Малюнок Миколи КАПУСТИ.
26 грудня минулого року виконуючий обов'язки голови правління Дніпропетровської облспоживспілки Микола Васильович Шапар надвечір повертався з роботи додому. Настрій у нього був нікудишній. Завтра мали відбутися треті збори Ради облспоживспілки п'ятнадцятого скликання, на які виносили питання про обрання голови правління. Це вже була друга спроба скликати збори з таким порядком денним. Перші, призначені на 12 грудня, не відбулися, бо Петропавлівський районний суд, розглянувши позов члена Ради О. М. Калимана, заборонив їх проводити на тій підставі, що, мовляв, позивача можуть позбавити права на всебічне і широке обговорення кандидатури. І хоча юриспруденція не знає умовного способу «що було б, якби», претензії одного члена Ради суд поставив вище інтересів десятків інших членів Ради, вище інтересів усієї обласної спілки споживчих товариств. Тому не дивно, що обласний апеляційний суд скасував це рішення. Однак буквально напередодні повторних зборів, призначених на 27 грудня, Бабушкінський районний суд Дніпропетровська вже за позовом заступника голови правління облспоживспілки К. С. Численок повторив вердикт петропавлівських служителів Феміди з приводу нових зборів і навіть відкрив провадження щодо примусового його виконання.
Найбільше бентежила Шапаря поведінка Катерини Семенівни. Заступником голови правління облспоживспілки вона працює з 1989 року. Особливих претензій до неї не було. Більше того, постановою про проведення зборів Ради саме на неї покладалися організаційні клопоти. І раптом — позови про те, що її права ігнорують. Причому майже дослівно переповідаються аргументи Калимана. Виникало враження, що йдеться про скоординовані дії, але координатор воліє залишатися в тіні.
«Нічого, ранок від вечора мудріший», — подумки вирішив Микола Васильович, заходячи в під'їзд.
...Вечірню тишу розірвали три постріли. Виконуючий обов'язки голови правління отримав поранення стегна, правого плеча і правої сторони обличчя. Кажуть, його врятувала барсетка, якою він прикрив голову...
За фактом злочину прокуратура Самарського району Дніпропетровська порушила кримінальну справу за статтею, що передбачає замах на життя, однак уже через кілька днів слідчий перекваліфікував подію на хуліганство і відправив на розслідування до слідчого управління Дніпропетровського міського управління внутрішніх справ. Очевидно, за дніпропетровськими мірками, якщо не було контрольного пострілу в голову, то стрілянина в під'їзді може розцінюватися як дрібне порушення громадського спокою.
З таким підходом і оцінками не могли погодитися ні кооператори Дніпропетровщини, ні правління Укоопспілки, ні кооперативна громадськість усієї України. Голова правління Укоопспілки Станіслав Бабенка звернувся до Президента України. З'явилося доручення Віктора Андрійовича Ющенка Генеральному прокурору і міністрові внутрішніх справ: «Прошу відповідно до повноважень вжити вичерпних заходів щодо розкриття злочину. Інформуйте». Відтоді минуло вже півроку. Єдине, чим втішив заступник начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Л. О. Додинський, що «хід розкриття злочину знаходиться на щоденному контролі керівництва УМВС...» Щоправда, коли в січні вже 165 учасників зборів Ради Центральної спілки споживчих товариств України звернулися до Генерального прокурора України О. І. Медведька з проханням «забезпечити своєчасне реагування на факти порушень конституційних прав і свобод громадянина України Шапаря Миколи Васильовича, виконуючого обов'язки голови правління Дніпропетровської облспоживспілки», підкресливши, що «за всіма ознаками дії злочинців були не хуліганством, а направлені саме на позбавлення життя М. В. Шапаря», з Дніпропетровської обласної прокуратури повідомили: як-то кажуть в Одесі — таки «да», на безневинні витівки три постріли в живу мішень — керівника обласного рівня — пригода не схожа, отож її знову перекваліфікували з хуліганства на замах на вбивство і забрали з міліції у своє провадження. М. В. Шапаря визнали потерпілим і начебто забезпечили охороною.
Мабуть, в Україні мало знайдеться людей, які не знали б, хто такий Шерлок Холмс. Проте, очевидно, не всім відомо, що у своїх розслідуваннях він успішно використовував дедуктивні й індуктивні методи, тонкощами яких щедро ділився з доктором Ватсоном. Якщо виріти багатотомному «Словнику української мови», «умовиводи бувають дедуктивні, коли думка йде від загального до часткового, й індуктивні, коли думка йде від часткового до загального». Спробуємо й ми змішати їх в одну купу.
