Нахапавши неймовірну кількість бонусів у вигляді грошей та шаленої всесвітньої популярності, Ден Браун зі своїм «Кодом да Вінчі» міг уже спокійненько вмоститися на лаврах і хоча б ненадовго розслабитися. Книжки продаються, відрахування «капають», серйозних конкурентів у темі не спостерігається... І якщо він так не вчинив, то... вже, мабуть, вийшов із «відпустки» і з усіх сил намагається надолужити згаяне. Бо свою книгу «Ассасіни» випустив ще один дослідник церковних канонів — американець Томас Гіффорд, (російською її видало видавництво «Ексмо»). Щоправда, конкурент Брауна свій роман написав на п'ятнадцять років раніше, це таким довгим виявився його шлях до читача.
На відміну від Брауна, який переконував нас, що Ісус мав нащадків, Гіффорд вирішив засумніватися у, дуже перепрошую католиків, безгрішності Папи Римського. Звісно, «вплавивши» свої сумніви у детективний сюжет. Головний герой книги, адвокат Бен Дріскіл, шукає вбивцю своєї сестри, що була монашкою і при цьому писала дуже суперечливі з погляду церкви бестселери. Волею долі, точніше, пана Гріффорда, він стикається з такими проявами церви, про які раніше навіть не здогадувався. А дізнавшись про стосунки церкви та нацистів, про таємницю братства вбивць, узагалі ледь не підписав собі смертний вирок. Збираючи інформацію про смерть сестри, Дріскіл побуває в Єгипті, Ватикані, Парижі... А слідом за ним іде найманий убивця-священик. І кожен, хто розповідає Бену щось про смерть його сестри, неодмінно гине або накладає на себе руки...
Для того щоб дізнатися розв'язку роману, доводиться докласти більше зусиль, ніж читаючи Дена Брауна. Гріффорд активно експлуатує довжелезні діалоги героїв, хоча перші розділи, навпаки, переобтяжені складними реченнями, продиратися крізь які часом було досить нудно. І ще така особливість: тут майже відсутні позитивні персонажі; погані і ще гірші — ось таку компанію пропонує нам письменник. А з огляду на те, що майже всі вони мають стосунок до церкви, обурення богословів можна зрозуміти.
Але хоч як би там було, ситуація складається так, що є сенс говорити про появу нового піджанру в літературі — історично-релігійного екшн-детективу. Ще вчора це словосполучення виглядало принаймні безглуздо. А сьогодні ми змушені погоджуватися або не погоджуватися з церквою, яка звинувачує і ці твори, і їхніх авторів. Але найперша порада для всіх, хто візьме до рук «Ассасіни», — не забувати, що це книга для людей думаючих. Які знають історію, мають уявлення про релігію та її канони і не поспішатимуть сприймати все вигадане автором за чисту монету.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
