«Усi революцiї рано чи пiзно закiнчуються»

Кость Бондаренко,

директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна:

      — Розпуск Верховної Ради не давав нічого позитивного, зокрема для Ющенка. Президент чудово володіє соціологією. А вона показує, що після розпуску на дострокових виборах і Партія регіонів, і Блок Юлії Тимошенко покращили б свої позиції, а от «Наша Україна» втратила б. Ющенко розумів те, що від перевиборів нічого не виграє. Крім того, поглибилася б конфронтація.

      Те, що Віктор Ющенко так довго вирішував, чи подавати кандидатуру Януковича, чи розпускати Верховну Раду, — це в ньому боролися бажання бути, скажімо, Президентом Майдану або ж «помаранчевої» України, чи бути Президентом всієї країни. Глава всієї держави переміг Президента Майдану. На мій погляд, це конструктивне явище. Ющенко поставив крапку в Помаранчевій революції. Всі революції рано чи пізно закінчуються.

      Україна переходить до примирення таборів. Політика — це пошук компромісів. Мудрість діяча визначається тим, наскільки він готовий піти на компроміс. У даному випадку обидва політики — і Ющенко, і Янукович — продемонстрували свою мудрість, і це заслуговує шанування. Кожен пішов на той компроміс, на який міг піти. При цьому ніхто не капітулював і знайшов у собі сили, щоб не демонструвати м'язи.

      Універсал — це більшою мірою декларативний документ. Але він продемонстрував бажання таборів рухатися назустріч один одному. Тому насправді Універсал — це вторинне, а первинне — бажання віднайти компроміс. А щодо примирення національного, то воно починається з примирення політичних еліт.

Олесь Доній,

керівник Центру досліджень політичних цінностей:

      — Я й раніше казав, що ситуація не йшла до перевиборів. Розпуск Верховної Ради використовувався як засіб шантажу Партії регіонів, щоб вона йшла на більші поступки. Щодо перевиборів, то було зрозуміло, що вони не змінили б політичної розстановки, а тільки погіршили б ситуацію. Чи йшли б «помаранчеві» сили окремо, чи у складі спільного блоку, їхній рейтинг однаково впав би. Після перевиборів конфлікт би не зник, а навпаки загострився, причому з загрозою розколу в мовно-культурних питаннях.

      Але питання в іншому — чи потрібно входити «Нашій Україні» в «широку» коаліцію. Думаю, це не оптимальний варіант. Президент вчинив раціонально, внісши кандидатуру Януковича на прем'єрство, але «Нашій Україні» треба було перейти в опозицію. Бо в Ющенка сьогодні й так достатньо механізмів, щоб впливати на ситуацію в державі, зокрема через кадрові призначення — в Міністерство оборони, закордонних справ, СБУ тощо. Тобто Президент і так мав би вплив на уряд. Але оточення глави держави підштовхнуло його до розширення коаліції. Ці люди використали можливий розпуск парламенту як спосіб шантажу заради портфелів.

      Щодо національного примирення, то це більше демагогічне гасло. Примирення не досягається ані створенням коаліції, ані підписанням універсалів, це глибша проблема. Поки що можна говорити про те, що ситуація не почала розвиватися в гіршому руслі. Бо була реальна небезпека регіонального протистояння, яка впритул могла наблизитись до розколу. Зараз ця загроза відкладена далі, але це не значить, що вона зникла.