Месидж без відповіді

      Росія знову не дала згоду на підписання Європейської енергетичної хартії. Суть протиріччя така: РФ потрібен доступ до розподільчих мереж країн Європи, ЄС — доступ до транзитних потужностей «Газпрому». При цьому українська газотранспортна мережа , схоже, роглядається як «пиріг на іменинах», до якого прикуті очі гостей. Поки що на тлі розмов про можливе відновлення ідеї газового консорціуму офіційний Київ не заявив, якого саме формату цього консорціуму він прагне. Мабуть, повернення до цього проекту для української верхівки було надто крутим і несподіваним. Надто великі надії вона покладала на саміт «великої вісімки» у Санкт-Петербурзі після того, як її позиції підтримали західні політики, які активно говорили про «енергетичний шантаж». Адже напередодні саміту мало не всі західноєвропейські газети згадували Україну.

Не тільки двоє в одному човні

      Уже напередодні підписання документів «великою вісімкою» російський міністр промисловості та енергетики Віктор Христенко зробив заяву, з якої можна було прогнозувати, що українцям не варто особливо розраховувати на саміт. «Ми чекаємо, поки ситуація в Україні заспокоїться, аби знати, які наміри у наших партнерів», — зазначив він, відповідаючи на запитання журналістів, чи є прогрес на переговорах про передачу української газотранспортної системи в управління. Прийнята «великою вісімкою» декларація «Глобальна енергетична безпека» хоч і складається переважно із загальних місць, містить ключові слова, які для України є досить чутливими. Такі як, скажімо, «безпека транзиту» і «боротьба з корупцією» на газовому ринку. Деякі політики, зокрема екс-заступник міністра закордонних справ, а нині представник корпорації «Індустріальний союз Донбасу» Олександр Чалий, оцінили це як «сигнал для уряду, який уклав непрозору газову угоду 4 січня», і як відлуння «нового скандалу — щодо передачі в концесію української ГТС».

      У цій декларації лише один раз згадується договір про Європейську єнергетичну хартію (ДЕХ). Цей документ, який було підписано в 1994 році і який набув чинності в 1998-му , часто цілком справедливо ототожнюють із СОТ. Членами Хартії є 51 країна. ЄС, крім того, є окремим членом ДЕХ, а підписання цього документа є необхідною умовою для вступу країни в ЄС. Що ж до Росії, то вона, підписавши Хартію в 1994 році, й досі її не ратифікувала, незважаючи на заклики Європи. Партнери Росії наполягають, аби Москва дала доступ західному капіталу на російський енергетичний ринок. Кремль відбувся обіцянками. Мовляв, ратифікуємо Хартію, коли позбудемося протиріч. На заключному брифінгу 17 липня президент РФ Володимир Путін, зауваживши, що Енергетична хартія має на увазі взаємний допуск партнерів до інфраструктури видобутку і транзиту, зазначив: «Ми можемо допустити партнерів і до першої інфраструктури, і до другої. Питання в тому, куди вони нас допустять. У наших партнерів немає інфраструктур». І додав:«Ми готові приєднатися до Хартії, але нам потрібно зрозуміти, що ми отримаємо натомість».

      Путін підкреслив, що є також нерозв'язані проблеми і внутрішні протиріччя в рамках самої Хартії. Також він зазначив: «Думаю, що всі колеги-журналісти, прочитавши документ, звернули увагу на певну зміну акцентів у самому понятті енергобезпеки. До сьогоднішнього часу під енергобезпекою мали на увазі стабільне постачання основних споживачів енергоресурсами. Зараз ми переконали наших партнерів у тому, що енергобезпека — це набагато ширше поняття, і воно включає в себе видобуток, транспортування і продаж на ринках енергетики. Усі елементи цього ланцюжка, представники всіх елементів, несуть солідарну відповідальність — це, на мій погляд, украй важливо. Ми впеше розглядали питання про забезпечення безпеки транзитних шляхів та інфраструктури. Це було вперше розглянуто в такому предметному вигляді».

