закони про Кабінет Міністрів, про взаємодію місцевих та центральних органів влади, закон про опозицію й багато інших. Адже й ті проблеми, які зараз виникають із призначенням кадрів, відбуваються за браку законодавчої нормативної процедури. Відповідно, є питання щодо юридичної легітимності цього процесу...
Ну і однозначно це все має відбуватися публічно і прозоро. Обов'язково треба зміцнювати контроль за діяльністю влади й забезпечувати її відкритість, в тому числі й зафіксувавши на законодавчому рівні права опозиції. Так що тут є дуже багато питань, які потрібно опрацьовувати як у контексті політичних структур парламенту, так і в контексті пріоритетів, які визначаються національною безпекою України.
До речі, ми вже у вересні через парламентський Комітет з питань національної безпеки й оборони плануємо винести на розгляд Верховної Ради Стратегію національної безпеки України. Вона вже відпрацьована і парламент має її затвердити, так як це роблять усі сучасні держави світу.
— Очевидно, з огляду на відмінність політичних позицій, цей процес викличе у ВР бурхливі дебати?
— Не хотілося б зараз випереджати події і щось прогнозувати. Адже те, що ми бачимо — це лише перші кроки нового уряду. Але дуже хотілося б вірити, що ми не втратимо той шанс подолати протистояння, який сьогодні маємо. І я особисто буду робити все, щоб замість витрачати дорогоцінний час на конфронтацію ми спільними зусиллями робили все для розвитку держави.
Якщо ж ті пріоритети, які ми визначили, — від євроатлантичної інтеграції до земельної реформи — не будуть виконуватися, це вже буде інша політична ситуація. Тоді й будемо вирішувати, як діяти надалі...
— Якщо навіть у вас, прихильника «широкої» коаліції, консолідації й співпраці різних політичних сил, те, що діється зараз, викликає такі перестороги, то, можливо, все-таки дарма Президент повірив «регіоналам»? Бо в декого вже складається враження, що поки всі роз'їхалися у відпустки, тут у столиці відбувається таке-собі тотальне захоплення влади...
— Та... (Замислюється). Я не буду зараз робити таких категоричних висновків, але хочу сказати — і це стосується не лише даної ситуації, а й методів створення так званої антикризової коаліції, — що коли структури влади формуються з порушенням зобов'язань, балансів у сферах відповідальності, з подвійними стандартами, така влада ніколи не буде стійкою і їй ніколи не довірятиме суспільство. Тому ті, хто зараз поспіхом хочуть це зробити, роблять велику помилку і створюють високі ризики для держави.
— Очевидно, в такій хиткій ситуації особливої ваги набуває Рада національної безпеки й оборони. Водночас вона зараз навіть не має секретаря, лише виконуючого його обов'язки (Володимира Горбуліна)...
— Це справді дуже серйозний інститут, тим більше у наших умовах. Я давно наголошую на тому, що, скажімо, секретаріат Президента поступово має бути перетворений на потужний інтелектуальний і політичний центр супроводження діяльності глави держави, включаючи в тому числі й деякі питання кадрової політики. Це треба робити, бо це дуже важливо. А Рада нацбезпеки як надважливий орган теж має бути суттєво підсилена. Що ж до секретаря РНБО, то я переконаний, що на цій посаді міг би дуже ефективно працювати Юрій Іванович Костенко (лідер Української народної партії. — Авт.). Ми з ним дуже давно знайомі, у 1995 році працювали в одному уряді й, на мою думку, він міг би справді ефективно забезпечувати те, що стосується національної безпеки й діяльності РНБО. Тож я готовий презентувати його на всіх рівнях.
— А вам, випадково, повернутися на цю посаду не пропонували? Чи, можливо, були пропозиції щодо роботи в уряді, адже про те, що вони не проти бачити вас у «своєму» Кабміні, не раз говорили навіть чільники Партії регіонів...
