Діагноз без права передачі

      Іноді ми настільки звикаємо до деяких документів, вельми поширених у нашій життєвій практиці, що навіть не задумуємося про їх, м'яко кажучи, правову сумнівність. Тож коли знаходиться людина, котра відкриває на це очі, відверто дивуємось: і як це ми самі не здогадались?

      Приблизно такою була реакція автора цих рядків після ознайомлення з позовною заявою до Печерського районного суду м. Києва (наразі він виступає як окружний адміністративний суд), якою жителька Вінниці, лікарка Світлана Побережець ставить питання про скасування окремих норм наказу «Про затвердження зразка, технічного опису листка непрацездатності та Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності». Цей нормативно-правовий документ був створений одразу чотирма відомствами — Міністерством охорони здоров'я, Міністерством праці та соціальної політики, Фондом соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності та Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань — і опублікований у грудні 2004 року в «Офіційному віснику України».

      Світлана Побережець вважає, що окремі положення наказу суперечать актам вищої юридичної сили, зокрема, Конституції України, ратифікованій у нас Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, а також низці законів. Ідеться про те, що у відповідних графах листка непрацездатності повинні записувати діагноз захворювання та його шифр за Міжнародною класифікацією хвороб, тоді як ці дані належать до конфіденційної інформації про особу і не повинні розголошуватись. Наприклад, вони не відповідають вимогам статті 286 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що особа «має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення по медичну допомогу, діагноз». Крім того, згідно з цією статтею, «забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування». Фактично ж чинна сьогодні форма листка непрацездатності уможливлює доступ до таких відомостей цілого кола посадових осіб на місці роботи громадянина — керівника, кадровика, бухгалтера, техсекретаря тощо. А коли взяти до уваги, що кожного року в країні видається близько 500 тисяч листків непрацездатності, то масштаби розголошення лікарських таємниць вражають.

      Тому позивачка ставить питання, щоб із лікарняного взагалі були вилучені графи «Попередній діагноз», «Остаточний діагноз» та «Шифр за МКХ-10». Ці дані повинні записуватись тільки на корінцях листків, які зберігаються у медичній установі, тому обгрунтованість їхньої видачі завжди можна перевірити.

      Побережець звертає увагу на те, що листки непрацездатності практикуються і на Заході, але там до прав людини ставляться з більшою повагою. Наприклад, у Великій Британії (панi Свiтлана деякий час працювала в цій країні) «бюлетені» взагалі не містять графи, яка повідомляла б про хворобу. Оскільки листки непрацездатності завіряються печатками лікарень, в тому числі й спеціалізованих (кому приємно принести на роботу лікарняний хоч і без діагнозу, зате з печаткою, скажімо, шкірно-венерологічного диспансеру), то там у межах адміністративної одиниці всі лікарняні завіряються печатками територіального медичного управління — аналога нашого відділу охорони здоров'я. «Прив'язати» їх до конкретної лікарні можна лише за ідентифікаційним номером, але роботодавці доступу до інформації про нього не мають.

      Якою ж була реакція наших вітчизняних відповідачів? Деякі з них спершу взагалі не з'явилися до зали судових засідань, а відтак надіслали свої заперечення, в яких просять Феміду в задоволенні позову відмовити. Наступне судове засідання призначено на 25 липня, і не виключено, що цього дня розгляд заяви може закінчитися винесенням рішення по суті.