Яблонська єдина. Справжня й оригінальна

      Авторське право в нашій країні — поняття винятково відносне. Я б навіть сказала: віртуальне. Воно існує у вигляді закону — нехай і недосконалого, але ж існує! — але на практиці його «торжество» зустрічається вкрай рідко. А от нахабність, з якою ігнорується ця частина нашого законодавства, навпаки, прогресує, утверджується і вражає дедалі більше. На нещодавній прес-конференції про свої стосунки з любителями нажитися на чужому талантові розповіла Гаяне Атаян, донька відомої художниці Тетяни Яблонської.

      За словами пані Гаяне, два роки тому до її рук потрапив розкішний каталог виставки «Український живопис 1945 — 1989 років. З приватних колекцій». Її в приміщенні Київського музею російського мистецтва організувала галерея «Естамп», а в «шапці» цього проекту значилося, що відбувається він під патронатом Міністерства культури. На тій експозиції виставлялися також роботи художників Глущенка, Шишка, Григор'єва, Костецького, щодо полотен Тетяни Яблонської, то їх було заявлено аж чотири — «Седнів», «Збір урожаю», «На базар», «Весілля». «Погортавши цей каталог, я зрозуміла, що автор цих картин — не моя мама, — обурюється Гаяне Атаян. — Але підписані вони як роботи Тетяни Яблонської! Я відразу ж зателефонувала до музею, до організаторів цієї виставки і поставила вимогу: негайно прибрати ці полотна з експозиції, а каталог вилучити з продажу. Та ніхто нічого такого робити і не збирався, більше того, мене саму на цю експозицію не пускали, я ледве пройшла за чужим запрошенням. Слова мені, звісно, також не надали, єдине, що залишалося — стати біля цих картин і розказувати про їх непричетність до творчості моєї мами». Що цікаво, «Седнів», «Збір урожаю» та «На базар» — це окремі назви, окремі сюжети, які в роботах Яблонської якщо й присутні, то дуже схематично. А щодо «Весілля», то така картина у художниці є, і у лжеваріанті вона повторена дуже точно. «Можливо, це «Весілля» було копiєю однойменної картини Тетяни Нилівни, — погоджується пані Гаяне, — але ж воно настільки спотворене недолугим вiдтворенням, що зникли власне ознаки творчого почерку Яблонської. Очевидна відмінність у кольорах — в оригіналі вони звучать як єдиний хор, а тут вони підкреслено-яскраві, видно було, що автор малював на продаж і прагнув зробити картину яскравішою...» У Яблонської люди — одухотворені, емоційні, а на підробці — напружено-відсторонені. Нареченого взули у черевики моди 2000 року («Мама  таких ніколи б не намалювала», — каже донька), до якогось дядька приладнали вуса, комусь там ще щось додали — словом, хоч бери та шукай 10 відмінностей. Особливо прикро, що цей шокуючий «беспрєдєл» застала ще й сама Тетяна Нилівна, яка також дзвонила організаторам виставки, а потім звернулася до суду. Але Подільський районний суд міста Києва у розгляді справи відмовив. Яблонська померла минулого червня, так і не дочекавшись справедливості...

      Підтримати Гаяне Атаян прийшли донька художника Володимира  Костецького Ольга Костецька та онук Сергія Григор'єва Іван Григорович. «Мій батько ніколи не був кон'юнктурним художником, — розповідає Ольга Володимирівна. — Він просто дуже любив мистецтво, міг продати полотно музеєві, а потім забрати його під розписку додому і ще там щось доробляти... А на тій виставці батьковим прізвищем було підписано картину «Збори партійного осередку». З оригіналом, який, до того ж, називається «Вручення партійного квитка», вона не має нічого спільного. Тут дуже багато елементів, які ніколи не були властиві творчості Костецького».  

      Людині нормальній, яку змалечку вчили не брати нічого чужого, ці виправдання та переконання навіть слухати ніяково. А людям, які думають інакше, ці слова просто ні до чого — вони нахабно підписують чиїсь підробки прізвищами відомих художників, а потім натхненно «підбивають касу». До речі, маючи, як правило, на руках... документальне підтвердження того, що виставлена картина є оригінальною. «Легалізатори підробок активізувалися у середині 90-х років минулого століття, — каже мистецтвознавець Наталя  Романова. —  За експертизу бралися всі, кому не лінь. А експертні висновки часом узагалі підписували дівочим прізвищем чи ще якимось псевдонімом. Легалізація підробок проходила через музеї і, як наслідок,  сьогодні арт-ринок перебуває у стані хаосу. І ця ситуація дискредитує не лише творчу репутацію окремих художників, а й українську художню школу минулого століття».  За словами пані Наталі, якщо говорити про приватні колекції — то там підробок близько 30 відсотків. Це якщо судити з того, що виставляється. Панацеєю від такого безладу могла б стати фахова і централізована система експертизи, якої у нас немає й досі.

      А тим часом Гаяне Атаян категорично налаштована довести цю справу до логічного завершення. Сьогодні в Шевченківському районному суді відбудеться судове засідання — слухатиметься справа про той унікальний у найгіршому розумінні цього слова випадок дворічної давнини. Матеріальних претензій пані Гаяне вирішила не висувати — вона вимагає лише вибачитися і вилучити з продажу каталог тієї злополучної виставки.

А ТИМ ЧАСОМ...

      Сьогодні у США відкривається виставка «Український модернізм 1910 —1930 років», яка триватиме до 15 березня наступного року. Вона працюватиме у Культурному центрі в Чикаго та Українському музеї в Нью-Йорку. Протягом останніх десяти років український авангард уже виставлявся у Європі та Канаді, тепер із ним познайомляться й американці.

      На цій масштабній експозиції будуть представлені понад 70 творів — живопис, графіка, скульптура, що зберігаються у колекції Національного художнього музею України та в приватних зібраннях. За океан помандрували роботи Казимира Малевича, Давида Бурлюка, Олександри Екстер, Олекси Грищенка, Олександра Архипенка, Олександра Богомазова, Віктора Пальмова, Василя Єрмилова... Експонуватимуться також полотна фаворитів бієнале у Венеції 1928-го та 1930 років Федора Кричевського та Анатолія Петрицького. А  титул «родзинка виставки» фахівці пророкують роботам Всеволода Максимовича. Обраний часовий період цікавий насамперед тим, що перша третина минулого століття ввела українське мистецтво у царство безкомпромісного соціалістичного реалізму.