— (Сміється) Ви знаєте, я працюю командними методами, і конкретно якась посада як така мене мало цікавить. Я за 15 років Незалежності працював ледве не на всіх посадах в Україні, за винятком окремих, тому насамперед дбаю про підвищення ефективності структур влади і, що для мене дуже важливо, незворотність розвитку України як правової демократичної держави. Тому якщо це піде на користь справі, я готовий задіяти свій досвід, інтелект і волю в інтересах держави.
До речі, на тій посаді, яку я обіймаю зараз (голови Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки й оборони. — Авт.) у мене в певному сенсі навіть більші можливості, ніж у секретаря Ради нацбезпеки.
— Анатолію Кириловичу, минулої зими ви як секретар РНБО активно брали участь у розв'язанні «газового конфлікту» з Росією. Тепер Україна знову постала перед «газовою» проблемою, і ситуація вельми тривожна. Як на вашу компетентну думку — вдасться новому уряду розв'язати проблему, зберегти, як обіцяє Янукович, газотранспортну систему України і при цьому домовитися з Москвою про прийнятні для нас ціни на «блакитне паливо»?
— Це справді дуже важливе питання, якраз у площині енергетичної безпеки держави. Нагадаю, що ще в листопаді 2005 року його розглядала на своєму засіданні Рада нацбезпеки, а в грудні вийшов указ Президента, який затвердив низку заходів щодо енергетичної безпеки України. Якщо пам'ятаєте, в цьому документі йшлося про диверсифікацію джерел енергопостачання, видобуток власних енергоносіїв, енергозбереження тощо. Цей указ обов'язково має виконуватися в повному обсязі, в тому числі новим коаліційним урядом. Парламентський комітет з питань національної безпеки й оборони бере це питання на свій контроль і ми зробимо все, щоб указ Президента був забезпечений як Верховною Радою, так і Кабінетом Міністрів.
Але ціни на газ будуть зростати в будь-якому випадку — це, на жаль, незворотний процес. Подорожчання енергоресурсів відбувається в усьому світі, і вже є прогнози, що ціни, наприклад, на нафту наближатимуться до ста доларів за барель. А це ж усе дуже взаємопов'язано. Тому нам конче необхідно зафіксувати з нашими партнерами — йдеться не лише про Росію, а й про республіки Середньої Азії, Європейський Союз, — чіткий баланс інтересів держав-постачальників, держав-транзитерів і споживачів у Європі. З Російською Федерацією однозначно треба підписувати міжурядовий протокол, адже всі базові договори діють. Я сам ще у 2002 році підписував угоди, в яких чітко зафіксовано, що Україна гарантує постачання російського газу в Європу, а Росія гарантує постачання газу із Середньої Азії до українського кордону. Ці домовленості треба захищати і вимагати, щоб їх виконували обидві сторони.
Звісно, переговорний процес буде непростим. Нам важливо не допустити шокової терапії для української економіки, бо та ціна газу, яка є на сьогодні, вже критична, особливо для хімічної й гірничо-металургійної галузей. Тому потрібно домовлятися про поетапне підвищення цін, з тим щоб мати запас часу на вдосконалення енергозбереження, модернізацію деяких галузей, недопущення зниження конкурентноздатності української економіки і, безперечно, рівня життя наших громадян. Це — головна мета на переговорах уряду України з Росією. Але в жодному разі не можна допустити, і наш комітет контролюватиме цей процес, щоб це питання вирішувалося за рахунок національних інтересів України. Наша газотранспортна система — це наше національне надбання, її не можна ні приватизувати, ні передавати в управління. Ми можемо працювати з партнерами для залучення інвестицій, підвищення технологічної надійності «труби», включаючи будівництво нових газо- та нафтопроводів, у тому числі й за межами України, в Середній Азії. А поступатися інтересами України заради поетапного підвищення цін чи ще якихось вигод абсолютно неприпустимо. І ми цього не допустимо.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
