Вони не диваки, вони — мобери!

28.07.2006
Вони не диваки, вони — мобери!

Флеш-моб «Читальний зал».

      Кілька сотень молодих людей повільно йдуть вулицею. За спинами несуть «вузлики з пожитками»: у кого маленькі, обережно зав'язані, у кого більші — з чоботами, що звисають, та шкарпетками. Був сонячний день. Досить тепло. Тиша, і лише іноді чутно перешіптування серед завмерлих перехожих. «Ви куди?» — хтось запитав хлопця з вузликом у руках. «Мігруємо! Всі йдуть, і я йду!» — сказавши це, він пішов далі. Та вже за десять хвилин диваки зникли: прийшовши нізвідки, повернулися туди ж! «Спочатку нерозуміння, потім здивування, і нарешті якийсь переляк», — розповідає Тетяна, випадковий свідок того дійства. — Не маю ні найменшого уявлення, хто ті люди і куди вони йшли, але виглядало це щонайменше ефектно!».

      Подібні скупчення людей, які приходять нізвідки, виконують якісь дії і за кілька хвилин просто розчиняються, можна час від часу побачити на людних вулицях найбільших міст різних країн світу. «Ми флеш-мобери — учасники невеличкого шоу для перехожих», — розповідає один з організаторів дійства. «Ми не любимо афішувати себе. Вся цікавість у тому, щоб перехожі, які ні про що не здогадуються, просто зупинялися і стояли з широко відкритими очими, не розуміючи, що відбувається. А потім ще якийсь час всім розповідали, як вони бачили дві сотні людей, які просто посеред вулиці, замотані в біле простирадло, читали щось латиною, чи, як у магазині, натовп молодих людей фотографував манекени — і все. Ми урізноманітнюємо життя».

      Таке дійство називається флеш-мобом (дослівний переклад — «спалах натовпу»), це акції, організовані через інтернет чи інші сучасні засоби зв'язку, в яких велика група людей раптово збирається у визначеному місці, протягом кількох хвилин виконує наперед визначені дії і потім швидко розходиться. Не існує єдиної думки щодо того, яка основна мета проведення флеш-мобу. Учасники по-різному відповідають на запитання — для чого ви берете в цьому участь? Розважитися, отримати нові враження, відчути себе частинкою натовпу, порушити щоденну суєту... Були і такі, що « не раз була свідком, звичайним глядачем акцій і стало цікаво, як це прожити п'ять хвилин з гаслом «Роблю, що хочу, а до інших не маю справи ... ваші погляди мене не соромлять!», — каже одна з учасниць.

      Зазвичай дії моберів абсолютно ординарні та навіть банальні: посміхатися, аплодувати, щось шукати, пити... Але ефект подиву виникає через те, що ми не звикли бачити абсурдну дію натовпу. Коли одна людина підпирає стіну — це не смішно, а от коли сотня чи більше — ефект інший.

      Перша акція флеш-моб пройшла 17 червня 2003 року в Нью-Йорку — дві сотні людей зібралися біля великого килима в універмазі і почали розповідати продавцям, що всі вони живуть разом на одному складі і прийшли купити «Килимок кохання». Тоді ця подія викликала своєрідний фурор, сьогодні ж майже щодня в інтернеті з'являються повідомлення про те, де і коли пройде чергова акція. Дуже активно рух моберів набирає обертів у Бразилії, Канаді, Франції, Росії, Великобританії та Сполучених Штатах Америки, інші країни їх намагаються наздогнати, а ефект фурору зберігається й досі.

      Звичайно, що більший натовп учасників і глядачів, то більше емоцій всі отримують. Тому організатори наголошують: «актором» може стати будь-хто, дізнавшись від друзів чи з інтернету час і місце проведення, отримавши необхідні вказівки і ознайомившись з правилами — можна «іти на справу». «Але ми акцентуємо увагу на тому, що учасники повинні дотримуватися основних правил, так званого «Кодексу мобера»: з'являтися і зникати вчасно, не сміятися, не спілкуватися з іншими моберами, не створювати маленьких групок, ніякої самодіяльності, чітко виконувати правила», — говорить «УМ» один з організаторів, який побажав залишитися неназваним. За таких умов результат, навіть не надто креативного шоу, успішний.

