Валентин Крижановський: Мене знав не лише Прищ, а майже всі

(Закiнчення. Початок у попередньому номері).

Прищик та iншi

      — Ви стверджуєте, що, окрім справи «повітряного» ПДВ на 330 мільйонів, брали участь у розслідуванні вбивства київського кримінального авторитета Прища. Тоді як ваші опоненти закидають вам, що ви лише зашкодили розслідуванню.

      — А я вам скажу, що я на це розслідування не напрошувався. Мене викликав начальник Главку Сергієнко i каже: «Ти ж знаєш, що там робиться? Давай у групу, допоможи!».  Ця справа теж на контролі у Президента була. Були пiдозри, через те, що перед смертю він зустрічався з двома впливовими особами — Григорієм Суркісом i Віктором Медведчуком.

      — Ви у цьому впевнені?

      — Валерій Іванович Прищик сам мені про це сказав. Ми з ним тоді давно не бачилися, а перед смертю він, мабуть, щось відчував i об'їжджав усіх своїх знайомих. I мені зателефонував за п'ять діб до смерті, десь о п'ятій вечора ми зустрілися на Лівобережній i годину розмовляли. Тоді він i сказав про ті зустрічі. Пам'ятаю, він ще спитав: «А ти ще служиш?» — «Так». А він: «Може, підеш до мене?» — «Не піду, бо служу». Перед цим Ігор Смешко спитав мене, що я можу сказати про Прища. А що я міг сказати, коли не бачив його з 1999 року, коли виходив з ним на зв'язок разів 20-30. Не самостійно, а за завданням свого тодішнього керiвництва.

      — I в чому полягало це завдання?

      — Можу лише сказати, що це стосувалося особистої безпеки голови СБУ. Тому ми зустрічалися з Прищем неодноразово. Смешко, думаю, теж не просто так Прищем цікавився. Сказав якось, а ти в курсі, що вони там з Киселем за ринок посварилися. А я кажу, що бачив Прища давно i не займаюся зараз цією тематикою. Смешко тоді сказав: «Може, за одного битого двох небитих дадуть?» На адресу Прища сказав i посміхнувся так, що я зрозумів — вони контактують. Багато хто цікавиться: а які інтереси ГУР у кримінальній сфері? От чого Крижановський iз Прищем там щось вирішували? Так, мене знав не лише Прищ, а майже всі. Адже ГУР, у тому числі, повинне здійснювати розвідку в організованих злочинних угрупованнях міжнародного рівня. А ви подивіться, в нас що не ОЗУ — то «міжнародники». Це ж не якісь там вуличні злодюжки, в них у різних країнах свої бригади i філіали. Торгують зброєю, наркотиками, фальшиві гроші виготовляють. А ми чомусь вузько мислимо, вважаємо, що злочинними угрупованнями мають займатися або СБУ, або міліція.

Футбол на Троєщині

      — Чи правда, що ви очолювали охорону Прища, були йому ледь не другом? Чи навпаки, були «кротом» у цьому середовищі?

      — Я не очолював охорону в авторитетів. Щодо «крота», можна й так сказати. До Валерія Івановича вперше я прийшов десь у серпні 1996 року, робота була така. I повірте, що складно було вiдрiзнити окремi кримінальнi та бізнес-структури. Для мене не було великої різниці між фінансово-промисловим угрупованнями вiдомих олiгархiв i кримiнальних авторитетiв. Повірте, всі однакові. Просто про одних міліція каже, що це злочинці, а про інших — бізнесмени. Хоча всі вони однаково бізнес ведуть. А те, що з Прищем у нас були дещо ближчi стосунки, так ми з ним просто поряд жили — на Троєщині. Інколи зустрічалися, і він мене перезнайомив i з національними діаспорами Пакистану, Сирії, Афганістану, Туреччини, Китаю, В'єтнаму — чого там тільки не було на тому троєщинському ринку! Дуже потрібну інформацію отримував. Хтось думає, що вони там нічого не представляють. Але давайте візьмемо в'єтнамську діаспору — там лідери, може, навіть страшніші за наших авторитетів. Ви бачили десь вбитого в'єтнамця чи китайця? Їх немає. Вони майже не виїжджають із країни, десятками пропадають i ніхто їх не шукає. Цi етнiчнi бригади дуже згуртованi, закритi i працювати в їхньому середовищi оперативникам дуже важко. Ними обов'язково треба займатися. I не лише СБУ, а й міліції, i розвідці Міноборони.

