Невже «рятуватимуть» справдi вони — «Регiони» i Мороз? (Фото Лесi ВОЛОШКИ.)
Позавчора на матчі за Суперкубок України між «Динамо» і «Шахтарем» був Олександр Мороз. Слід так розуміти, що в Одесу лідер Соцпартії приїхав не як пристрасний футбольний уболівальник (раніше таких показових походів на футбол Сан Санич не влаштовував), а як новий компаньйон провідних українських олігархів. Якби у VIP-ложу стадіону «Чорноморець» влучила бомба, «антикризову» коаліцію можна було б вважати розпущеною. Адже там зібралися майже всі провідні учасники великого дерибану — і Ахметов, і Колесников, і Мартинюк, і Рудьковський, був навіть Ківалов. Ще б кількох «дєвочок» із фракції ПР, ну й одну — з СПУ... Але вони не вважають футбол заходом, гідним демонстрації своїх «широких» політичних поглядів. Що ж до Сан Санича, то він навіть вийшов на поле вручати той самий Суперкубок — нова практика для Голови Верховної Ради України. Раніше таку місію брали на себе або Президент, футбольні керівники, або профільний міністр. Слід так розуміти, що просунуту ним самим політреформу спікер Мороз сприймає радикально й потроху «мітить» територію глави держави. Мовляв, давайте я покерую, якщо Президент у нас такий м'який. Нахабство — друге щастя.
А перше щастя Мороза, нагадаю, — його несподіване спікерство. Верховну Раду очолив лідер політичної сили, яка набрала лише 5,69 відсотка голосів і перед фінішним ривком вигідно «загнала» свою «золоту акцію». Досхочу помолотивши Мороза впродовж тижня, тепер журналісти переключилися на інші теми. І він уже виходить до преси не з опущеними чи бігаючими, а звично примруженими очима, жартує, диктує свої умови. Хоча насправді ТАКА зрада не повинна прощатися навіть через сто років після її календарного часу.
Але це так, до питання про мораль — ту, яка в нас зараз зовсім не в пошані. А тепер — до питання про політичні обставини. Деякі з них забувати теж не можна.
Ось Президент Віктор Ющенко у своєму суботньому радіозверненні каже: «Цей парламент громадяни обрали в умовах чесних і демократичних виборів. Склад Верховної Ради відповідає суспільним настроям і політичним симпатіям виборців. Як Президент України я прийняв ваш вибір, шановні співвітчизники. Я сприяв і сприятиму у налагодженні діалогу між лідерами парламентських сил. Переконаний — можливості до пошуку компромісу ще не вичерпано. Необхідно відновити взаємну довіру і роботу парламенту, а відтак нового уряду».
Що вибори були чесними і демократичними — нема питань. Але давайте запитаємо один одного: чи відповідає суспільним настроям і політсимпатіям склад не самого парламенту, а тієї правлячої коаліції, яку він сформував ніби вже остаточно? Відповідь — ні. І ще раз НІ!!! Хоч би яким танком, напакованим грішми, не перли «донецькі» — все одно НІ.
Чому? Та тому що БЮТ, «Наша Україна» й СПУ в сумі отримали більшість мандатів. І виборці цієї «трійки» — згідно з результатами весняних соціологічних опитувань — голосували саме за формат такої потрійної коаліції. Щодо кожної з трьох цих політичних сил показник підтримки «помаранчевої» коаліції, коаліції партій Майдану не опускався нижче двох третин загальної кількості голосів цієї партії (блоку), а то й зашкалював за 4/5. І тому є підстави стверджувати, що Україна на виборах проголосувала саме за «ПОМАРАНЧЕВУ» коаліцію, хай і з невеликою перевагою над «синьою» чи «широкою». І хай там як затято Мороз зараз стверджує, що його піджак ніколи не був заплямований помаранчевим кольором. Був. Із цим кольором — а не з синім, кучмівським, — ідентифікують Мороза його виборці. І якби Сан Санич, ця вчорашня прострочена «совість нації», сказала б їм у березні, що через чотири місяці Соціалістична партія «кине» «Нашу Україну» й Блок Тимошенко й упаде в широкі кишені «Регіонів», — хіба в такому випадку отримала б СПУ свої 5,69 відсотка?! Далебі. Соціалісти навіть 3-відсотковий бар'єр не подолали б — так, як не подолають його на наступних виборах, якщо, звісно, у стилі Ківалова чи Кушнарьова не приєднаються до Партії регіонів як «фізичні особи». Матеріально дуже не бідні, але морально — просто збанкрутілі.
