Паркан як лiнiя фронту

       Напруженими стосунками із сусідами у нашому суспільстві нікого не здивуєш, українці часто сприймають це за норму життя, а «Кайдашева сім'я» Нечуя-Левицького досі лишається вельми актуальною. Але у людських стосунках завжди варто відчувати межу, i не лише ту, яку позначено парканом. Історія родини Шпаків з міста Ромни, що на Сумщині, у цьому плані вельми показова, адже емоції, які вирували на їхньому власному подвір'ї під час «штурмової атаки» непроханих гостей, буквально зашкалювали...

       Усе трапилося ще у 2003 році, але досі покалічений Іван Юхимович Шпак не може довести свою правоту ні у міліції, ні у прокуратурі. За цей час його свідчення не змінилися, але необ'єктивне, на його думку, розслідування справи, затягування та поверхове проведення слідчих експертиз та й узагалі відмови в порушенні кримінальної справи, її закриття тощо, ледь не штовхають родичів постраждалого до самосуду. Принаймні вони кажуть, що пішли б на все, щоб добитися справедливого покарання нападникiв.

       Того вересневого ранку, як розповідає добродiй Шпак, його брутально облаяв через паркан нетверезий сусід Зажура (прізвища підозрюваних змінено. — Ред.), а вже під вечір, коли господар про словесну перепалку забув i порався по господарству, до нього у двір увійшло троє — Зажура та Голоденки (батько i син). Останній був співробітником ромненської міліції, i це невдовзі зіграє неабияку роль. Господаря збили з ніг i лупцювали ногами, дісталося i його сину, який намагався зателефонувати з мобільного. Галас здійняла інша сусідка Коновал, але нападники пішли з двору, лише коли Іван Шпак втратив свідомість... Нарешті вдалося викликати «швидку» та міліцію — лікарі надали постраждалому першу медичну допомогу, а от правоохоронці, почувши прізвище свого колеги Голоденка, лише розсміялися та поїхали геть!

       Діагноз лікарів: травма грудної клітки, перелом трьох ребер, загальна травма м'яких тканин, гематома ока, садно тіменної області голови, рвана рана лівої кістки. Скаргу про побиття усе ж таки змушені були зареєструвати у міськвідділку міліції, хоча й не без труднощів, а згодом i в прокуратурі. I почалося! Погрози свідкам, відмова у судмедекспертизі та виписування з лікарні у тяжкому стані. А через місяць прокурор міста пан Северин відмовився порушувати кримінальну справу, i лише після звернення родини Шпаків до облуправління юстиції змушений був її порушити за ознаками злочину, передбаченого «хуліганською» статтею 296 ч. 2 КК. Тільки от слідчим виявився кум Голоденка-міліціонера... Справу закрили.

      Після цього для родини Шпаків почався тривалий період оббивання порогів обласної прокуратури Сумщини та навіть Генпрокуратури, Департаменту внутрішньої безпеки МВС та інших численних інстанцій. Справу знову поновлювали i знову затягували. У країні минули президентські, а згодом i парламентські вибори, але нічого не змінилося. Гортаючи документи, можна побачити чимало скасувань, поновлень, призначення нових слідчих, відповідей на запити — i все стосовно одного, здавалося б легкого для розкриття побутового злочину! Пошуки правди для родини Шпаків не мають до сьогодні жодних реальних результатів, а нападники відверто глузують iз них через паркан i вихваляються своїми зв'язками в правоохоронних органах Ромен i Сум. Наприкінці 2005 року черговий слідчий Роменської прокуратури Мартиненко вкотре закрив справу, вказавши у постанові, що... Івана Шпака побив його син, а співробітник міліції Голоденко просто проходив поряд i все це бачив!

      Востаннє цю справу розслідував уже слідчий Гриценко із сусіднього району (заради об'єктивності) — із Недригайлівської прокуратури. Але справа з місця так i не зрушила. Згодом дружина покаліченого Віра Шпак не могла домогтися зустрічі зі слідчим, а два місяці тому люди постфактум дізналися, що справу знову закрито за відсутністю складу злочину в діях Голоденків та Зажури. Слідчий робить висновок, що оскільки i Голоденки, i Шпаки, з іншого боку, є родичами по лінії батько-син, тому «є достатні підстави вважати про їхню взаємну зацікавленість у свідченнях, які ними дані у справі». Та й достатніх доказів чиєїсь вини нібито немає, бо дані свідків у слідчого «викликають сумнів у об'єктивності» через два з половиною роки після інциденту. Цю справу про заподіяння легких тілесних ушкоджень пану Шпаку (постраждалим тепер вважає себе i Голоденко) слідчий Гриценко відносить до категорії справ приватного обвинувачення, яка може бути порушена судом, а не прокуратурою i тільки за заявою потерпілого.

      Утім родина Шпаків не збирається здаватися навіть після цього, останнього закриття справи. Залишається лише сподіватися, що до самосуду не дійде.