Переяслав не закінчився в Батурині

      1 грудня у приміщенні, де колись засідала Центральна Рада (тепер київський Будинок учителя), вчені презентували книгу «Переяславська рада 1654. Історіографія та дослідження» — видання Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАНУ, що побачило світ у видавництві «Смолоскип» за сприяння Канадського інституту українознавчих студій. Про важливість дати і місця проведення цього заходу наголосив у своєму виступі Надзвичайний і Повноважний Посол Канади в Україні пан Ендрю Робертсон. Адже саме 1 грудня 12 років тому відбувся всеукраїнський референдум, на якому 96 відсотків населення висловилися за державну незалежність.

      «Ця книга є підсумком низки протестів проти ідеї святкування 350-річчя Переяславської ради, — каже ініціатор видання, кандидат історичних наук Ярослав Федорук. — Зокрема, протестних заяв Наукового товариства імені Шевченка, Канадського інституту українських студій, українських громадських організацій, партій». Указ, що зобов'язував українську громадськість посилено готуватися до цієї «урочистої події», вийшов з-під пера Президента Кучми 13 березня минулого року. «Коли ми прочитали цей указ, він нагадав нам сумнозвісні тези ЦК КПРС 1954 року», — розповів секретар оргкомітету конференції «Переяславська рада 1654», кандидат історичних наук Ігор Гирич. Упорядники книги зазначають, що для них було важливо донести до широкого загалу наукові аргументи, якими ще в першій половині ХХ століття була спростована шовіністична версія Переяславської ради, так звана «переяславська легенда», за допомогою якої російські політики впродовж століть намагалися обгрунтувати своє «право на Україну». Книга ж (у якій вміщені класичні, але актуальні праці Михайла Драгоманова, Вячеслава Липинського, Михайла Грушевського, Олександра Оглоблiна, Дмитра Донцова, Михайла Брайчевського, багатьох сучасних дослідників; а також українська, російська, польська та англомовна історіографії проблеми), за задумом упорядників, сприятиме подоланню негативних наслідків «легенди», повертатиме читачам здатність критично мислити і робити власні висновки.

      «Переяславська рада 1654. Історіографія та дослідження» розвінчує багато міфів. Передусім той, що Україна «об'єдналася» з Росією. І що все своє життя український народ прагнув отого «об'єднання». І що він домовлявся про співпрацю тільки з Московським царством. Адже Богдан Хмельницький за час свого гетьманування уклав кілька десятків різних угод — зі Швецією, Молдовою, Туреччиною, Польщею, Кримським ханством, Угорщиною. Один з авторів книги, канадський дослідник Френк Сисин, у своєму виступі зазначив, що чекає, коли Леонід Кучма видасть укази про урочисте відзначення «об'єднання» України зі Швецією чи Туреччиною.

      Оргкомітет (голова — академік Микола Жулинський), до якого входять гуманітарні інститути НАНУ, видавництво «Смолоскип», товариство «Гуманітарна колегія», вже провів за сприяння блоку «Наша Україна» презентацію книги в 11 містах, зокрема в Одесі, Львові, Сімферополі, Запоріжжі. До «ювілею» (18 січня 2004 року) планується ще низка презентацій і дискусій — у Донецьку, Дніпропетровську, Луганську, Луцьку. Відомі громадські діячі, колишні політв'язні Євген Сверстюк і Юрій Бадзьо (у чиєму вироку кримінального звинувачення заперечення об'єднання України з Росією виступало окремим пунктом) зазначили, що в Україні потрібне глобальне інтелектуальне осмислення проблеми україно-російських взаємин, але в суспільстві досі переважає імпульсивне, емоційне її сприйняття. Це є свідченням складного психологічного стану народу, який поки не так далеко відійшов від своїх катастроф і ще не має внутрішньої сили осмислити повороти історії.

      Щоб пробудити зі сну українську владу, від якої багато що залежить, директор видавництва «Смолоскип» Осип Зінкевич запропонував влаштувати урядове відзначення 350-ліття Переяславської ради у знищеній російськими військами гетьманській столиці Батуринi — місті, що найяскравіше символізує наслідки «єднання» з «православними братами-слов'янами».