Ідеолог християнської держави

      Після демократичної лютневої революції 1917 року Україна відроджувалась разом із церквою. Новонароджену державу українців тоді раз-по-раз вихоплювали одне в одного різні «політичні няньки» — Центральна Рада, Гетьманат, Директорія. Однак ідея духовного проводу залишалася однією — українське православ'я. У період правління Директорії, коли прем'єр-міністром УНР став Володимир Чехiвський — унікальна, різнобічно-суперечлива постать, цю ідею було втілено. Був виданий Закон «Про вищий уряд Української Автокефальної Православної Церкви»,  Український церковний Синод, стала виходити друком українська релігійна література, священики переходили на зрозумілу народові мову. Поверталася просвіта, люди знову навчалися вірити не сліпо й забобонно, а розуміючи зміст Святого Письма. Володимир Чехівський організовує два Всеукраїнські церковні собори, а також пастирські курси для навчання священиків.

      Володимир Чехівський народився в родині священика 19 липня 1876 р. у селі Горохуватка на Київщині. Успішно закінчив Київську духовну академію і склав при університеті іспит на вчителя гімназії, вчителював. За наукову працю з історії отримав ступінь магістра. Завжди цікавився політикою, з 1897 року входив до гуртка українських соціал-демократів «драгоманівців», у 1902—04 роках — до РУП (Революційної партії України), до кінця січня 1919 р. — до УСДРП (Української соціал-демократичної робітничої партії), у 1920 р. став одним із лідерів новоствореної Української Комуністичної партії (УКП). Був обраний депутатом першої Державної думи Росії, і коли її розпустили, відбув рік заслання у Вологодській губернії (за участь в українському національному русі). У гарячі роки української революції діяв у столиці. Багатьох дратували його ліві погляди, особливо вимоги припинити протистояння з більшовицькою Росією. Коли Центральна Рада на початку 1918 року підписала у Бресті мирний договір з європейськими країнами, Чехівський обурювався рішенням запросити до України австро-німецьке військо. При Директорії Чехівського призначили головою Ради народних міністрів. Не витрачаючи часу, він ініціював прийняття «Закону про державну мову Української Народної Республіки». Готувати військо для опору більшовицькій Росії не погоджувався, переконував уряд, що «про все можна домовитися мирно».

      Під час прем'єрства Чехівського, 22 січня 1919 року, було проголошено Злуку УНР і ЗУНР. Коли «державницький центр» почав переміщуватися на Захід під натиском більшовицького війська, Чехівський очолив Комітет охорони республіки. Не виключалося створення на його основі Тимчасового уряду УНР для порозуміння з більшовиками. Чехівський став співпрацювати з владою радянської України — Слідча комісія при Раднаркомі УРСР у 1921 році реабілітувала його від «петлюрівщини». Однак як церковного діяча його не допускали до викладання у київських вузах. Він відчув на собі страхітливі наслідки своїх уявлень про «мирне розв'язання» конфліктів з більшовиками. За Чехівським встановили нагляд. Відчуваючи недобре, він усе-таки вирішив не емігрувати.

      29 липня 1929 р. його заарештували «як члена бюро Спілки визволення України». Вирок «страта» замінили на 10-річне ув'язнення на Соловках; у 1936 році термін подовжили ще на 20 років, відібравши право на листування. 3 листопада 1937 року розстріляли за вироком «трійки» УНКВС. Історія УАПЦ в Україні на довгі десятиліття обірвалася. Із 34 єпископів УАПЦ більшовики розстріляли 28, з 10 000 священиків  живими залишилося близько 200.