Не спалювати мости і будувати нові

      Для європейських інвесторів важливо зрозуміти, наскільки реальними є амбіції Володимира Путіна стати головою правління «Газпрому» після закінчення президентського термiну, інакше кажучи, в який бік еволюціонуватиме політика «Газпрому» після 2008 року.«Протиріччя містяться в самій позиції Росії», — зауважив з цього приводу голова Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу, повідомляє Бі-Бі-Сі. Експерти звертають увагу на те, що небажання Росії ратифікувати цей документ відбувається в умовах нескінченного зростання цін на нафту, причому новий етап подорожчання викликаний діями Ізраїлю в Лівані. Так чи інакше, а «велика вісімка» згадала про Енергетичну хартію ніби поспіхом, не акцентуючи на ній увагу. Зате особливий акцент у декларації про енергетичну безпеку зроблено на необхідності диверсифікації енергетики за рахунок більшого застосування відновлюваних джерел, зокрема безпечного атому.

       Крім того, прокладаються нові трубопроводи в обхід «ризикованих» країн. Скажімо, будівництво газопроводу «Набукко» з Туреччини до Європи через Болгарію, Румунію, Угорщину вочевидь зменшить залежність країн ЄС від поставок російського газу. Планується також збільшити вдвічі поставки газу з Алжиру та Норвегії. Певно, це змусить Росію приборкати свої амбіції, принаймні зайняти виваженiшу позицію.

      Наразі більшість країн вважає енергетичний сектор суверенним, майже недоторканним полем, зазначає ea-ua.info. «Приклад злиття Gas de France-Suez, — повідомляє сайт, — показав, наскільки може бути чутливим питання енергетичної незалежності, безпеки: у Бельгії, незважаючи на традиційно дружні відносини з Францією, з певним роздратуванням сприйняли той факт, що незабаром саме Париж диктуватиме бельгійським споживачам ціни на енергоносії. Іспанія теж не збирається відрікатися від протекціонізму, доки Єврокомісія не змусить це зробити відповідними директивами, принаймні не раніше Франції та Німеччини, де національне законодавство має чітко протекціоністський характер. Проте незворотні процеси глобалізації, поза сумнівом, незабаром змінять це консервативне мислення і, можливо, тоді форум під назвою Енергетична хартія за умови деяких структурних реформ набуде виразнішого міжнародно-правового обличчя...»

      Отож роз'єднаність Євросоюзу, його неготовність втілювати свої ж декларації у сфері енергетичної політики й використала Росія під час саміту в Санкт-Петербурзі. Як зазначила «Таймс» у публікації з приводу саміту «великої вісімки», «Путін давно уславився своїми в’їдливими коментарями... Минулого тижня Путін висловив ущипливе зауваження на адресу Чейні, який у травні критикував Росію за відступ від демократії і використання енергетичних ресурсів як інструменту для шантажу сусідів. Путін назвав цю промову «невдалим пострілом на полюваннi», натякаючи на інцидент, коли Чейні помилково на полюванні підстрелив свого товариша».

      Небажання учасників «великої вiсімки» йти на відкрите протистояння з Москвою було помічено газетою «Ліберасьйон», яка в своєму коментарі звернула увагу на те, що голова Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу найбільше за інших учасників саміту говорив про питання енергобезпеки. Він, як пише газета, висловив неабияку бойовитість у питанні постачання російського газу до країн ЄС. Однак Баррозу зазначив: «Ключовим словом для енергетичної безпеки є диверсифікація». І пояснив, що при будь-яких обсягах капіталовкладень найближчими роками російських родовищ не вистачить, аби забезпечити зростаючу потребу європейських країн в енергоносіях, і тому доведеться шукати джерела енергії десь іще. Нагадавши про принципи прозорості і конкуренції, зафіксовані в Хартії, пан Баррозу визнав: «Росія не хоче ратифікувати її в теперішньому вигляді. Усі ці добрі принципи ще належить «втілити в життя».