      — Після смерті Прища ринок «Троєщина» почали ділити по-новому. Що там за історія про вашу участь у розподілі акцій ринку?

      — Ніяких історій. Давайте скажемо відверто, що на ринку ніколи не було акцій. Це не акціонерне товариство, а товариство з обмеженою відповідальністю. Там близько 20-30 фірм, а з чиєїсь легкої руки моє прізвище прив'язали до цього, ніби я маю якесь відношення, хоча я навіть не знаю, хто там зараз керує. Але якщо там лишилися Саша Міщенко, чи зведений брат Прища Циньковський, чи В'ячеслав Анохін, спитайте в них, чи я маю до ринку якесь відношення. I вони скажуть, що ми просто знайомі, грали вечорами у футбол на Троєщині i все.

Компромат на Волкова

      — Отже, ви займалися «цiкавим» контингентом. Але припускають, що саме через зв'язки з Прищем вас звільнили у 1999 році.

      — Це лише вигадка. Я від Прищика пішов у 1997 році. Я вам скажу, за що мене звільнили. Викликав мене тесть Ігоря Смешка — Григорій Лисенко, який був моїм керівником, — i каже: «Ми впевнені, що ти збираєш компромат на помічника Президента Олександра Волкова». Отакої! «Так ви ж самі таку задачу поставили». «Забудь i не смій про це говорити!». А що сталося? Леоніду Даниловичу хтось сказав, що у Волкова є закордонні рахунки в Бельгії, може, пам'ятаєте цей скандал? Чогось суттєвого я тоді зібрати на Волкова не міг, хоча й не приховую, що збирав на нього компромат. I передав по своїй лінії, але потім Волков дізнався про цю роботу спецслужб, пішов до Кучми i каже: невже на мене, свого помічника, ви дали команду компромат збирати? А він тоді був «дуже вхожий», на висоті. Кучма викликав усіх керівників спецслужб — ГУР МО, СБУ i МВС — i запитав: «Хто вам дав таке завдання!?». Мені це розповіла людина, не хочу прізвище називати, він сьогодні народний депутат. Усі промовчали, бо ніхто не наважився сказати Кучмі, що він сам дав це завдання — він би просто зняв з посади за такі нагадування. I Кучма наказав розібратися, хто там збирає i покарати за «самодіяльність». I мене зробили крайнім — казали, що через рік знову зарахують. Але почалася «війна» між Деркачем i Смешком, про мене забули, а Деркач запропонував у нього в СБУ працювати. А чому б i ні?

Прищ на Ноздрі видаляй Сокирою?

      — Якою була ваша роль у розслідуванні вбивства Прища?

      — Мене включили в оперативно-слідчу групу i, оскільки це була моя тематика, я їм допоміг багато: знайшов продавця i покупця зброї, з якої вбили Прища, знайшов місце, де її пристрілювали, показав, де треба шукати гільзи, які вже провалялись там три роки. I експертиза, учасником якої я не був, довела, що гільзи були випущені саме з цього «ствола». Хоча бойок був інший, його або підточували, або міняли. З цього пістолета-кулемета було вбито ще чотири людини. Далі групи виїхали в Запоріжжя на затримання покупця зброї — «погоняло» Ноздря, участь якого досі не доведена. Кримінальний авторитет Запоріжжя, 17 років «колючого стажу», дуже розвинений фізично, рукопашний бій тощо. Ноздря був другом того самого Лещенка, на «погоняло» Ліча, якого теж бездоказово, але звинувачують у замовленні вбивства Прища. У них була міжусобиця з Прищем, коли той вийшов із Лук'янівки, i хто кого вбив, хай слідство i суд розберуться, але затримали спочатку Ноздріна в Запоріжжі, він не опирався, зайшли в кафе — він піднявся i поїхали.

      Потім виходить стаття в ОРД, що при затриманні в Запоріжжі безпосереднього виконавця — кілера Олександра Сокири — стався казус, бо він двічі з рук «Альфи» вислизав.

