На відчайдушний крок зважилися свідки та жертви трагедії на Скнилівському летовищі у Львові — вони пішки планують вирушити до Страсбурга, де Європейський суд із прав людини розглядатиме подані ними позови проти держави Україна. Чотири роки тому, 27 липня, під час авіашоу винищувач СУ-27, виконуючи маневри, упав на юрбу глядачів — загинуло 77 людей (із них — 28 дітей), інвалідами стали 12 осіб, понад 500 визнані потерпілими.
Рішення вирушати в Страсбург потерпілі прийняли під час засідання ради громадської організації «Скнилівська трагедія». Її голова Стефан Козак, який у ту «чорну» суботу втратив 24-річного сина, певен: іншої надії, як на Європу, немає. «Ми зрозуміли, що будь-які акції протесту в Україні не знаходять реакції з боку влади, — коментує «УМ» рішення пан Стефан, — тому мета нашої пішої ходи — привернути увагу європейської громадськості до того, що Україна досі не визнала Скнилівську трагедію на державному рівні, не дала належної оцінки винним у катастрофі, що потерпілі так і не отримали ні прав, ні відповідного статусу».
За словами Стефана Козака, у похід збирається 12 осіб. А вирушать активісти, як тільки отримають офіційне підтвердження реєстрації їхніх позовів і буде відома дата слухання першої справи. До Європейського суду з прав людини проти держави Україна вже звернулося десять «скнилівців», 60 людей підготували необхідні документи для цього, ще 400 потерпілих уже отримали юридичні консультації щодо подачі позовів.
За задумом ініціативної групи, цей похід буде не просто марафоном — триватиме близько року. ГО «Скнилівська трагедія» вже налагоджує контакти з громадськими організаціями у Польщі, Словаччині, Німеччині, Чехії, де під час пішого маршу будуть організовані зустрічі, лекції, громадські слухання. «Наші юристи розкажуть європейським колегам про те, як в Україні дотримують права людини, як у нас дбають про громадян», — каже пан Стефан.
До Європейського суду потерпілі відправили ті ж вимоги, що й свого часу до Верховного суду України (вітчизняна Феміда, нагадаємо, у березні цьогоріч не задовольнила позови постраждалих). «Наші вимоги залишаються незмінними — визнання з боку української держави факту катастрофи на Скнилівському летовищі ганебним злочином проти свого народу. Ми вимагаємо вибачення держави за цю трагедію — у Росії ж його Україна попросила за помилково збитий літак, а в наш бік держава навіть і не глянула. Вимагаємо, щоб осуджених у справі позбавили військових звань, а пілоту Юрію Єгорову збільшили термін ув'язнення до 14 років». Також постраждалі вимагають збільшення розміру компенсацій у такому ж співвідношенні, в якому були зроблені виплати родичам російських та ізраїльських пасажирів російського літака, збитого українською ракетою у 2001 році. За даними УНІАН, останні одержали по 200 тисяч доларів, а жертви Скнилівської трагедії — удесятеро менше.
Мають постраждалі чимало жалю до держави. Досі не зареєстрована капличка біля летовища, де щонеділі моляться родичі загиблих. «У Львові сьогодні легше зареєструвати торговельну будку чи гральний автомат, ніж такі речі», — обурюється пан Стефан. Без уваги залишилася ініціатива постраждалих перейменувати вулицю Авіаційну, якою 77 львів'ян ішли в останню путь на летовище, на вулицю Пам'яті. Не виділила міська влада пустиря для створення парку «77 ангелів». Про реабілітацію — медичну, психологічну — вже не йдеться. Інвалідам допомоги — жодної, як і дітям, що перенесли страшний стрес. Від чиновників, до яких звертаються люди за допомогою, постраждалі навіть чують і таке: «А навіщо ви на те летовище йшли? Ви що, літаків не бачили?»... Усе більше серед постраждалих, каже Стефан Козак, стає пацієнтів психлікарні. Його родину теж не обминуло нове лихо: не перенесла трагедії і дружина пана Стефана — померла, він через пережите став інвалідом...
У чергову річницю, рівно за тиждень, постраждалі не збираються проводити жодних акцій, не дадуть слова політикам, місцевим чиновникам. На місці трагедії звучатиме лише молитва за загиблими.