I зайцi в них синi. Iменинниця Ганна Бєльчук iз подарунком. (Фото Лесi ШОВКУН.)
«Ну де ж вона, ну що ж це таке, ой...» — ледь не плачуть двоє дівчат, з надією видивляючись когось у розрізнених групках людей біля пам'ятника Ватутіну (навколо на доріжках та газонах стоять або бродять такі самі групки, деякі з табличками на кшталт «Голосіївський район»). Випадково прийнявши кореспондентку «УМ» за «свою», ставлять якесь дивне запитання про списки, але не встигаю я розгублено зітнути плечима, як поруч «виростає» міцно збита жіночка — дійсно з якимись паперами в руках. «Дєвочкі, ви чьї?» (панночки, перебиваючи одна одну, починають хаотично пояснювати, «чиї вони» й кого шукають). «Я же о ваших інтєрєсах пєкусь, чтоби ви дєньгі получілі!» — намагаючись розібратися, дратується жінка.
Я скромно ретируюсь, хоча спершу хотіла було спитати в явно обізнаної жінки зі списками, де тут приймають журналістів. Але слухати розмови про чужі гроші якось незручно. Доводиться шукати обіцяний журналістам для ознайомлення з життям наметового містечка прихильників «антикризової» коаліції «пікнік» самотужки — сама ж винна, запізнилася (місце збору преси було призначене саме біля Ватутіна). Довго блукати парком не довелося — пішовши на скандування: «Па-здра-вля-єм!», авторка цих рядків не помилилася.
Виявляється, «пікнік» випадково чи зумисне збігся з днем народження активістки молодіжної організації ПР. «21 рік... — замріяно пригадує керівник «синьо-білої» «молодіжки», народний депутат Віталій Хомутинник, тримаючи пластиковий стаканчик із шампанським. — Я в цьому віці став депутатом місцевої ради. Успіхів тобі, Аню!». Ганна Бєльчук, тримаючи величезного, щойно подарованого блакитного зайця, трохи зніяковіло усміхається. «Аннушка, ти носіш ім'я святої Анни, тому й торжество таке получила!» — вигукує літня жіночка, теж із «наметових» активістів. «Торжество» неабияке — два прикрашені партійними прапорцями пластмасові столики з кількома пляшками шампанського, цукерками в коробці з картою України (не дочекавшись підходу преси, голодні дівчата у синьо-білій символіцi «поцупили» з коробки кілька «шоколадок») і пиріжків, розкладених по целофанових пакетиках. Але ж головне — увага, а коли тебе особисто вітає лідер організації, та ще й народний депутат — такий день народження точно запам'ятаєш на все життя! Колеги по «регіональній молоді» вручають щасливій іменинниці блакитно-білий віночок під бадьорий супровід «Пусть бєгут нєуклюже» у виконанні кількох тіточок у вишиванках (звісно, біло-блакитних). Пісня затухає на початку другого куплета — весь настрій зіпсував чоловік, який буквально з-під руки Віталія Хомутинника голосно кричить щось про туалет. «Не нада, мужчина, не порть празник! — обурюється вже знайома жінка. — Ач, у туалет йому захотілося! Я йому зараз дам туалет! Це в «оранжевих» туалета нема, а в нас усе є!».
А «празник», він же, очевидно, «пікнік», власне, вже й завершився — іменинниця Ганна, притискаючи до грудей свого зайця, відходить давати інтерв'ю телевізійникам, нардеп Хомутинник роздає автографи на карті України (тієї самої, з цукерок), а жінки у вишиванках явно прагнуть поділитися з представниками ЗМІ подробицями життя свого наметового містечка. Центральних тез дві. Перша: у них усе чисто, культурно й організовано, горілку-пиво-коньяк і подібні продукти ніхто не вживає (єдиний виняток — оце ось шампанське на день народження). Друга: спасу нема від провокаторів із «протилежного» боку. І це саме вони, кляті, нещодавно у вкрай нетверезому стані облаяли кореспондентку «УМ» нехорошими словами, бо ж інакше й бути не може!
«Ви розумієте — якщо вони (йдеться про мешканців «сусіднього наметового містечка, розбитого прихильниками БЮТ. — Авт.) до мене вранці підійдуть і скажуть, що їм холодно, я, не вагаючись, віддам свою куртку [із символікою Партії регіонів], — схвильовано пояснює Ірина Пірмінова, київська активістка ПР. — А він потім у цій куртці щось погане зробить, і ось уже вам провокація!».