Дніпропетровська облспоживспілка, як у минулі часи, так і нині, була і є однією з найпотужніших щодо матеріально-технічного забезпечення. Досить назвати сумнозвісний обласний ринок «Озерка», що його свого часу добровільно-примусово передала облспоживспілка в оренду приватній структурі, за якою стояв тодішній голова облвиконкому і за яку тривають запеклі бої між нинішніми орендаторами за активної участі правоохоронних органів. Це був той період, коли міські органи влади перепідпорядковували собі обласні ринки і ті, що у великих містах. Мотивуючи тим, що за радянських часів їх було передано споживчій кооперації безплатно адміністративними рішеннями, отож в умовах демократії треба відновити права громади. Очевидно, зайве детально уточнювати, що громада про таку турботу не мала навіть уяви.
Світло в кінці тунелю з'явилося позаторік, коли Конституційний Суд України однозначно постановив: ринки, передані свого часу споживчій кооперації відповідно до тодішніх законів і правил, належать їй, бо в них інвестовано стільки кооперативних коштів, що про начебто безплатну передачу соромно навіть заїкатися. Це дало можливість дніпропетровським кооператорам порушити тему відновлення справедливості, але вже на користь споживчої кооперації.
Аркадій Юзефович Рутгайзер, тодішній голова правління облспоживспілки, був відомою і досить впливовою на Дніпропетровщині людиною. Поки питання вирішували в цивілізованих рамках, голими руками його взяти було важко. Але коли зайшлося про такі ласі шматки, це змусило його опонентів, скажімо так, вдатися до нетрадиційних методів впливу. Торік проти Рутгайзера було порушено кримінальну справу. Голову правління арештували за всіма правилами поводження з рецидивістами, запроторили до слідчого ізолятора і почали вимагати зізнань. Але, певно, щось не склеїлося...
Зрештою, «тіньовики» на першому етапі свого досягли. Хоч у подальшому справу закрили, а звинувачення було спростовано, очевидно, Аркадію Юзефовичу встигли дохідливо пояснити, якими можливостями володіють його недоброзичливці. І він подав заяву на звільнення з посади за власним бажанням «у зв'язку з погіршенням стану здоров'я».
Але тут сталося непередбачене організаторами провокації. Правління Укоопспілки прийняло постанову про призначення виконуючим обов'язки голови правління облспоживспілки М. В. Шапаря, людини, яка, очевидно, їх не влаштовувала. Відповідно до статуту облспоживспілки її правління постановило скликати 12 грудня третю Раду п'ятнадцятого скликання, на якій і мали обирати нового голову. Після цього й випірнув на поверхню член Ради з Петропавлівки, О. М. Калиман, за позовом якого місцевий районний суд заборонив проведення зборів Ради. Начебто під благородним приводом: до розгляду його позовної заяви. Однак дати розгляду не назвав...
Але багатогалузеве господарство не могло залишатися некерованим. 9 грудня минулого року правління облспоживспілки приймає нову постанову — про проведення зборів Ради 27 грудня. Проте 21 грудня член Ради, заступник голови правління облспоживспілки К. С. Численок подає в Бабушкінський районний суд позов, у якому просить визнати недійсними постанови правління Укоопспілки про призначення М. В. Шапаря виконуючим обов'язки голови правління облспоживспілки, про проведення зборів Ради та призупинити їх виконання.
Через два дні (просто нечувана оперативність) суддя О. І. Максименко, він же голова райсуду, позов задовольнив, призначивши наступне засідання аж на 27 січня 2006 року, відкрив провадження у справі й передав матеріали районній державній виконавчій службі.
26 грудня старший виконавець тієї служби О. В. Шуляк надсилає в облспоживспілку вимогу негайно виконати рішення суду, погрожуючи за непослух штрафом. Того ж вечора Шапаря вже чекали з обрізом біля під'їзду.
Наступного дня правління Укоопспілки приймає постанову, якою у зв'язку із замахом на Шапаря на період його лікування призначило виконуючим обов'язки голови правління облспоживспілки заступника В. В. Ульянова.
30 січня 2006 року, не дочекавшись розгляду справи в Бабушкінському райсуді, правління облспоживспілки постановило скликати треті збори Ради 21 лютого. Однак, очевидно, й кандидатура В. В. Ульянова не влаштовувала організаторів цієї кадрової катавасії, бо 11 лютого та сама К. С. Численок подає до суду додаткові позовні вимоги: оскільки, на її думку, призначення В. В. Ульянова незаконне, то й всі підписані ним офіційні документи, в тому числі й постанова про проведення зборів Ради, не дійсні. А ще Катерина Семенівна зажадала від суду скасувати договір між Дніпропетровською облспоживспілкою і Укоопспілкою про делегування останній певних повноважень і розпорядчих функцій. Якщо переказати цю вимогу звичайною мовою, то йшлося про елементарне: вивести облспоживспілку з-під будь-якого контролю за її діяльністю, а там, як кажуть, і карти в руки.