      Хоча фантазії у організаторів, здається, вистачить надовго. Їх акції у різних куточках Землі щодня змушують сотні глядачів роззявляти роти від подиву. Починаючи від «Матриці» в Японії (коли несподівано на вулиці з'явився натовп людей, які вдало зображають клонів агента Сміта з однойменного фільму) і до «Посмішок» в Україні (учасники одночасно дістали картинки з посмішками і рушили вулицею, посміхаючись усім навколо) — кожен флеш-моб змушує глядачів зупинитися на хвилинку і переконатися, що в світі існує ще багато речей, які й сьогодні можуть приємно здивувати.

Анна ПОЛУДЕНКО.
  • Чоловiк i лялька

    У дипломі про вищу освіту 40-річного Валерія Бондаренка написано: лікар ветеринарної медицини. Та з ветеринарією в нього якось не склалося. Аби заробити на життя, почав, як і багато хто, займатися торгівлею. Жив у Харкові, а 14 років тому перебрався до Полтави. Разом із дружиною Владою почав багато мандрувати світом. >>

  • Вiдчуй себе лицарем

    Бій оголошено. Воїни у важких обладунках роблять перші кроки назустріч і здаються неповороткими. Та раптом усе прискорюється — і загін із протилежного боку ристалища за кілька секунд опиняється поруч. З жорстким бряцанням мечі опускаються на щити. Вже падають на землю бійці, зовсім не жартома повалені супротивниками. >>

  • На даху Львова

    Щоб помилуватися краєвидами Львова згори, достатньо піднятися на Високий замок чи міську Ратушу. Проте лише цими загальновідомими оглядовими майданчиками місто Лева аж ніяк не обмежується. Старовинне місто з костелами та церквами має свої таємниці усюди, зокрема й на дахах. >>

  • Карету подано!

    Саме зі столиці Галичини вісім років тому почалася мода на карети і «європейські» упряжі (екіпажі, запряжені двома або чотирма кіньми). Коні львівського каретного двору і в кіно знімаються, і туристів катають, і навіть беруть участь у рицарських боях. >>

  • У музеї сміються — аж за животи беруться

    Від серйозного коломийця Миколи Савчука до смішного — один крок. Нежурливої слави він зажив собі «золотими» коломийками, перелицьованими на новий діалектний лад, тонким гумором і влучною сатирою. Хоча чоловік він, як не крути, здебільшого солідний (приміром, очолює видавничо–редакційний комітет «Енциклопедії Коломийщини» — багатотомного академічного видання). Та його нестримний потяг до сміху час від часу дає про себе знати. Часто — оригінальними проектами, які стають гордістю коломийців та принадою для туристів. Один з останніх — приватна «Весела оселя», яка прихистила постійно діючий музей сміху, відеотеку з кінокомедіями, бібліотеку книжок, альбомів карикатур та українських гумористично–сатиричних часописів від середини ХІХ століття і дотепер. >>

  • «Легенди» на колесах

    Старі машини харківського клубу «Самохід» «знімалися» у серіалі «Ліквідація» та ще в сімох картинах. Вони незмінно беруть участь у парадах 9 Травня і з’являються скрізь, де є потреба продемонструвати техніку минулого століття. У кожного з цих раритетів — своя історія, нерідко пов’язана зі знаковими подіями або іменами відомих людей. На цих автівках, мотоциклах, броньовиках ніби закарбувалася мить, яка більше ніколи не повториться, але має у часі свого живого свідка. Їх у світі лишилися одиниці, тому всі поспішають побачити те, чого завтра може й не бути. >>