Доживемо до п'ятниці — скупаємось

      Після традиційних водних процедур минулими вихідними більшості полтавців доведеться чекати повноцінного «банно-прального» задоволення чотири дні. Адже з учорашнього понеділка гарячу воду в квартири мешканців обласного центру подаватимуть лише у п'ятницю, суботу і неділю з шостої до двадцять четвертої години. Такі суттєві обмеження введено з огляду на величезні збитки, яких зазнає обласне підприємство «Полтаватеплоенерго» після підвищення з 1 липня цін на газ.

      За підрахунками фахівців, починаючи з другого півріччя, борг згаданого підприємства перед газовиками щодня (!) поповнюється на 70 тисяч гривень. Причому «розчинити» його неможливо навіть при стовідсотковій оплаті послуг з гарячого водопостачання, оскільки закупівельна ціна газу для теплоенергетиків майже втричі перевищує ту, що закладена в тарифи для споживачів. Аби не підвищувати їх і водночас зменшити місячні «газові» збитки «Полтаватеплоенерго» бодай до одного мільйона гривень (зараз вони становлять більше двох мільйонів), з 17 липня запроваджено обмежувальний графік користування полтавцями гарячою водою.

      Саме так пояснюють необхідність його введення нинішні «батьки» міста. Огортаючи ті пояснення словесним туманом передвиборчого популізму. Мовляв, на відміну від інших міст, де вже підвищили тарифи для населення, ми разом із новообраним депутатським корпусом залишаємося особливими дбайливцями-піклувальниками про народ, а тому вважаємо за можливе змінювати тарифи «тільки після підвищення заробітної плати, пенсій, допомог, вирішення низки соціальних проблем». Трохи раніше ті ж таки чільники обласного центру взагалі пропонували Президенту і уряду забезпечувати полтавців «своїм» дешевим газом винятково на тій підставі, що саме на Полтавщині добувається левова частка вітчизняного «блакитного палива»...

      Хоча насправді нинішня ситуація у Полтаві від тієї, яка склалася в інших містах, відрізняється тільки тим, що після «відступу» до парламенту багаторічного тамтешнього «хазяїна» Анатолія Кукоби тут іще належить обрати нового мера. Тож і тимчасові провідники місцевого самоврядування, і найвпливовіші депутатські групи у міськраді вже, по суті, почали запеклу передвиборчу боротьбу за мерське крісло, ставлячи на «своїх» кандидатів. При цьому вони добре усвідомлюють: підвищення тарифів на гарячу воду та інші компослуги — далеко не той захід, який викличе захоплення у потенційних виборців і посприяє приходу до влади у місті їхнього висуванця. Те, що подібні суто популістські кроки насправді не вирішують жодну з тих «соціальних проблем», а лише загострюють їх, нерідко просто заганяють у глухий кут, у передвиборчій лихоманці мало кого хвилює.