У кожної людини є своя система цінностей, але для переважної більшості цінності схожі. Це — повага до родини, честь, гідність, любов до своєї землі, вірність, дружба тощо. А є категорія людей, котрі цінності залюбки можуть зміряти, зважити, порахувати. Про таких кажуть: для нього немає нічого святого. Ще їх називають ницими. Саме такі зраджують. Коханих, друзів, Батьківщину.
Зрада — феномен, який досі не вивчено. Можна припустити, що в її основі лежить страх, користь, пиха, амбіції, але то тільки на перший погляд. Зрада — щось значно глибше і це не тільки український феномен. Французи зрадили Жанну д'Арк, у стародавній Греції поряд зі славою і героїзмом процвітала зрада, за зраду страчували людей у всі часи і всі народи. Просто український феномен болить нам дужче.
Коли уважніше глянути на це явище, то побачимо, що зраджують убогі духом, заздрісні, злопам'ятні, нікчемні. Власне, ниці. Де присутня шляхетність, там зради бути не може. Якщо взяти до уваги ту ж Францію у період Великої революції, то там аристократи йшли на смерть, але клятви не порушували. Скажи одне слово — і ти врятований. Ні. Поняття честі вище навіть за таку плату, як життя. Але це там, де присутнє поняття честі.
У нашій історії ще зовсім недавно — дотепер живі свідки! — ціною зради можна було купити життя, та хлопці гинули, але не ганьбили себе. Так було і серед воїнів Радянської армії, так було і серед воїнів УПА. Був інший вибір — конформізм. Ми не можемо засуджувати тих, хто схилився, але при цьому не нашкодив другові, сусідові, ближньому. Тим же, хто купував свої життя, принісши у жертву життя іншого, прощення бути не може. Ніколи.
Та найганебніша зрада, наймерзенніший вчинок — коли людина зраджує інтереси ближніх, інтереси держави. За це у всі часи і у всіх народів карали смертю. І таким ніхто ніколи не співчував, і ніхто ніколи їх не жалів. У народній творчості немає прощення козакові навіть за те, що він «зрадив молоду дівчину». Це апокаліптичний вирок. За зрадою слідує кара!
В українській історії зрада мала завжди тяжкі наслідки. У 1240 році зрадники відкрили Батиєві браму, і татаро-монголи не тільки знищили місто, а й змінили напрям розвитку Руси—України. Іван Брюховецький віддав Москві Україну. Як наслідок — неймовірні кровопролиття.
Прилуцький полковий обозний Іван Ніс показав сатрапу Петра I Меншикову таємний хід до Батурина. Як наслідок — вирізано близько 20 тисяч людей, знищено місто, захоплено військовий арсенал Мазепи, без якого подальший опір був приречений. Наслідки зради Носа Україна відчуватиме вічно.
Окрім цих особнів, можна нарахувати ще низку дрібноти, яка користі ради зраджувала й народ, і державу. Їх багато. Скажімо, такої дрібноти, як Тимко Цецюра чи Іван Безпалий, народ не пам'ятає. Навіть негативної пам'яті вони не заслуговують. Забагато честі для мерзоти. Народ не завжди реагує на зраду. Він розуміє, що зраджує негідник, людина низька. Саме тому не зберігається пам'ять про таких, як Брюховецький, Ніс, Цецюра, Безпалий.
Інша справа — Олександр Мороз. Йому повірили. Небагато, але відсотків шість дорослого населення — судячи з результатів минулих виборів.
Чому ж сталася зрада? Відповідь треба шукати від часу, коли Мороз очолював реакційну «групу 239», яка загальмувала розвиток України на десятиліття. Країни Прибалтики, Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Хорватія та інші, де не було «груп 239», уже вийшли на такий рівень розвитку, де людина захищена й живе в добробуті та з гідністю. Потім Мороз брав участь у «канівській четвірці, пізніше — за півроку до «касетного скандалу» — спрямовував кроки майора Мельниченка, внаслідок чого Кучма став підручним московської політики. А конституційний хаос, який називають «конституційною реформою», Мороз придумав разом із Медведчуком, і його нав'язано Україні з конкретною метою: спричинити дестабілізацію й захопити владу. І ось — наслідки.
І знову «подножки»...
Зраджує негідник, нікчема, людина, котра позбавлена будь-яких моральних якостей.
«Регіонали» заявляють, що Мороз об'єднає людей. Воістину, кожен судить в силу власної зіпсованості. Кого може об'єднати аморальна людина, людина без принципів і честі? Хіба що таких, як він сам.
Але ж ви подивіться, який цинізм! Оці... приймають усіх українців, усіх громадян України за таких, як вони самі. За людей аморальних, без принципів і честі...
Важко зараз оцінити наслідки зради Мороза. Річ у тім, що в період глобалізації вводити війська на окуповану територію невигідно і небезпечно. Для цього є гроші. Москва кине в Україну десятки мільярдів доларів — а вона може це зробити вже зараз — і скупить усе, що їй заманеться. І бізнесмени з-посеред «регіоналів» — а саме вони відстоюють інтереси Москви — хай не сподіваються, що збережуть свій бізнес. Їх висмокчуть і викинуть. Так, до речі, як вони вчинили зі своїми конкурентами. «Раби, подножки, грязь Москви...», як писав Кобзар.
Хотілося б сподіватися, що сьогодні українська спільнота має інший досвід, відчула подих свободи, власну гідність, тож зрада Мороза не матиме таких наслідків, як зрада Брюховецького чи Носа. Окрім того, слід вважати, що діє президентська влада, є Служба безпеки України, РНБО. Невже вони дозволять такому пігмею, як Мороз, завершити свою чорну справу?
На цьому хотілося б завершити, якби не одне: усвідомлювати, що ти живеш в країні, де політик найвищого рангу здатен опуститися до такого ганебного вчинку, бридко. Бридко, панове, дуже бридко...
Ярослав ТРІНЧУК, літератор.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
