Без помісної Української православної церкви, із центром у власній, а не будь-якій чужій державі, не буде й незалежної України. Цю тезу патріарх Філарет проголошує давно, послідовно й щиро. У 1997-му, через два роки після сходження на патріарший престол, у Москві йому оголосили анафему й тепер саме ім'я «розстриги» Михайла Денисенка (як уперто називають його по-мирському «там»), викликає у російських церковників лють. Його святість Філарета ненависть не лякає. І не тільки тому, що він, як каже сам, не з лякливих, а й через те, що добре розуміє справжні причини цієї ненависті: Російська держава, із якою Російська церква віддавна пов'язана надто тісними узами залежності, понад усе боїться втратити свій вплив на Україну. І патріарх Філарет, який виступає за створення незалежної церкви в незалежній державі, їй як більмо в оці.
Нині УПЦ КП має всі шанси опинитися під перехресним вогнем: проти нього воює, по-перше, УПЦ Московського патріархату, а по-друге, Філарет може стати об'єктом гоніння ще й для нового урядового керівництва України (не забуваймо про конституційну реформу). Адже Партія регіонів і комуністи — одні з найзатятіших ворогів Київської патріархії, та й Соцпартію навряд чи назвеш добрим другом «філаретівців». Тож хоча Церква й повинна перебувати окремо від держави, прихід у владу «антикризової» коаліції, безперечно, не може не непокоїти Патріарха, котрий стояв разом із людьми на помаранчевому Майдані й молився за створення коаліції демократичних сил. Тож природно, що наша розмова починається саме з цього — обговорення нинішньої політичної ситуації.