      Налякали його, а в Запоріжжі, коли в них таке починається, бандити йдуть у плавні, де козаки ще були. Тому вони затримали Сокиру лише через місяць, особисто Саша Івашина затримував на АЗС, без спротиву, доставили в СБУ а він i каже: «Слава Богу, а я думав, що в міліцію!». Досі Сокира сидить i вина його теж не доведена. Тут дві версії. За першою, Сокиру, як вбивцю Прища назвав мені свідок, але він був невпевнений, просто знав, що Сокира в запорізькій бригаді замовний кілер i все. Цей свідок продавав зброю, i саме він нам показав дерево, в  яке її пристрілювали, в чиєму дворі. Але на контакт одразу не йшов, міліція з ним працювала грубо, пробували на нього, скажемо так, «наїхать», мовляв, ти в нас у камері «запищиш». А той каже: та мені до «лампочки» i пішов «у відказ», лише коли я передав привіти від спільних знайомих, він почав давати свідчення. Мало цього, він був наркоман, i ми його пообіцяли вілікувати, ліки йому дістали.

      Коли я сказав Івану Герасимовичу, який зараз став заступником Дріжчаного, а тоді був начальником 4-го управління спеціальних операцій i заступником начальника оперативно-слідчої групи по Прищу, що немає впевненості, що кілер — Сокира. А він: Ні! Усе, Сокиру затримати, щоб не сталося!» Я з ними не їздив, але в інтернеті з'явилася інформація про їх пригоди в Запоріжжі. У розголошенні державної таємниці пiдозрювали чомусь мене, кримінальну справу порушували, яку вже закрили. Стаття з'явилася на «Україні кримінальній», яку пов'язують із Сацюком, заступником голови СБУ, керівником оперативно-слідчої групи по Прищу був саме він і лише до нього стікалася вся інформація. Але повернули справу так, що це я нібито заважав розслідуванню. Тоді як, навпаки, мені допомагали i брат Прища, i начальники управлінь СБУ. Але Сокиру взяли, Герасимович отримав орден, як i його кум i заступник Паша Похілько, якого він послав у Запоріжжя, а той дав наказ Івашині затримувати Сокиру на АЗС! Якби почалася стрілянина, міг статися вибух. Івашині ж дали полковника достроково, бо обидва затримання він провів.

      А є інша версія. Я розмовляв зі співробітниками УБОЗу, i знаю, що є ще одна фотографія з місця вбивства Прища — не тієї людини в шапочці, що якимось чином на Сокиру ніби схожа, а іншої зовсім, яка належить безпосередньо до угруповання Прища в Києві, а не в Запоріжжі. Але ту версію чомусь ніхто не розглядає. Там багато є тонкощів.

Батьки i діти, машини i міліція

      — А хто вбив Олександра Передерія? Його мати підозрює вас.

      — На Троєщині дійсно загинув молодий хлопець — Передерій Саша з Луганська, якого вбили із сусіднього зі мною будинку Стражник Максим i Ковпак Віталій (прізвища змінено. — Ред.), сидять у СІЗО, судом нібито рішення ще не прийнято. Убили вони його за автомобіль. Передерій крадені дорогі авто проводив через салони в Луганську. Легалізували авто через салон i міліцію, потім брали в одному з банкiв кредити, страхували через страхову контору банку, i ці гроші надходили в салон за машину. Насправді, i ми це довели, справу веде Генпрокуратура, ці гроші повністю осіли в кишенях загиблого Передерiя, нічого не отримав реальний власник краденого «Фольксвагена-Фаетона», але він розшукував авто через групу високих міліцейських чинів. I вони вийшли i на Передерія, Ковпака, Стражника, i ще на деяких. По-доброму пропонували повернути машину. Передерій, мабуть, не погодився, бо він планував авто відігнати в Росію — це ще тисяч 20 доларів зверху, гроші за кредит він у банк не повертає — повертає страхова компанія. Таким чином на машині він мав заробити чимало. Що трапилося, далі я не знаю.  Ніколи Передерія не бачив. Але його мама мені особисто давала заяву, яку я передав у СБУ, а відповідь мамі особисто вручив через 14 днів. Там написано, що йде перевірка по заяві i дійсно ми робили її повністю. Вона чомусь вирішила, що я щось приховую, i написала на мене заяву Сацюку. Не знаю, через кого вийшла на нього, там ще замішаний був син  колишнього керівника столичної міліції, бо на всі ці машини чіплялися сині ментовські номери. I ці машини були нікому не підвладні, куди там дрібним автокрадіям! Дорогі авто крадуть, чіпляють урядові або ментовські номери, i їх ніхто не зупиняє. Почали проти мене розслідування. На заяву мами Сацюку відповідь була дана теж через 14 днів. Я ще й у суд подав.

