Театр убився в пір'я

      За віком їм начебто й рано повторювати слідом за Висоцьким «Де мої сімнадцять літ», оскільки й двадцять п'ять — це зовсім непогано. Але ювілей зобов'язує згадати і сімнадцять, і вісімнадцять, і двадцять, і, звичайно ж, перший, найвідповідальніший рік, що подарував Києву новий театр, а театру — можливість жити, творити, дивувати, шукати й знаходити та купатися в софітах слави. Хронічна схильність до експериментів не дозволила Театру драми та комедії перетворити ці спогади на нудний протокол, та й виграшну і перевірену форму свята — театральний «капусник» — у чистому вигляді експлуатувати не захотіли. Натомість заснували незалежну приватну премію «Рідкісна птаха», лауреатів якої і оголосили на святковому вечорі з нагоди свого ювілею. Зазвичай, з подарунками у гості приходять, гості ж лівобережців того вечора переконалися на власному досвіді, що й поверататися додому з подарунками дуже навіть приємно.

      Першими «Рідкісними птахами» стали представники влади, які в силу своїх службових обов'язків та власної симпатії прийшли привітати ювілярів. Щоправда, влада, наче змовившись, відбулася заступниками — Валентина Ліновицька замість Олександра Биструшкіна, Василь Романчишин замість Юрія Богуцького, навіть замість голови Дніпровського району також прийшов його заступник... Грамоти та відзнаки, що отримали актори та працівники театру, були хоч і традиційними, але від того не менш приємними. Особливо для Оксани Архангельської, Алли Масленнікової, Костянтина Костишина, Льва Сомова, Віктора Олефіренка та інших акторів і працівників театру, чия творчість була відзначена міністерством, містом та районом.

      А далі почалося щось неймовірне — назви номінацій змагалися в оригінальності з номінантами, амплітуда ж емоцій глядачів єдиного і неповторного спектаклю «Рідкісна птаха» коливалася від захопленого «ах!» до здивованого «ну це ж треба, ніколи не подумаєш, але як точно!»

      Переможцем у номінації «Мудрість сови» по праву став Сергій Безклубенко, який у 1978 році був міністром культури УРСР і підписав наказ про створення нового театру. Щоправда, власною сценою він обзавівся аж через дванадцять років, коли театр запустили у «Космос» (кінотеатр, який був визнаний нерентабельним).

      За вірність театральній справі (до цього визначення лапки так і просяться) перемогу в номінації «Лебедина вірність» отримав депутат і режисер Лесь Танюк. Лесь Степанович на добру іронію на образився, сказав, що худрук театру, Едуард Митницький, єдиний з режисерів, що виховує наступників, які успішно перелітають не лише Дніпро та Україну, а й не менш успішно завертають до Європи, та подарував театру тритомник своїх творів. У номінації за любов до дітей «Негидке каченя» змагалися Ганс Крістіан Андерсен та ректор Дитячої академії мистецтв Михайло Чембержі. Переміг останній. А до подарованої картини додав ще виступ своїх вихованців, після якого деякі матусі навіть почали жалкувати з приводу того, що живуть не на Оболоні, на чиїй вотчині розташований цей навчальний заклад. Вихованці наочно продемонстрували, що в Академії часу не гають, сумлінно опановують пластику, хореографію — про те, а чи не віддати туди свою дитину, під час їхнього виступу подумали не одна мама чи тато. А Ірина Мельник, ведуча вечора, так і сказала своєму колезі Олександрові Гетьманському — мовляв, триматися треба, бачиш, яка зміна підростає. «А я і тримаюся, — відповів той, — за пюпітр».

      У номінації «Вожак зграї» з перемогою вітали один одного Раїса Недашківська та Олексій Кондратенко, представники Київського відділення СТД. Пані Раїса, зневаживши всі статево-етичні умовності, навіть стала перед Едуардом Марковичем на коліна. Щоправда, зауваживши при цьому, що задумана колись спільна вистава так і не дочекалася свого втілення на сцені...

      «Птахом-ізгоєм» за вміння виживати став Київський державний театр ляльок. «Їх вижила синагога, але навіть при цьому вони вижили», — скаламбурив Олександр Гетьманський. Меткі ж лялькарі пустили в зал шкатулку у вигляді жаби, щоб кожен не пожадував і кинув у неї якихось грошей на подальше процвітання драми і комедії на лівому березі. А заодно утнули невеличку мініатюрку про двох жаб, Ляльку та Драмку, які спеціалізуються на душінні... Драмка худа-худісінька — кого ж їй душить, в Театрі драми і комедії все нормальок, життя кипить, дах над головою є...

      Дивитися та слухати Молодий театр на всіляких ювілеях — ні з чим не порівнянне задоволення. Вміють же люди привітати, а головне — ставляться до цього відповідально. Переможці номінації «Диковинна птаха» подарували ювілярам золоту клітку і гуморні та дотепні куплети власного авторства. «От Сырца и до Монмартра нету популярнее театра», «Что не гранд-батман — то Сомов, что не секс-символ — Боклан», — сипали компліментами колеги.

      Номінацій лівобережців для своїх гостей придумали багато — влучних і обов'язково «пташиних». Зрештою, кожен iз них свого часу перелетів Дніпро й осів тут, у театрі, який, за визначенням актора-лівобережця Анатолія Ященка, дуже схожий на білосніжний корабель. І саме в той час, коли урочиста процесія плавно перетікала з партеру до святкових столів, десь там, високо-високо, найголовніші куранти вершили свою звичну хронологію. Сьогодні — свято, завтра — робота. Їм усього лише двадцять п'ять, вони молоді, талановиті, завзяті, їх люблять, шанують — що ще потрібно для повного щастя?