Довго ж тягнув лідер Соцпартії з поясненням рядовим соціалістам своєї ролі в розвалі демократичної коаліції, що складалася з парламентаріїв БЮТ, «Нашої України» та СПУ. Мороз мовчав навіть тоді, коли окремі однопартійці почали палити свої партквитки та виходити з лав СПУ. Але чи то ситуація з чисельністю рядів партії справді критична (незважаючи на запевнення лідерів СПУ, що в них усе гаразд), чи то не до «товаришів» зовсім вирішив звернутися Сан Санич (бо переважна кількість його тез підлабузницьки адресується Президенту). Сказати важко, тим більше що у зрадників (у політикумі та народі після 6 липня Мороза інакше, як Іудою, не «величають») товаришів не буває, але завести їх вельми хочеться, тим більше якщо вони займають високі посади. Йдеться про «Звернення до товаришів» за підписом Мороза, опубліковане вчора в партійній газеті «Товариш», де сам автор каже, що не стільки обрання нового Кабміну змусило його узятися за перо, як звинувачення на адресу СПУ у зраді «помаранчевої» коаліції.
«Не все було просто пояснювати й вам, — пише, зручно вмостившись у кріслі спікера, Мороз. — Ваші співрозмовники... змальовують події політичного життя так: на виборах 2006 року перемогу здобули сили Майдану. Вони мали б і сформувати владу. Але нібито цього не сталося через зраду (зрадили, звісно, соціалісти). Тепер ще й Президент виявив слабкість, не розпустив парламент, здав усе, а «Наша Україна» продалася за крісла у владі... Коаліційний уряд довго не протримається, бо... i т.д». І, щоб не було таких «стереотипів», Мороз виклав своє бачення з семи пунктів.
По-перше, парламентські вибори не виграв ніхто, бо партії, що підтримували Ющенка й Януковича, набрали менше голосів у 2006 році, ніж їх лідери в 2004-му. По-друге, якщо не прикриватися «цінностями Майдану», то ПР, БЮТ і НУ однакові (за природою, ідеологією, намірами, складом), тоді як соціалісти й комуністи, через нечисленність фракцій, суттєво на розподіл влади впливати не могли. По-третє, політична пропаганда призвела до тріщини в цілісності України і вирішити цю проблему можна було лише за допомогою коаліції «Нашої України» та Партії регіонів (як цю тріщину «склеював» Мороз в ніч на Купала добре відомо . — Авт.). Мало цього, Мороз пригадує, що ще у 2002—2003 роках Віктор Ющенко виступав за створення стабільної та потужної коаліції на базі «ЗаЄди» та «Нашої України». Не склалося. Хто винен? «Кучма!», — каже Мороз.
Цікавий четвертий пункт. Мороз, немов пророк Моїсей, передбачив, що «помаранчева» коаліція була приречена на розвал, і нагадав про таємні переговори про створення коаліції між «Нашою Україною» та Партією регіонів, амбіції Тимошенко щодо посади Прем’єра та Порошенка — на крісло Голови Верховної Ради. Звісно, про власні амбіції щодо спікерства пан Мороз не згадує. Хто ще сумнівається, що, коли Мороз залазив на це крісло, а знизу його підсаджували Ахметов з Януковичем, він думав про Україну, а не про себе? Отже, винні в розколі Юля і Петя. Перша посміхалася соціалістам, але не враховувала їхні інтереси на перемовинах із «нашоукраїнцями», тоді як останні домовлялися з «регіоналами». Логіка Мороза така: всі хотіли «прокинути» соціалістів, знищити їх, але не вийшло: «Не про соціалістів iшлося. В таких умовах наш хід 6 липня (ну просто в шахи грає Сан Санич! — Авт.) був цілком обумовленим. Ми просто вкотре не дозволили себе підставити — зрадити, якщо хочете. А за формою це було, як постріл одним патроном: або — або. Паралельно ми створили умови для вирішення проблеми розширення коаліції, в якій є місце Партії регіонів і «Нашій Україні», чого прагнули Президент та інші й що, підкреслюю, було об'єктивно необхідним для України».
Незважаючи на «прагнення» Президента, Мороз зізнається, що «період з 6 липня до 4 серпня найскладнішим видався саме для Президента». Це шосте. «Треба віддати належне Президенту — це рішення він приймав сам. Воно було нелегким, але спиралося на тверезий розрахунок. Нові вибори не змінили б політичної конфігурації влади у більш демократичний бік, послабили б при цьому роль інституту Президента, зумовили б роздратування населення», — впевнено стверджує пан Мороз, уже підзабувши, як 2 серпня у нього тремтів голос на вечірньому засіданні ВР, коли загроза розпуску парламенту була цілком реальною. Як і те, що після дострокових виборів СПУ через нищівну втрату довіри виборців до парламенту не потрапляє, а відтак спікером стане інший, не Мороз!
Але все минулося, тож Мороз вiддає належне Президенту: «Ющенко витиснув із ситуації майже неможливе: він примусив політиків різного забарвлення визначитися щодо ключових моментів внутрішньої та зовнішньої політики. Це не вдавалося до нього нікому». А підписання Універсалу «зупиняє спекулятивні, шкідливі для суспільства дискусії про мову, церкву, федералізацію та інші речі». І сьоме. Спікер поставив умовну крапку на переході держави Україна від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління. Політреформа Медведчука—Мороза вдалася?
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
