Що принесе «Великий мир» пiсля «круглого столу»? (Фото УНІАН.)
Рішення президента не створювати прецедентів фактичного порушення Конституції, хай навіть за умов формальної наявності підстав для розпуску парламенту, викликало неймовірний шквал політичних емоцій у середовищі демократично налаштованої інтелігенції.
Емоції аж переливаються через край і голосно шкварчать і парують, потрапляючи у гаряче полум'я «політичного дискурсу».
У цих емоційних випарах з'являються апокаліптичні видіння наслідків підписання низкою політичних сил Універсалу національної єдності: подальша сумна доля України — повальна бандитизація, фальсифікація як форма народного волевиявлення, тотальна корупція, засилля братків, здача всіх позицій Росії тощо.
Кінець Майдану, кінець «помаранчевої казки», кінець всім надіям і сподіванням, словом, усе пропало.
Картинка переважно чорно-біла: Ющенко — зрадник інтересів Майдану, Тимошенко — єдина їх захисниця, глава держави здав усі позиції, а «регіонали» обіграли його за всіма статтями (буквально і фігурально), наперед маючи хитрий й підступний план узурпації влади.
Проте вочевидь все не так просто, як може видатися. Життя завжди складніше від таких одновимірних схем, намальованих в координатах виборчої кампанії.
У безпідставному розпачі люди слухають лише себе. І люблять себе у революції. Плекають це хвилююче відчуття — «Ми стояли на Майдані...», «Ми зробили свою справу...»
Звичайно, це набагато простіше, аніж відстоювати відвойоване на Майдані повсякдень, у рутинній, малоприємній роботі, за яку часто замість подяки можна отримати звинувачення у зраді чи капітуляції...
Що було зроблене нами для популяризації діяльності НАТО? Як партії Майдану, працюючи у міжвиборчий період на низовому рівні, доводили своїм виборцям корисність СОТ? Чи став за цей час корінному маріупольцю чи горлівчанину ближчим Європейський Союз, якщо не ментально, то хоча б у плані розуміння, що це таке?
Президенту закидають нехтування рейтингами довіри, тодi як люди самі роблять усе можливе для їх зниження. Ні, не подумайте, заради Бога, що автор проти свободи слова. Він і сам, як бачите, активно нею користується. Але чомусь ЗМІ намагаються кожного дня втовкмачити, що Президент у нас, вибачте, такий поганий.
І українці чомусь вірять тим самим виданням, яких два роки тому називали брехунами. При чому аргументація дуже схожа на ту, що використовується протилежною стороною.
Наприклад, що Президент винен у аварії тепломереж у Алчевську. Ніби це він, а не представники пануючої там політичної сили, розкрадав державні кошти, виділені на підтримання цих тепломереж у належному стані.
Можливо, це нація, яка тільки-но почала зароджуватися на Майдані, зрадила свого Президента? Замість того, щоб підставити плече, підставила йому ніжку, та ще й намагається цією ніжкою його копнути.
Жодних конструктивних ідей, окрім «до основанья, а затем...», так і не прозвучало.
Можна, звичайно, закинути, що знову за народ усе вирішили.
Що хай би він сам сказав своє вагоме слово. Можливо, він би схаменувся і обрав до парламенту інших.
Можливо... Однак сьогодні жодне соціологічне опитування не дає підстав сподіватися, що результат перевиборів Верховної Ради чимось відрізнятиметься від нинішньої конфігурації парламенту.
Хіба що замість комуністів інтереси політичних маргіналів представлятимуть прогресивні соціалісти. Але я не впевнений, що це кращий варіант.
Усі знають також про те, що четверті протягом двох років вибори (рахуючи три тури президентських) з їх штучним нагнітанням пристрастей аж ніяк не сприятимуть примиренню і без того політично антагоністичних половинок країни.
Глибина політичного мазохізму українців просто вражає. Воліють витратити півмільярда на нові вибори, поляризувати до межі суспільство, і в результаті отримати приблизно такі ж умови для створення антикризової коаліції.
Тільки тоді підстав для сумнівів у її легітимності буде ще менше. Дуже схоже на відомий український підхід щодо пожежі: «як не загасимо, то хоча б зігріємося», себто — попіаримося.
Але чиї ж інтереси тоді насправді захищають, ставлячи такі соціальні експерименти? Однієї політичної сили, яка, без сумніву, заслужено набрала найбільшу кількість голосів серед національно-орієнтованого електорату, але представляє лише частину українського суспільства?
Тому що виборці Януковича — теж український народ, про який iдеться у преамбулі Конституції. Народ, яким би химерним він не видавався з Києва чи Львова. Він такий же продукт совкової системи, які і всі інші, і так само мислить чорно-білими категоріями. Він так само хоче хорошого життя, і так само тут і зараз...
Проте, хто сказав, що режим, який формувався фактично протягом навіть не п'ятнадцяти, а скоро вже майже дев'яноста років, так просто здасться під натиском однієї людини? Це тільки в шпигунських романах «один у полі воїн».
У неораному полі нової української політики війна одинака наперед приречена. До того ж, щоб пройти це поле, потрібно буде прожити ще не одне життя...
Тому давайте допоможемо обраному нами ж Президенту. Зараз. Без умов. Без звинувачень у зраді. Бо зрадою будуть наша зневіра і бажання «вмити руки».
Універсал національної єдності так і залишиться декларативним документом, допоки його виконання не буде забезпечене жорстким громадським контролем.
Це українці мають не дати владі перетворити його на клаптик паперу. І новий Кабмін, і нова парламентська більшість, і органи місцевого самоврядування мають відчувати підвищену цікавість українців до їхньої роботи.
Країна змінилась. Сподіваємось, ЗМІ показуватимуть невідретушовані промови Прем'єра. Цікавитимуться розподілом статей у бюджеті й походженням тих чи інших ініціатив.
А кожен iз нас зупиниться, перш ніж «домовитись» iз чиновником. І, навпаки, вимагатиме того, що належить за законом, — від гарячої води і до виконання положень Конституції про використання державної мови. І тільки тоді влада буде дійсно змушена зважати на народ.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
