Щоденно, стоячи перед фундаментом зруйнованої татаро-монголами в 1240 році Десятинної церкви і слухаючи про загибель її останніх оборонців, люди розуміють велич держави, яку пізніше було названо Київською Руссю, а біло-блакитний Андріївський собор продовжує історію Києва в часи українського бароко. Поруч — Історичний музей (колишня середня художня школа) і веселий Андріївський узвіз із народними та самодіяльними митцями, які просто співіснують із професійними художниками в численних галереях, усе разом це створює атмосферу народних ярмарків. Цей синтез і є самобутньою неповторністю Києва.
У 1880 році почалася третя велика забудова міста прибутковими будинками і особняками з великим впливом українського модерну. Київ має (на відміну від Москви) свій образ, це відомо в усьому світі. Існує повір'я, що жоден будинок не може перевищувати Лаврську дзвіницю. Для киян це аксіома, але, на жаль, після проголошення самостійності України в місто ввірвалося безліч «великих комбінаторів», які почали робити великі гроші, в першу чергу на архітектурі — «музиці в камені», і центр міста втратив свою гармонію, а деякі споруди нагадують ракові пухлини. Про це багато писано, навіть премії присуджують за найгірші будинки, але ніхто їх не «прибере». Питання: «Чи був у комісії, яка приймала ці потвори, хоч один киянин?». Відповіді не треба.
Моя тема — вулиця Червоноармійська, яка стала «передмістям Лас-Вегаса». На ній знищили все, що нагадувало культуру: книжкові крамниці, художній салон тощо. Лишився лише «Троїцький народний дім» (Театр оперети), який був осередком театрального району. До Миколаївського костелу прибудована ракова пухлина, не кажу вже про наказ викинути з собору орган і передати його винятково костелу (хоча «Нотр Дам» у Парижі, «Сан Отеран» у Відні та інші собори цілком гармонійно співіснують як релігійні установи і концертні зали. Коли це органіст І. С. Бах заважав молитись?). Класична музика — як материна, невід'ємна від виховання людини. Отже, хотіла б я почути розмову С. Бабушкіна з архітектором В. Городецьким, гордістю Києва. Але більшості з керівників байдужа історія міста, про це також багато говорено, найяскравіший приклад — забудова «майдану Незалежності».
Я повертаюсь до вулиці Червоноармійської з гордим транспарантом «Стриптиз-шоу» (Erotic show) — українські літери сидять на англійських, навіть в одному слові, отже, тема вулиці задана! Які можуть бути діти і їхнiй магазин «Казка»? Киянин не зможе знищити твір мистецтва, отже, запрошуються зайди — «жорики»!
У 1960 році в усьому світі з'явилася тема: «Монументальне мистецтво», тобто мозаїка, розписи, вітражі в архітектурних об’єктах! Це явище проіснувало 30 років — з 1960-го до 1990-го. Чому? Це потребує довгих досліджень. Після 90-х почалося систематичне знищення цих творів (у мене особисто при забудові Червоноармійської загинуло більше 20 робіт, але про це — іншим разом). Головне те, що монументальна секція Спілки художників України відновила українське народне мистецтво, повернула з забуття твори Михайла Бойчука та його школи і стала втілювати українське декоративно-прикладне та народне мистецтво в життя — роботи Катерини Білокур, Марії Приймаченко, Параски Власенко та інших народних майстрів можна було побачити на будинках, вулицях. Органічним вплетенням народного мистецтва в архітектуру стали і розписи Івана Скицюка та Марфи Тимченко в магазині дитячої іграшки «Казка» в 1979 роцi. Це була виставка казок, куди водили дітей за зразкову поведінку в нагороду. Розпис за мотивами казок — це світ дитини, зрозумілий і масштабний. Це був діючий музей. Усі 30 років були важкими, художники були биті жорстоко, Аллу Горську просто вбили. За кожну роботу боролись, як за Україну. «Дізайнери», знищивши ці твори з дозволу С. Бабушкіна, завдали удар усьому українському мистецтву. Вони створили на місці казок смугастий морг і населили його брудними велетенськими потворами. Дітей я в магазині не побачила, тільки обмін валют перед входом і в приміщенні. На цей раз грошова злива посипалася на дітей, тепер їм пропонують лише численні ігрові автомати.
Скільки грошей сплатила мерія за смерть дитячої казки? Хочу привести приклад: у 1943 році в Києві (під час окупації) розстріляли редакцію (разом з Оленою Телігою) газети «Українське слово». На тому ж місці відкрита була газета «Нове українське слово». Так, знищивши дитячу казку, було відкрито морг із назвою «Нова казка». Скільки дитячих душ постраждало від цього вандалізму?
Пропоную цікаві екскурсії з заїздом на вул. Червоноармійську, з розповіддю: тут було... (показуючи фото), а тепер подивіться!!! (відкриваючи в магазин двері). Велетень-верблюд буде стояти непорушно на своєму місці, не бійтесь!!!
Ірина ЛЕВИТСЬКА,
член Національної спілки художників України.
