Майже 11 років перебував у бігах колишній військовослужбовець Алі. Весь цей час його не полишало відчуття переслідування і страху, що будь-якого дня може потрапити до рук правосуддя.
Сім'я Алі переїхала в Україну з Азербайджану наприкінці 80-х. Після закінчення профтехучилища у червні 1991-го юнака призвали до лав радянської армії. Служити випало в одній з ракетних частин Хмельницького гарнізону. Та до кінця виконати, так би мовити, свій громадянський обов'язок хлопцеві не судилося. З розпадом Союзу розвалювалися й непереможні Збройні Сили. Почастішали випадки дезертирства.
Отож і молодший сержант Алі, коли до «дембеля» рукою вже було подати, в листопаді 1992 року тихцем залишив підрозділ і подався у світи. Добрався до Баку, згодом перебазувався у Грузію, а потім знову повернувся в Азербайджан до родичів. На життя заробляв тим, що ремонтував взуття.
Хлопця пробували розшукати. Проте запити, розіслані за усіма можливими адресами, нічого не дали. Не знала про місце перебування сина і мати. Зрештою, після її тривалого листування з родичами Алі відгукнувся.
Кілька місяців тому він таки приїхав в Україну. Ховатися вже було несила, та й з огляду на нові реалії розраховував на суттєве пом'якшення Феміди. Отож 30-річний Алі переступив поріг військової прокуратури Хмельницького гарнізону. Цю обставину слідством також було враховано.
Нещодавно відбувся суд. Колишній дезертир, згідно зі статтею 408 ч. 1 Кримінального кодексу України, отримав два роки умовного покарання. І тепер зі спокійною душею може розпочати нове життя.