Позика «на халяву»

      Повертаючись удруге з місць позбавлення волі, куди двiчi довелося потрапити за участь у грабежах та розбоях, Олександр Ващук зав'язувати з кримінальним минулим не збирався. А от змінити злочинну кваліфікацію молодик був не проти. Що там не кажіть, пограбування завжди пов'язані з ризиком нарватись на опір, після якого самим нападникам буде непереливки, до того ж покарання передбачене суворе. Врешті-решт, у результаті можна роздобути зовсім мізер, коли в потерпілого раптом не виявиться при собі цінностей. А є ж люди, які не ризикують волею та здоров'ям, усе життя мають справи з папірцями — і водночас живуть, ні в чому собі не відмовляючи.

      Своїми міркуваннями Олександр поділився з давньою знайомою Тетяною Рягузовою, яка працювала бухгалтером кредитної спілки «Народна воля». Зерно впало на підготовлений грунт, оскільки молода жінка теж була не проти отримати чималий додатковий підробіток. А оскільки вона добре знала порядок надання кредитів, то розповіла про нього Ващукові. Чоловік не тільки слухав уважно — у нього відразу почали визрівати конкретні плани, як заволодіти чужою готівкою без ножа й пістолета.

      Під час подальших зустрічей вони деталізували спільний план, і в березні 2004 року Олександр узявся за діло. Він роздобув бланк довідки про середню заробітну плату та зразок печатки товариства з обмеженою відповідальністю. Відтак переконав свого знайомого Сергія Куленка (теж раніше засудженого, який свого часу відбував покарання в одній колонії з Ващуком) взяти участь в оборудці. Суть аргументації полягала в тому, ніби в кредитній спілці є необліковані  кошти, і для того, щоб їх перевести в готівку, необхідно списати їх на видачу кредитів на підставних осіб. Ващук переконав, що кредит повертати не доведеться, оскільки ці гроші будуть списані, тому вони ними просто поділяться.

      Куленко клюнув на наживку й надав реквізити своїх документів, зокрема ідентифікаційний номер фізичної особи, і вже з цими даними Ващук зайшов до інтернет-кафе і виготовив фіктивну довідку про середню заробітну платню на ім'я спільника, завіривши відсканованим роздобутим зразком печатки. Так само за допомогою комп'ютерної техніки він виготовив фіктивний рахунок комерційного підприємства, у якому значилося, ніби Куленко купив у ньому меблі вартістю 2850 гривень.

      Затим настала черга Рягузової, до якої з описаним пакетом «документів» і з'явився Куленко. Подальше оформлення відбувалося у відповідності до встановленого порядку: Куленко заднім числом написав заяву про прийняття його в члени кредитної спілки, заяву до кредитного комітету з проханням надати позику в сумі 1400 гривень, підписав також кредитний договір та договір застави. Згідно з останнім, він «передав» у заставу під кредит меблеву стінку, якої насправді в нього не було. Після цього Рягузова видала з каси Куленкові 1400 гривень, які він розділив між трьома спільниками.

      Перша спроба виявилася настільки успішною, що надалі змовники ставлять видачу фальшивих кредитів на конвеєр за перевіреною схемою. Первинний пакет «документів» готував Олександр Ващук. Він же підшукував людей, згодних отримати кредит, який «не потрібно повертати». Кілька разів позики видавали на імена людей, які загубили паспорти (ясна річ, без їхнього відома). Крім того, Тетяна Рягузова явно виходила за межі своїх службових повноважень, оскільки видавала кредити сама без відповідного рішення кредитного комітету, як вимагають нормативні документи.

      Стійка організована злочинна група розширилася — до неї увійшли касир кредитної спілки Ольга Свідзінська та Олексій Зарумний, який під керівництвом Ващука підшуковував підставних осіб та підробляв довідки. Суми позик були порівняно невеликими — від півтори до трьох із половиною тисяч гривень. Проте упродовж розгорнутої «кредитної» діяльності, яка тривала півроку і в підсумку нараховує 25 епізодів, група розжилася майже на 64 тисячі гривень. Частиною цих грошей, правда, довелось поділитися з підставними особами.

      Важко сказати, на що розраховували любителі чужої копійки під дахом кредитної спілки, адже перша ж ретельна ревізія чи аудиторська перевірка виявили б усі фальсифікації. Тим паче, що у випадках, коли позичальники перестають повертати гроші, необхідно звернути стягнення на заставлене майно, яке відсутнє в принципі, тому провал групи був би неминучим. Так, власне, й сталося.

      Фінал історії для Ващука виявився набагато сумнішим, ніж при попередніх судимостях, коли Феміда відміряла йому спершу три з половиною, а потім три роки «відсидки». Цього разу апеляційний суд Вінницької області визнав його винним і засудив до десяти років ув'язнення. По сім років позбавлення волі отримали Рягузова та Свідзінська. Не уникли відповідальності й лже-позичальники, котрі користувались підробленими документами, — загалом по справі засуджено 16 любителів «халявних» грошей.