Нова модель Всесвіту

      Процес вивчення науковцями матеріального світу, схоже, остаточно зайшов у глухий кут. Жоден з відкритих і офіційно визнаних законів фізики не дає людству повної уяви про Всесвіт, оскільки ці закони дозволяють пізнати лише невелику, видиму частину цілого. Невидима ж складова світобудови все ще залишається маловивченою, хоча сам факт її існування вже більше ні в кого не викликає сумніву. Проте спроба окремих ентузіастів пізнати непізнане вже тепер приносить унікальні результати. Наприклад, президент харківського Науково-технологічного інституту транскрипції, трансляції та реплікації, член-кореспондент РАПН, доктор філософії, кандидат технічних наук Микола Жук стверджує, що відкрита ним система узагальнених фізичних законів дозволяє пояснити і навіть застосувати на практиці такі фантастичні речі, як гравітаційний вихор, феномен літаючих тарілок і засоби телепортації. Тобто казкові ідеї письменників-фантастів, виявляється, вже сьогодні можуть стати реальністю.

      — Миколо Олексійовичу, до своїх відкриттів ви йшли довгих тридцять років. А що саме змусило вас піддати сумніву точність законів, відкритих визнаними авторитетами вченого світу. Ще якихось 10-15 років тому подібний «нігілізм» міг коштувати вам наукової кар'єри.

      — Ознайомившись ще у 80-х роках із базовими науковими відкриттями в галузі космології, я дiйшов висновку, що жодна з існуючих теорій не відповідає повною мірою відомим властивостям Всесвіту. Навіть коли тому чи іншому науковцю і вдавалося якимось чином прилаштувати свою теорію до опису одних властивостей навколишнього світу, то висновки, що з'являлися при цьому, не узгоджувалися з його іншими властивостями. А то і взагалі виходили за межі здорового глузду. Таких прикладів досить багато.

      — Назвіть, будь ласка, найпростіший із них. Боюсь, далеко не всі наші читачі добре обізнані iз законами фізики.

      — Добре. Наприклад, чотиривимірний простір-час у загальній теорії відносності (ЗТВ) Ейнштейна (вона є теоретичним фундаментом академічної космології) описується десятьма змінними величинами. І це тоді як сама теорія передбачає лише шість незалежних рівнянь. Але ж навіть школярі знають таку просту істину: якщо число змінних більше числа рівнянь, то така система не має однозначного рішення. Отож цілком природно, що на самих лише рівняннях ЗТВ об'єктивну картину світу створити так нікому і не вдалося.

      Цьому теж є своє пояснення. В основі всіх сучасних теорій, пов'язаних із простором та часом, лежать перетворення координат Лоренца. Обидві теорії відносності Ейнштейна (і загальна, і спеціальна), що й зараз вважаються критерієм істинності й базовим каменем усієї сучасної фізики, теж не виняток. Але провівши у 2002 році детальний аналіз сучасних трактувань одиниць простору та часу, я дiйшов висновку, що перетворення Лоренца їм повністю суперечать. Тобто останні досягнення лазерної техніки і квантової електроніки, сучасна точність при вимірі швидкості світла дозволили вченим здійснити неймовірне: зв'язати воєдино одиницю довжини —метр та одиницю часу — секунду. Отож старі уявлення Лоренца про ці дві категорії і звична чотиривимірна розмірність простору-часу не можуть використовуватися далі без шкоди для прогресу. Але ж офіційно їх ще ніхто не відміняв!

      Таким чином, шукаючи вихід із цієї ситуації, мені вдалося розробити систему узагальнених фізичних законів під назвою «Квадродинаміка». За їх допомогою рівняння гравітації та електромагнетизму, ядерні й слабкі взаємодії можна описати однією і тією ж системою рівнянь. Автоматично стала зрозумілою природа взаємозв'язку, прояснився механізм зв'язку різних видів взаємодій.

      — Тобто відому всім фразу «світ тісний, у ньому все взаємопов'язано» тепер можна підтвердити ще й конкретною фізичною формулою?

      — Так. Одні взаємодії проникають в інші або одні через інші. Нові знання дозволили винайти польову форму загальної теорії відносності. На відміну від теорії Ейнштейна, що базується на чотиривимірному просторі-часі, я використовую звичний тривимірний простір, але незвичний тривимірний час. Це допомогло мені сформувати нову модель стаціонарного Всесвіту та єдину релятивістську квантову теорію простору, часу і фізичних взаємодій. Це свого роду спроба пояснити те, що досі не мало пояснення в офіційній науці. Як з'ясувалося, квадродинаміка не входить у жодне протиріччя з природою, тоді як ЗТВ завжди конфліктувала з властивостями реального світу.

      — Ви стверджуєте, що Всесвіт має сталу, незмінну, модель. Але ж це суперечить теорії великого вибуху, згідно з якою він постійно розширюється. Принаймні всі шкільні підручники містять саме таку інформацію.

