На «лисе злато» високу пробу наклепати

      Цікавий різновид бізнесу виявили в Луганську співробітники місцевого Управління СБУ. Тут спритні ділки навчилися перетворювати на золото... золото. Незрозуміло? Усе просто, адже в Туреччині стосовно дорогоцінних металів діють правила, які суттєво відрізняються від наших. У південного сусіда немає ні пробірної палати, ані якоїсь подоби української системи держстандартів, а тому грунтовне в нас поняття проби там має дуже відносний характер. Зрештою, то справи самих турків, тим більше, що їхні золоті вироби на батьківщині й коштують відповідно.

      Золоті прикраси, виготовлені по обидва береги Босфору, ще чотири-п'ять років тому саме через свою дешевизну складали головну конкуренцію продукції вітчизняних ювелірів (власне, їх і завозили в країни СНД, орієнтуючись на небагатого і невибагливого пострадянського покупця). Останні скаржилися, що імпортні ланцюжки після двох-трьох сезонів використання елементарно розсипаються. Що й не дивно, враховуючи реальну 500-ту, а то й 400-ту пробу матеріалу, з якого вони виготовлені. Наші ж ланцюги можна не знімати з шиї років по 20—30. Утім турки нікого й не дурили. Дурити почали наші — після того як статки українців почали зростати.

      Почалося з того, що золоті прикраси з півдня масово почали завозити в Україну як сировину. Золото переплавляли, очищували, доводили до наших, доволі високих стандартів, після чого воно ставало удвічі дорожчим ($100 замість $50) — і запускали у виробництво. Прес-служба Луганського УСБУ не повідомляє, наскільки подібна діяльність відповідала чинному законодавству, але ж і покупці не почувалися обдуреними. Та знайшлися люди, які здогадалися спростити схему. Бо навіщо витрачати час, гроші, реактиви тощо на задовгий виробничий процес, якщо можна готовий турецький вирiб прикрасити солідним вітчизняним тавром, яке б засвідчило високу пробу металу. Із відповідною корекцією ціни виробу.

      Група, яка потрапила в поле зору оперативників СБУ, операціями з дорогоцінностями займалася давно. Свій товар вони постачали до Російської Федерації, однак наприкінці 2004-го переорієнтувалися на вітчизняного споживача.Один iз шахраїв, 27-річний Артем Ф., власник кількох ювелірних торгових точок, підтримував контакти з колегою зі Стамбула. У цього представника великої тамтешньої ювелірної фірми був дозвіл купувати ювелірні вироби місцевих умільців з подальшим перепродажем їх в Україні, і вже в листопаді 2004 року до одного з міст Луганщини з Туреччини надійшла партія нетаврованих золотих прикрас загальною вагою 2,5 кілограма (на корпоративному сленгу ювелірів подібні вироби називаються «лисими»). Через свого приятеля Артем звернувся до власника однієї з луганських ювелірних крамниць Сергія Ш. з проханням посприяти в апробуванні «брязкальців», і той, трохи подумавши, не відмовив.

      «Проблему» вирішували двома шляхами. У грудні 2004—лютому 2005 рр. частина «злата» була апробована завдяки корупційним зв'язкам Сергія в одній пробірній палаті, а іншим товарну цінність надали власними силами — залучили працівників ювелірного цеху, підлеглих Артема. Золотих справ майстри перепаювали на турецькі вироби дужки та вушка з українських золотих прикрас із законним тавром пробірної палати. Далі «облагороджений» товар збувався через підконтрольну мережу ювелірних магазинів та майстерень, а отримані від його реалізації гроші вкладали в розширення «виробництва». Звісно, не забуваючи і про власні споживацькі запити.

      Чергову партію «лисого» турецького металу вагою вже 3 кг майстри-ювеліри отримали в травні 2005-го і «обробили» її за вже апробованою схемою. Скільки всього золота вони реалізували в такий спосіб , слідству ще належить з'ясувати, однак коли до них прийшли правоохоронці, вилучати довелося 14 тисяч різноманітних золотих прикрас загальною вагою більше 30 кілограмів. Приблизно стільки мали б важити знамениті гирі «золотого теляти» Корейка. Як вважають в СБУ, коштує цей скарб приблизно 3 мільйони гривень. Зараз він перебуває на експертизі, яка має юридично грамотно встановити місце походження прикрас. Злочинцям «світить» від трьох до п'яти років «колючки», адже згідно з ч. 2 ст. 190 Кримінального Кодексу їх обвинувачують у шахрайстві в особливо великих розмірах у складі організованої злочинної групи.