А от Україну не почули...

      Отож частково справдився прогноз Юрія Оробця, який раніше заявляв,що реакцією європейских країн на газову війну Росії та України буде не тиск на Україну, а диверсифікація джерел природного газу. А от тепер стало зрозуміло: щодо того, буде чи не буде тиск на Україну, говорити зарано...

      Є нові обставини. Скажімо, будівництво газопроводу «Набукко» ставить під питання обсяги поставок російського газу через нашу країну в Європу. Є сподівання на інший, позитивний для України, сценарій у разі, якщо РФ таки ратифікує Енергетичну хартію. А загроза зменшення ваги статусу України як транзитної країни є цілком реальною. Як повідомили в Держкомстатистики, транзит природного газу нашою територією в першому півріччі скоротився на півтора відсотка порівняно з аналогічним періодом 2005 року.

      Отож існує чимало причин того, чому месидж України на петербурзькому саміті не почули або воліли зробити вигляд, що не почули. Зокрема, прем'єр Фінляндії повідомив журналістам, що заяву українського уряду стосовно газу на саміті не оголошували і питання України навіть не розглядали. А проте цей документ за підписом Прем'єр-міністра Юрія Єханурова містив низку месиджів, важливих як для нашої країни, так і для європейської спільноти. Наш уряд заявив, що українська сторона дотримується принципів Енергетичної хартії. У заяві також висловлюється впевненість, що нашу країну залучать до процесів формування європейського ринку газу та транзитних потужностей, i це сприятиме стратегічній співпраці з ЄС, що базується на економічно обгрунтованих та прозорих взаєминах у газовій сфері, включаючи формування цінової політики щодо оплати послуг iз транзиту природного газу.

      Проте на саміті про такі тонкощі не йшлося. Водночас було оприлюднено прогноз міжнародного агентства Fitch Ratings, згідно з яким «Газпром» продовжить підвищувати ціни для країн Центральної та Східної Європи, а також для країн СНД, щоб наблизити їх до західноєвропейських цін. Також Fitch Ratings підвищило рейтинг «Газпрому», з огляду на його високі фінансові результати і свідчення про подальшу державну підтримку (недавно Держдума прийняла закон про офіційний статус компанії як монопольного експортера).

      При цьому Україна виглядає не в кращому світлі, тому що несвоєчасно сплачує за поставлений газ, накопичує борги. Але це ще не вечір. За висновками експертів, значення нашої країни як транзитера для російського газу хоча і зменшилося останнім часом внаслідок експлуатації газопроводу, що проходить через Білорусь та Польщу, проте в майбутньому ми можемо брати участь у транзиті газу з Центральної Азії. Крім того, Україна гіпотетично, за сприятливих розкладів, могла б самостійно експортувати придбаний російський, казахський або туркменський газ в Європу. А поки що слід зосередити всі зусилля на завантаженні магістральних газопроводів України для транзиту газу в країни ЄС, зокрема подбати про збільшення пропускної спроможності «труби».

      Президент Віктор Ющенко має намір узяти участь у неформальному саміті СНД, який повинен відбутися 21-22 липня в Москві. Можливо, тоді й набудуть конкретних обрисів українсько-російські газові домовленості.

ДО РЕЧІ

      Прем'єр Юрій Єхануров не підтримує ідею акціонування української газотранспортної системи (ГТС).Про це він заявив позавчора, коментуючи заяву голови «Нафтогазу» Олександра Болкісєва про те, що Україна може повернутися до ідеї вивчення можливості спільного з Росією управління газотранспортною системою країни. На даному етапі може йтися тільки про пайову участь інвесторів у будівництві нових газопроводів на території України. «Це можуть бути тільки нові газові нитки, і то, бажано, у бік Туркменістану», — заявив глава уряду. «До ідеї акціонування ГТС ми можемо повернутися років через 20, але не зараз», — додав Прем'єр.