      — Дивовижний збіг рівнянь ЗТВ Ейнштейна з астрономічними відкриттями різних років посприяв тому, що сьогодні в академічних колах визнається тільки ця концепція. Суперечки викликають лише варіанти майбутнього розвитку подій. За однією версією, розширення зміниться стисненням, завершившись у кінцевому пiдсумку великим ударом. За іншою, розширення триватиме вічно, правда, з невідомою швидкістю. Водночас і червоне зміщення у спектрах випромінювання галактик, і мікрохвильове фонове випромінювання Космосу, що лежать в основі теорії великого вибуху, важко назвати вичерпною доказовою базою. Адже зменшення частоти світла може бути як результатом розширення Всесвіту, так і свідченням втрати енергії при поширенні світла на велику відстань у в'язкому середовищі під назвою «ефір». А мікрохвильове фонове випромінювання може бути як залишком великого вибуху, так і сумарним випромінюванням усіх джерел стаціонарного Всесвіту при наявності дисипації енергії світла.

      Цей перелік можна продовжувати. Але й цього достатньо, аби у вчених виникло почуття недовіри до сучасних космологічних моделей, а заодно бажання запропонувати власне бачення світобудови.

      — І ви запропонували?

      — Так. Одним із напрямів роботи нашого інституту було дослідження бази такого таємничого явища у Всесвіті, як квазари. Згідно з моделлю великого вибуху, на якомусь етапі розвитку вони з'являються, а потім зникають. Тобто перебувають на певній відстані від нас. Проте коли ми взяли свої формули і після тривалих розрахунків та численних моделювань проаналізували, то виявилося, що квазари у Всесвіті розподілені рівномірно. Вони утворюють стільникову структуру у вигляді мильної піни і перебувають разом з галактиками у тонких шарах їхніх групувань. Це свідчить про те, що квазари є певним етапом розвитку галактик. Останні народжуються і проходять визначений їм еволюційний шлях. А потім, коли їх матерія стискується до високої щільності, число галактик нівелює, перетворюючись на могутнє випромінювання.

      — Виходячи з цього, як би ви образно подали відкриту вами модель Всесвіту? Скажімо, модель Землі — це глобус, а...

      — ...а Всесвіту — така собі чарункова структура, подібна до бджолиних стільників. Або, скажімо, до мильної піни, яка у великому масштабі дуже схожа на атомне ядро.

      — Тобто і найдрібніша часточка Всесвіту таїть у собі образ цілого. А сам Всесвіт у цілому є сталою структурою, всередині якої нескінченно вирують якісь дивовижні процеси? А чи можна з квадродинаміки та відкритої вами стаціонарної моделі Всесвіту отримати якусь практичну користь?

      — Квадродинаміка відкриває нові можливості у вивченні Всесвіту, що допоможе уточнити числові значення багатьох його параметрів. Або, скажімо, дозволить більш точно визначити елементи траєкторії руху небесних тіл. А це, у свою чергу, відкриє шлях до створення космічних апаратів, подібних до літаючих тарілок. Наприклад, якщо корпус космічного апарату оточити гравітаційним екраном певної товщини і відповідно підібрати розмір самого апарату, то він зможе пересуватися у повітрі, мов стратостат. Це тому, що його багатотонна «начинка» практично повністю перестане взаємодіяти з гравітаційним полем Землі. Отже, літаючий апарат майбутнього нагадуватиме величезне штучне атомне ядро з оболонкою, що керується. Такий космічний човник і розганяти було б неважко, оскільки він перестав би взаємодіяти з усіма іншими масами Всесвіту. Інакше кажучи, відбулося б зменшення гравітаційної маси апарату в кілька тисяч разів. Це означає, що такий апарат можна було б легко розігнати навіть за допомогою малопотужного фотонного двигуна. І що пасажири при цьому не відчули б жодного дискомфорту, оскільки прискорення апарату ослабне відповідно до зменшення його маси.

       Численні спостереження за НЛО підтверджують незвичність польотів і властивостей їхніх зовнішніх оболонок. Скажімо, після закриття люків і включення якихось внутрішніх агрегатів повністю зникають шпарини між люками та корпусами літаючих тарілок. Водночас в атмосфері з'являється характерне сяйво, що свідчить про появу на поверхні літаючих апаратів невідомих суцільних екранів з величезною напругою поля. Сповільнення ходу механічних та електронних годинників і відчуття людей, які перебували поблизу НЛО, свідчать про те, що вищезгадане поле є гравітаційним. Конуси ж світла, що випромінюються НЛО, характерні для роботи фотонних двигунів. Таким чином, ми поволі приходимо до ідеї створення своїх земних «літаючих тарілок».

      — Просто якась неймовірна фантастика!

