Казуси правової держави

      Стаття 1 Конституції (Основного Закону) України говорить про те, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.

      Проголошуючи 28.06.1996 року Україну правовою державою, Верховна Рада України рішуче відмежувалася від непорушних «традицій» так званого періоду застою: оскільки народні обранці, напевно, пам'ятали, що в той період спори в судах вирішувалися залежно від того, хто в них бере участь і хто зі сторін краще зв'язаний «телефонним правом» з особами, що займають важливі пости в державі.

      У правовій же державі кожна особа, чи то фізична, чи юридична, повинна мати рівні права й можливості захистити в судовому порядку будь-які порушені право, честь, гідність й інтереси, і в цьому її головна ідея.

      Звідси випливає висновок, що Україна стане воістину правовою державою тільки в тому випадку, якщо вдасться домогтися такого стану справ, що суд буде тим органом, який би в першу чергу захищав права, честь і гідність осіб, стояв би на сторожі інтересів незалежної України.

      Після ознайомлення з публікаціями в «Україні молодій» («Об'єктивність у відставці» та «Сумніви розвіялися — спливла фальсифікація», 1 та 4 серпня ц.р.) про хід розгляду справи №2-5830/2006 р. у мене як у професійного юриста, що має 25-річний стаж практичної роботи в юриспруденції, і як у автора цих рядків мимоволі виникли принаймні два риторичних питання: «А чому ж ми не домоглися такого стану справ уже сьогодні, якщо від дня прийняття Конституції України пройшло десять років, і скільки ще ми цього будемо домагатися?» і «Невже всього цього не передбачає наше чинне законодавство?».

      Особисто я глибоко переконаний і завжди був послідовним прихильником того, що в нас, у незалежній Україні, гідна законодавча база й просто всім нам необхідно навчитися чесно й сумлінно виконувати чинні закони, поважаючи не тільки букву закону, а і його дух.

      Наприклад, ст. 1 Цивільно-процесуального кодексу України говорить, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, об'єктивний і своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ iз метою захисту порушених, невизнаних прав або прав, що оскаржуються, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

      Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу й здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак (ст.5 ЦПК України).

      Однак нинішня судова практика свідчить, що не всі суди й судді, від яких залежать всебічний, повний, об'єктивний розгляд цивільних справ і прийняття законних рішень, мають це саме бажання домагатися захисту прав, інтересів, честі й гідності осіб, що звернулися до них.

      Про один із таких прикладів грубого порушення законних прав та інтересів ПП «Україна молода», що охороняються законом, і до якого безпосереднє відношення має Шевченківський районний суд м. Києва в особі головуючого по цивільній справі №2-5830/2006 р. судді О. О. Шостака, розповідає своїм читачам «Україна молода».

      Запозичаючи досить відоме судження не менш відомого українського політика, можемо констатувати: «Маємо те, що маємо».

      Переконаний, що пан О. О. Шостак є самодостатнім і кваліфікованим юристом хоча б тому, що обіймає посаду судді в центральному районі столиці — Шевченківському.

      Не сумніваюся й у тому, що йому повною мірою відома норма п. 3, ч.1, ст. 311 ЦПК України, відповідно до якої рішення суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справа розглянута за відсутності кого-небудь з осіб, які беруть участь у справі, несповіщених про час і місце судового засідання.

      За подібні порушення, як показує судова практика, апеляційні й касаційні інстанції визнають такі рішення незаконними.

      Очевидно й те, що Шевченківський районний суд м. Києва в особі судді О. О. Шостака від початку обрав упереджене ставлення до «України молодої», вважає його абсолютно правомірним і безкарним.

      Чому? Можливо, спрацювало «телефонне право», про яке я говорив вище і яке поки ще рано скидати з рахунків як історичний анахронізм тоталітарного минулого, адже всі три процесуальні опоненти «України молодої» дуже сановні позивачі —сама Служба безпеки України, її нинішній й колишні керівники?

      А може, право творити «Суд швидкий, але неправий» і залишатися при цьому безкарним грунтується на думці пана О. О. Шостака про безстроковий статус судді?

      Якщо так, то не можу втриматися, щоб не вигукнути: «Хотілося як краще, а вийшло як завжди!»

      Поки ми не побудували правову державу, а тільки будуємо її, то цілком природно, що є над чим замислитися, зокрема, і над тим, а чи потрібні нашій державі такий суд і такі судді й чи зможуть вони під кутом зору означеної вище громадянської й професійної позиції, а точніше за відсутністі такої, стояти на сторожі інтересів молодої незалежної України і її громадян.