Уже 13 лютого (ще раз зверніть увагу на оперативність) той самий суддя О. І. Максименко повністю задовольняє і цей позов, хоч, нагадаю, майже аналогічний був скасований апеляційною інстанцією. Далі події розгорталися за перевіреною технологією: О. І. Максименко відкрив провадження, перший державний судвиконавець О. В. Шуляк надсилає в облспоживспілку грізного листа про передбачену законом відповідальність за невиконання рішень суду.
Після того як і це рішення відмінив апеляційний суд, правління облспоживспілки приймає постанову провести треті збори Ради п'ятнадцятого скликання 22 березня. Вони відбуваються, головою правління облспоживспілки обирають М. В. Шапаря. Однак 14 квітня новообране керівництво з подивом довідалося, що, виявляється, напередодні зборів, 21 березня, все той же суд під головуванням того ж О. І. Максименка виніс чергову ухвалу про призупинення виконання постанови про проведення зборів.
Як випливає з постанови про відкриття виконавчого провадження уже відомого нам старшого державного виконавця О. В. Шуляк, цього разу для повернення на круги своя послужила заява члена Ради В. В. Сидовича, який, проживаючи в сільській місцевості, загадковим чином уже в день засідання райсуду довідався про його рішення і тут же встиг оформити й подати юридично грамотну заяву про примусове виконання свіжоспеченої ухвали, а О. В. Шуляк — тут же її розглянути і запустити процес.
Забігаючи трохи наперед, скажемо, що коли й третя спроба виявилася не дуже ефективною, бо й новий виконуючий обов'язки голови правління борців за кооперативну демократію не влаштовував, то й це рішення суду було скасоване, вищеозначений В. В. Сидович виступив із самостійним позовом, в якому повторив аргументи своїх попередників. Очевидно, зайве уточнювати, що йому також забезпечили зелену вулицю. Складається враження, що, як мінімум, голові райсуду О. І. Максименку нічим зайнятися, і він тільки й чекає, щоб хтось ощасливив очолюваний ним суд якимось позовом, аби його тут же розглянути.
Окрім того, той самий В. В. Сидович звернувся до Генеральної прокуратури зі скаргою на дії членів правління облспоживспілки і на те, що рішення Бабушкінського райсуду про заборону проведення зборів Ради облспоживспілки не виконується. Якщо ви не забули, прокуратура розслідує справу, пов'язану із замахом на М. В. Шапаря і результатів ще немає. А тут прокурор Бабушкінського району С. О. Виноградова з не меншою оперативністю вимагає від в. о. обов'язки голови облспоживспілки В. Т. Ащука надати кілограми зо два документів і забезпечити явку М. В. Шапаря, І. Л. Гороховського, В. Д. Поплавського, А. П. Мацько та начальника юридичного відділу для надання пояснень із питань, викладених у зверненні, попередивши при цьому, що «невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне передбачену законом відповідальність».
Можна було б і надалі продовжувати цей перелік юридичних інсинуацій, за змістом однакових по суті. Скажемо коротко: на сьогодні склалася двозначна ситуація. З одного боку, М. В. Шапаря ніби й обрано головою правління облспоживспілки, а з іншого — існує чергова постанова Бабушкінського райнарсуду про те, що ця постанова Ради облспоживспілки недійсна. Більше того, суд ухвалив, що законну силу мають лише підписи першого заступника голови правління І. Л. Гороховського. Це вже, як кажуть, не лізе в жодні ворота. Як пояснили мені юристи, суддя не може вирішувати кадрові питання споживчої кооперації, якщо це суперечить чинному законодавству. Поновити на посаді, якщо звільнення відбулося з порушеннями, — будь ласка. Але визначати, хто із заступників кращий, — це вже нонсенс.
Я розмовляв із Катериною Семенівною Численок, бо вона свого часу справила на мене враження спокійної і розсудливої жінки. Її активність у цій справі особисто для мене, чесно кажучи, не зовсім зрозуміла.
— А що я зробила такого поганого? — відповіла вона запитанням на запитання. — Я вказую в позові своє прізвище, адресу, отож про якусь підступність не може бути й мови. Мої права порушені, і я їх захищаю.
— А в чому ж полягають ці порушення?
— Про це в позовах сказано. Якщо ви будете писати, пишіть так, щоб я з газетою не судилася. Бо й так уже втратила здоров'я.
— Катерино Семенівно, ну важко повірити, що такі синхронні дії випадкові...
— Кожен пайовик має право захищати свої права. Калимана і Сидовича я добре не знаю. Нехай вони пояснюють свої дії самі. А я — свої.
У мене склалося враження, що ніхто з моїх співрозмовників не хотів бути щирим. Ясно одне: колектив Дніпропетровської облспоживспілки не має можливості нормально працювати. Знаючи історію споживчої кооперації, періоди розвитку, занепаду і відновлення, неважко припустити, що в усій цій історії передусім ідеться про власність, точніше, про її переділ. А замах на життя — найкращий тому доказ. Інша річ, що на цей факт не всі хочуть звернути увагу.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