Пояснюю, що справа була зовсім не вранці, хлопці були у футболках і серед наметів виглядали явно «своїми». «Та ви повірте, ну не може такого бути, щоб наші, — давайте підем до якої завгодно палатки, я вам усе відкрию, у нас таких нема! А комендант у нас який прекрасний, його ж просто ніхто не захоче підводити!». Ну нема — то й нема. Ось і комендант, депутат Білоцерківської районної ради Володимир Попов (родом з Южноукраїнська) — справді дуже приємний, трохи стомлений молодий чоловік. Зізнається, що сьогодні ще нічого не їв — провізії не так уже й багато, хоча мешканці містечка не ображені: всіх голодних нагодують, спраглих напоять (і забудьте вже про той алкоголь!).
А от жодних добових, не кажучи вже про «зарплату», мешканцям містечка не платять. «Це провокація чистої води, — переконано констатує пан Володимир у відповідь на розповідь кореспондентки «УМ» про «списки» і «гроші» біля пам'ятника Ватутіну. — Знали ж, що сьогодні журналісти мають прийти, от і...» Розмова знову заходить про провокаторів: у всіх на вустах нещодавня історія, коли вночі якийсь хлопець у «регіональній» футболці кілька разів «лякав» табір криками: «Пора» йде!». Всі підхоплювалися на ноги, чекаючи «атаки», якої, природно, не було. На ранок не виспалися, а вставати все одно треба: мітинг. «А з «Порою», до речі, ми після того футбольного матчу (про знаменитий товариський поєдинок на Трухановому острові також згадують усі й прагнуть реваншу за поразку — 4:1) дружимо й живемо дуже мирно».
Саме тому комендант не хоче говорити про те, хто ж влаштовує остогидлі провокації. А це, між іншим, не лише нічні крики й розгулювання у «синьо-білих» футболках в нетверезому станi: «Буває, цілі купи сміття привозять і «підкидають», — скаржиться Володимир Попов. — Але ми вже звикли й не реагуємо: прибираємо та й усе». «Планове» ж прибирання в містечку проводиться щодві години. Сміття багато, тому їдять, скажімо, по черзі — регіонами, аби не виносити одразу надто багато.
«Регіони» — це мається на увазі окремі сектори містечка, які зразу можна впізнати по вивісках із назвами міст чи областей. Заходимо в «Ялту», де виявляється заодно й «Феодосія». «Це ті люди, які не допустили НАТО в Крим», — гордо представляють комендант і Віталій Хомутинник. Люди аж сяють, розповідаючи про те, як виганяли з півострова американських вояків. На запитання авторки цих рядків, чи не здається борцям проти НАТО, що таким чином вони продемонстрували всьому світові свою негостинність і зганьбили імідж українців як гостинної нації, співрозмовники ображаються: «А іх нікто в гості і нє пріглашал!».
Далі комендант проводить нас до гордості наметового табору — акуратного майданчика Київського регіону. Знайомимося з «господинею» — розкішною жінкою у ексклюзивному «козирку» з написом «Партія регіонів», розшитому стразами. «Це мені подруга власноруч зробила, — хвалиться приватний підприємець Любов Мороз, яка поставила ці кілька наметів за власні кошти. Тут, виявляється, мешкає й уже знайома нам іменинниця Аня — її намет одразу можна впізнати по зайцю над входом, компанію якому склав плюшевий ведмедик (колеги по «регіону» подарували). На землі — кілька ящиків із найалкогольнішим, судячи із запевнень «таборян», з усіх напоїв у містечку — кефіром. Ще один Регіон — сіреньке кошеня — весело бавиться з біло-блакитними прапорцями. «Бачите, як у нас тут гарно!» — усміхаються дівчата. І вони, і всі інші співрозмовники «УМ» запевняють, що сидітимуть у наметах «до кінця» — себто призначення Віктора Януковича Прем'єр-міністром. Бо їм не тільки гарно, а ще й весело: конкурси караоке проводять, наприклад. «І хлопців багато гарних», — додаю в розмові із симпатичними панночками. Ті червоніють. І пошепки зізнаються, що деякі хлопці «не дуже гарні», бо чіпляються з непристойними пропозиціями й матюкаються багато. «Але це тільки деякі, ви ж про це не пишіть!» — перелякано махає руками миловидна студентка Оля. Але ж, Олю, я чесно пишу: тільки деякі.
Станом на вчорашній ранок у наметовому містечку Партії регіонів перебувало 1379 осіб. Мешканці постійно ротуються, аби надовго не відпрошуватися з роботи. Підйом — о 6-й ранку, перекличка — о 7-й. Найактивнішим і найвідданішим — таких у містечку відсотків 10 — видають бейджики «Учасник акцій підтримки антикризової коаліції». «Це ті люди, на яких я точно можу покластися», — каже Володимир Попов.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