      А от батько загиблого хлопця мене ні в чому не звинувачує, бо коли в ході розслідування вийшли на авто, на салон, вони почали «заминати» справу. Батько Передерія мені прямо сказав: «Досить, не треба, не заважай, бо наш бізнес розвалиться». А я йому: «Почекай, але ж ваш син i загинув через цей самий бізнес!». Рік тому слідчий ГПУ Дзигора намагався притягнути мене до цієї справи, щоб обвинуватити в смерті цього хлопця. А я в інформаційній довідці, немов у детективі, бо сам розслідував, розписав, як його убили, за що, i вказав, де ще є автомобілі, які через нього проходили. I Дзигора написав рапорт на Шокіна, що за моєю допомогою він знайшов три викрадених «Мерседеси», які пройшли через фірму Передеріїв. Потім, коли я в суд подавав i викликав Дріжчаного за розпочате незаконне службове розслідування проти мене, мати три рази приходила. Її ніхто не викликав, але вона приходила в суд, брала тривале слово на суді. А потім каже: «Хто мені оплатить дорогу, я вже третій раз прилітаю з Луганська?». Суддя їй: «А хіба я вас викликав?». А вона дивиться здивованими очима на представника СБУ, який у процесі за моїм позовом сторону відповідача представляв.

      — У ваш бік закидають, що не такий ви «білий i пухнастий» борець за правду, бо не бідна людина i маєте джип «Лендкрузер», зареєстрований на дружину.

      — Так, джип справді є у дружини. Тільки ми його купили не у 2004 році, коли я пішов iз СБУ, як дехто пише, а він був куплений на вторинному ринку в січні 2002 року. Потім я на ньому поміняв номери, бо коли пішли анонімні погрози на мою адресу. Саме тому Генпрокуратура не могла втямити, куди подівся джип, дружину навіть на допит викликали i складали протокол, де ви взяли гроші на нього. Та провірте ж усе, i номер кузова, він же 2002 року, а до цього він ще років десять по Україні «бігав», ще з тих часів, коли ввозили в Україну окремо кузови, двигуни. В різні часи, коли я не працював в органах, я був і заступником гендиректора фірм «Ост-Вест експрес», яка на той час була генпідрядником будівництва митного переходу «Краковець—Корчова», і головним спеціалістом безпеки Держкомітету з контролю за лікеро-горілчаними i тютюновими виробами, i навіть начальником безпеки виборчого штабу Леоніда Кучми у 1999 році, багато де працював. Треба ж було годувати сім'ю, щось вдалося підзаробити.

Фото Бонда — з дошки пошани геть!

      — Скучили за дружиною, дітьми?

      — Таке питання... Радий, що в ці важкі часи рідні мене пiдтримують. Дружина разом із моїми адвокатами навіть прес-конференцію провела в Києві. Щоправда, на відміну від тієї, що давав я у листопаді разом з генералом Кравченком, коли СБУ була не готова, тепер вони підготувалися i направили туди Кириленка, Лауера i Передерія. А від моєї дружини чого можна було чекати, якщо вона про мою роботу не знає нічого? Але захищала, як могла, читав в інтернеті. До речі, вона i молодший син, 11 років, нещодавно мене відвідали. Тепер чекаю на приїзд старшого,18-річного сина. От тільки мама моя померла 7 червня, коли я сидів у СІЗО, я про це навіть не знав... Важко їй було психологічно — на мою маленьку батьківщину на Вінниччині, в Ямпільський район, село Безводне, приїжджали з Генпрокуратури, розповідали всім, що я державний злочинець, i де було моє фото на дошках пошани, навіть у школі, — познімали. Днями вийшла стаття у місцевій газеті про «шпигуна-вінничанина», роздрукував собі з інтернету. Познаходили i мого класного керівника, i тещу, i тітку, i голову сільради. Пишуть: «Хотілося б побачити, де саме виріс такий Бонд». Сміх та й годі.