Тому — висновок. «Антикризова» коаліція від сьогодні хоча й відповідає букві регламенту, але не відповідає букві моралі, демократії й національних інтересів. Так само, як не відповідала в листопаді 2004 року перемога Віктора Януковича на президентських виборах. У заплутаному вітчизняному законодавстві завжди можна знайти лазівку для брудних діянь. Але іноді мають брати гору Закони Честі. Тим більше, коли вони мають опертя в тому числі в Конституції. І полягають не в розстрілі, а поки що в розпуску збанкрутілого парламенту.
Щоб остаточно розставити крапки над «і», потрібний останній «чистий» дослід — відхід «помаранчевих» у глуху опозицію або оголошення дострокових виборів. Авжеж, «круглі столи» — річ хороша, адреналін заспокоює, заодно й поторгуватися можна. Однак тривалі вагання й переговори не завжди є виходом із глухих кутів, і якщо вже Президент Ющенко звертається до польського досвіду з тамтешніми загальнонаціональними «круглими столами», то треба пам'ятати, що в 1990-х роках у схожій ситуації в Польщі трапився й розпуск парламенту.
Принциповість — штука, звісно, дорога й далеко не завжди матеріально вигідна. Нові ж вибори ВР коштують не так і дорого, водночас вони конче необхідні для структуризації суспільства й політикуму, яка, щойно почавшись, знову може зійти нанівець. Треба, щоб виборці розуміли, за яку коаліцію (а відтак і уряд) вони віддають свої голоси. Якого управління країною хочуть. І тут — або-або, а не виснажливе бовтання в невизначеності й апатії.
А не буде визначеності, не буде чітких виборів — не буде опозиції. Її просто «розкуплять» по своїх фракціях багаті «коаліціонери». Уже розкуповують — позавчора Микола Азаров заявив, що у вівторок у «широкій» коаліції буде вже 245 депутатів. Із такими темпами нам недалеко й до Росії, де опозиційних сил уже давно фактично немає, вони опереткові або безпорадні. Хто контролює владу? Ніхто. Вона грабує, дерибанить, визискує — так, як було в Україні до Майдану.
За що боровся Майдан? Де його здобутки? Питання, питання... Свобода слова? То, певно, із зайками-Калашниковими і її не буде, коли Прем'єром буде Янукович, а «темники» писатиме новий чи старий Медведчук.
У ці дні Віктор Ющенко вагається, обираючи між першим у своєму житті справді радикальним кроком і, як він каже, збереженням демократії в країні. Але — ще раз поміркуймо: чи можна буде називати демократією те, що існуватиме при сильному Прем'єрі Януковичу, лукавому й нахабному спікері Морозі й сірому кардиналові Ахметову? Чи буде така Україна українською? Європейською?..
Насправді президентські вибори 2004-го не закінчилися й досі. Велика війна за вибір України триває. І якщо хтось говорить про її, України, невиправний і фатальний розкол, то в географічному відношенні його не загладять ніякі «широкі» коаліції. Дивитися треба не на карту, а на мораль. Апелювати не до областей, а до умів.
У Віктора Ющенка ще є шанс захистити залишки завоювань Помаранчевої революції. У «помаранчевих» ще є шанс зібрати сили в кулак, хай навiть — до ганьби «Нашої України» — на вулицях Києва сьогоднi немає помаранчевих прапорiв.
Майдан уже не збереться, як у 2004-му. Але саме Майдан 2004-го утвердив вибір більшості громадян України, щоб Ющенко утверджував ідеали Майдану. Чи бодай не дав їх остаточно розтоптати.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
