Наступний вiкенд в «Імперії кіно» на «1+1» освятиться появою двох супергероїв. Точніше, пародій на суперменство. Різного гатунку, жанру та манери виконання, вони мають дещо спільне — перезавантаження голлівудських канонів на кшталт не менш традиційних сучасних пересміхів. Так звані іронічні гримаси постмодернізму усміхнуться глядачеві в яскравому коміксі «Остін Пауерс: Голдмембер» та комедійному бойовику англійського розливу «Великий куш». У першому кривенька усмішка Майка Майєрса демонструватиме чоловічий суперпотенціал агента Її Величності. У другому — витвір стоматологічного мистецтва на обличчі Бреда Пітта перебуватиме в епіцентрі бандитського смороду. Жарти над стереотипами тиражованої глядацької кіногумки вписані в рамки самого кінематографічного маскульту.
Дивитися пригоди «Остіна Пауерса» (22 липня), навіть якщо це вже третя серія в стилі диско-водевілю про перевертня-агента 007 (а саме пародію на Джеймса Бонда демонструє персонаж Майка Марса) — справа доволі приємна. Бо, по-перше, Голлівуд усіма силами та засобами демонструє дива дизайну та стилізації моди і настроїв 70-х. Подібно до музики диско, що була цілком штучним товаром, зорієнтованим саме на збудження клієнта, в якому народжувався гормон щастя, Остін Пауерс і є уособленням такого гормону. Непривабливий, але чарівний, дуркуватий, але кумедний, некрасивий, але стильний — ці постулати еклектична сучасність запозичила у 70-х. І в Голлівуді звернули на це увагу. Саме тому стали популярні комікси та їх екранізації. Шпигун, якого полюбили не лише прості смертні, а й зірки шоу-бізу на кшталт Мадонни, що запозичила свого часу Остіна Пауерса для власного кліпу, знову на арені. Полює на ще одного розлюченого на людство кретина — Голдмембера. Цікаво, що ім'я персонажа, якого не менш шикарно, ніж Майєрс, зіграв Кевін Спейсі, побоялися перекладати як у російському прокаті, так і в українському.
Цнотливість пострадянського простору має свої переваги, але не у випадку Гая Річі. Його другий фільм, побудований на грі хитрих англійських слів, прийнято перекладати як «Великий куш» (23 липня). Та фанати цього фільму знають щонайменше три варіанти перекладу, серед яких маємо і нецензурний. Свого часу абсурдистський гумор Річі, якому завжди вдається заплутати своїх героїв у страшний сюжетний клубок, був на наших теренах популярніший за творчість його знаменитої дружини Мадонни. І це не дивно — кіно, в якому Бред Пітт пародіює сам себе періоду «Бійцівського клубу», граючи цигана-боксера, в якого відсутній будь-який натяк на мужність... це вже суцільний постмодернізм. На додаток, «Великий куш» — зразок специфічного англійського гумору, не схожого на американський комедійний примітив. А поєднання відрізаних пальців, крові на боксерських канатах із роздумами про помилку у Біблії щодо Діви Марії здатне підчепити на гачок глядача, що має печію від несмачного маскульту.
Діна ВОРОШИЛОВА.