2002 року кубинський лідер Фідель Кастро вирішив ліквідувати традиційну для Куби цукрову промисловість. Він 46 років переконував співгромадян, що Куба «збудована на цукрі», щороку відбувалися знайомі нам із часів соціалізму «бої за врожай» (в кубинському варіанті — «бої за цукор»). А потім умить змінив думку і заявив: «Вирощування цукрової тростини та виготовлення з неї цукру належать до епохи невільництва, коли народ складався з неписьменних та безробітних, які виконували роботу тварин». «Вождь» наказав закрити половину цукрових заводів, звільнити 120 тисяч робітників та заорати понад 60 відсотків наявних полiв тростини. У підсумку 2005 року виробництво цукру впало до 1,5 млн. тонн, тобто до найнижчого рівня, за більш ніж сто останніх років. Для порівняння: рекордного 1970 року Куба виробила 8,5 млн. тонн цукру.
Тепер почалася зворотна кампанія. Кастро зробив черговий політичний пірует і відроджує поля тростини, відкриває цукрозаводи та активно заохочує закордонний капітал до інвестування в кубинську цукрову промисловість. Бо це добре для революції. Не секрет, що в попередні десятиліття «цукровий бум» на Кубі штучно підтримувався Радянським Союзом, який щороку майже повністю викуповував кубинський цукор, переплачуючи за нього по мільярду доларів порiвняно зi світовими цінами. Після розпаду СРСР скоротився і ринок збуту, та ще й світові ціни впали. Але тепер вони почали стрімко зростати — втричі у порівнянні з цінами дворічної давнини. Цукор знову може давати Кубі солідні валютні надходження. В цьому секрет «цукрових» піруетів Кастро.
Американський сільськогосподарський портал AGweekly.com стверджує, що Кубі цього року не вдасться досягти поставленої мети — виробити три мільйони тонн цукру. Знищене так швидко не відроджується. Згадаймо, скільки часу пішло на відродження знищених Михайлом Горбачовим виноградників. На тих 30 цукрових заводах, які Фідель наказав знову запустити в дію цього року, обладнання заіржавіло та було частково розкрадене. Чотири роки тому працювали 156 цукрозаводів, а на цей час лише 42 (28 з яких розпочали сезон переробки сировини з великим запізненням). І головне, що лише 15 відсотків заводів мають нове обладнання для виробництва цукру високої якості, який можна продати на світових ринках, пише кубинська газета «Гранма».