      — Ну чому? Подібна, як ви кажете, фантастика вже мала місце в історії людства. Скажімо, у Слов'яно-арійських ведах, записаних понад 40 тисяч років тому, говориться про те, що наші предки прибули на Землю з допомогою великих космічних кораблів Вайтмарів. А ті мали на борту невеликі літальні апарати Вайтмани. Виявляється також, що у наших далеких пращурів були і свого роду засоби телепортації. Останні генерували штучні гравітаційні вихори між двома кінцевими приладами, що називалися «міжсвітовими воротами». У ведах також згадуються і «небесні голки». Це свого роду зменшений аналог «воріт», призначений для надшвидкого космічного зв'язку.

      Так от, властивості рівнянь квадродинаміки такі, що вони припускають існування не лише гравітаційних хвиль, а й гравітаційних утворень у вигляді вихорів. На відміну від гравітаційних хвиль, швидкість поширення яких тотожна швидкості світла, гравітаційні вихори рухаються у просторі з невеликою швидкістю. На своєму шляху вони деформують простір-час таким чином, що утворюються просторові канали. Гравітаційні вихори також повинні викликати зміни темпу плинності часу і бути причиною телепортації різних предметів на малі та великі відстані, несподіваних зникнень та появи ніби нізвідкіля предметів, води, вогню. Словом, усього того, що ми розуміємо під терміном «полтергейст». Це дозволяє припустити наступне: у навколишньому середовищі існує природний спосіб швидкого пересування матеріальних об'єктів у просторі та часі між зоряними системами і навіть галактиками за допомогою каналів, утворених вищезгаданими природними явищами.

      Але, на жаль, гравітаційні вихори сьогодні дуже мало вивчені. Це пов'язано, у першу чергу, з певною обмеженістю геометричної форми ЗТО і чотиривимірною подачею простору-часу. Перехід на тривимірний час, запропонований квадродинамікою, дозволить глибше вивчити властивості природних гравітаційних вихорів і перейти до створення штучних. Після цього засоби телепортації і можливість контактів з інопланетними братами по розуму теж перестануть бути фантастикою.

      — Неймовірно! Схоже, казкові дива і безмежна уява письменників жанру фентезі починають збуватися на очах. У це, принаймні, хочеться вірити. Але, Миколо Олексійовичу, слухаючи вас, я не можу втриматися від запитання так би мовити не по темі. Невже ви, такий поважний і титулований учений, дійсно вірите в те, що ми у Всесвіті не самі? Офіційна наука, наскільки я знаю, з цим остаточно ще не визначилася.

      — Віра в даному контексті — неточне слово. Емпірично доведено, що Всесвіт всюди складається лише з 92-х елементів таблиці Менделєєва. Кількість комбінацій із цих елементів теж обмежена. З цього випливає наступне: нескінченність може бути заповнена винятково повтореннями. Саме тому поняття нескінченності дає можливість стверджувати, що люди не унікальні у Всесвіті.

      Ідея множинності заселених світів настільки приваблива, що спеціалісти вже створили й формулу підрахунку кількості цивілізацій у тому чи іншому об'ємі космічного простору. Скажімо, за даними групи вчених Прінстонського університету, заселених планет лише у найближчому до Землі просторі не менше шести сотень. Там, безперечно, є життя. А деякі цивілізації за рівнем розвитку та науковими і технічними досягненнями значно перевищують земну.

      — Але чому вони тоді з нами не контактують? Невже не цікаво дізнатися, що там у сусідів?

      — Виявляється, і цьому є конкретне філософське пояснення. Доведено, що будь-яка система розвивається лише за рахунок власних внутрішніх протиріч. Гегель називав це законом єдності й боротьби протилежностей. Пригнічення з боку зовнішнього середовища веде до загибелі системи. Допомога ззовні не дозволяє виробити імунітет до навколишнього середовища, переводить систему на утриманство. А це прямий шлях до деградації. Саме тому нейтральність — це оптимальна форма взаємодії, що забезпечує нормальний розвиток більш відсталій цивілізації.

      — Але чи можна говорити сьогодні про повну нейтральність? Може, хтось із братів по розуму все ж підтримує iз землянами неафішовані зв'язки?

      — Відповідь на це запитання сьогодні шукають у різних напрямах. У тому числі — й серед езотерних знань, що дійшли до нас із минулого. Одним із джерел таких знань, як вважають дослідники, є Біблія. Умови історичного розвитку та рівень науки склалися так, що лише тепер виникли передумови для з'ясування змісту багатьох положень Святого Письма. Або хоча б висунення гіпотез стосовно їх тлумачення. Вже зараз можна висловити деякі припущення щодо біблійних тез про безсмертя, Бога-Отця, Бога-Сина, Бога-Духа, раю, пекла. Але це— тема окремої розмови.

      Сьогодні безсумнівним є лише одне. Людство дійсно стоїть на порозі нових грандіозних відкриттів, винаходів, польотів до інших планет та зоряних систем. Але в цьому поступі земної цивілізації нові знання та технології не повинні перетворитися на зброю, здатну знищити і нашу прекрасну планету, і нас самих. Остання проблема навіть більш актуальна, ніж природний хід розвитку прогресу.