«Розу вітрів» заробітчанства на Україну повернуть

      Спеціалісти Тернопільської обласної служби зайнятості першими в Україні провели дослідження кількісних, географічних та економічних аспектів трудової міграції, щоб надалі врахувати їх у практичній діяльності.

      Результати цього всебічного аналізу було узагальнено й видано окремою брошурою. З висновками, зробленими тернопільчанами, погодилися в Міністерстві праці та соціальної політки.

      У розмові з директором Тернопільського обласного центру зайнятості Борисом Довжуком, який очолює цю службу з перших днів її створення, акцентується увага  на деяких актуальних питаннях виконаного дослідження на ринку праці.

      — Головне завдання державної служби зайнятості — допомогти людям, котрі втратили роботу, не загубитися в суспільстві, знайти застосування їх знанням та силам, тобто працевлаштувати їх чи спонукати до самозайнятості через одноразові виплати усієї належної їм допомоги з безробіття для започаткування власної справи. Зауважу, що за більш як 12 років діяльності обласної служби зайнятості до неї звернулося майже 350 тисяч незайнятих громадян, за її сприянням роботу знайшли більш як 130 тисяч осіб, а 24 тисячі наших краян змогли здобути першу в житті або іншу професію.

      Служба зайнятості сама по собі не створює нові робочі місця. Це роблять працедавці. Ми активно співпрацюємо з ними, надаємо дотації з Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття на створення додаткових робочих місць для працевлаштування людей, які перебувають у нас на обліку. Однак економічна ситуація в області ще не дозволяє забезпечити всіх пошуковців робочими місцями з належною оплатою. Втім навіть люди, які мають роботу, не можуть похвалитися пристойною платнею за неї. І, як наслідок, виникає трудова міграція, якій сприяє і таке досягнення демократії, як відкритість кордонів.

      — А чи знаєте ви реальну картину відтоку робочих рук iз Тернопілля за межі України?

      — Цілком об'єктивних статистичних даних щодо обсягів трудової міграції та спрямування її потоків у цілому по нашій державі не існує. До того ж трудова міграція відбувається переважно нелегальними шляхами, за посередництва туристичних фірм, відвідання родичів тощо. Проте такі дані вкрай потрібні при підготовці розрахунків до програм зайнятості щодо руху робочої сили, обсягів можливого використання трудових ресурсів та наявної бази розвитку малого підприємництва.

      Проводячи дослідження кількісних, географічних та економічних аспектів трудової міграції, аби  враховувати їх у практичній діяльності, нас цікавило: куди спрямовується заробітчанська «роза вітрів», які морально-психологічні та економічні наслідки тимчасового вилучення з регіонального ринку праці, насамперед, сільських робочих рук.

      Нашу ініціативу підтримала обласна державна адміністрація. Активно долучилися до цієї роботи всі сільські ради. Спеціалісти обласного центру зайнятості розробили методику дослідження та облікові форми, здійснили обробку, узагальнення і аналіз інформації, отриманої з усіх сіл області — а їх майже тисяча. Облік трудових мігрантів ми здійснили на фіксовану дату — 1 жовтня 2001 року.

      — Що ж засвідчило дослідження?

      — Найперше, ми одержали реальні кількісні характеристики сільських мігрантів з області: за межами України, виявляється, працювало понад 20 тисяч селян Тернопільщини, або понад 6 відсотків від кількості сільського населення у працездатному віці, серед них майже 12 тисяч — чоловіки та 8170 — жінки.

      Сумарну чисельність мігрантів, включаючи і сільських, і міських жителів, визначено у кількості 42,4 тисячі осіб (7 відсотків від працездатного населення області), що на момент дослідження практично дорівнювало чисельності офіційно зареєстрованих на Тернопільщині безробітних.

      За географією наші мігранти досягають найвіддаленіших країн, та при формуванні інформаційного масиву ми зупинилися на 13 державах, де наші земляки працюють найчастіше. Але польський, італійський та російський напрямки є основними. Щодо Італії, то, як виявило анкетування, проведене серед наших заробітчан у цій країні західноукраїнським центром «Жіночі ініціативи» на 2 місяці пізніше від нашого вивчення, найбільше їх виїхало туди зі Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей. Причому до виїзду, наприклад, в Італію, 43,5 відсотка жінок працювали на рівні спеціалістів (у школах, дитсадках, торгівлі, місцевому самоврядуванні, господарствах).

      — Які ж висновки було зроблено на основі такого об'ємного дослідження?

      — Якщо базуватись на прикладі Тернопільської області, то основна причина трудової міграції — низький рівень доходів значної частини населення, різке зростання витрат громадян на освітні, медичні та комунальні послуги. Тривалий час у нашій аграрній області зберігається високий рівень бідності, бо середньомісячна зарплата залишається найменшою в Україні, а рівень безробіття — одним із найвищих.

      Водночас обсяги міграції є помітними, але не катастрофічними. Це близько 7 відсотків працездатного населення. «Страшилки» деяких авторів щодо «обезлюднення наших сіл» стосуються, очевидно, поодиноких випадків (є вони і в нашій області), а завищені цифри (нібито чисельність українських мігрантів становить 7 мільйонів) характеризують, можливо, лише кількість осіб, які з різних причин перетинали кордони держави. Реально ж, виходячи з отриманих даних по Тернопільщині, яку вважатимемо середньостатистичною щодо заробітчанства, можна говорити про сумарну кількість мігрантів з України в межах двох мільйонів осіб (у сезон — трохи більше), що збігається з розрахунками Міністерства закордонних справ та Мінекономіки.

      — То трудова міграція — це благо чи зло для області та держави?

      — Процеси трудової міграції мають як позитивні результати, так і негативні наслідки. Серед позитивних — підвищення рівня добробуту трудівників, виховання у наших громадян відповідальності за власну долю і добробут родин, позбавлення споживацької психології і сліпої віри в державу, яка, мовляв, має усіх усім забезпечити, а також суттєве (практично подвійне) зниження напруження на ринку праці.

      Зворотний бік цієї медалі — це тимчасова втрата певної частини трудового потенціалу регіону і країни, морально-психологічні втрати, розлади здоров'я, а нерідко і розпад сімей, а ще — випускники вузів, трудові мігранти втрачають свою кваліфікацію.

      Водночас трудова міграція є одним з ефективних засобів інвестування вітчизняної економіки. За нашими підрахунками, на Тернопільщину щороку надходить від заробітчан понад 100 мільйонів доларів, тобто більше півмільярда гривень, тоді як обласною програмою залучення інвестицій на 2002—2005 роки обсяги офіційних іноземних інвестицій становитимуть 13,4 млн. грн., або лише 2 відсотки від вищеназваної суми. Погодьтеся, що при більш сприятливій для підприємництва державній політиці ці кошти можна було б спрямувати на розвиток малого та середнього бізнесу, в інвестування економіки, а не проїдання, придбання іномарок і сферу дозвілля.

      Зауважу, завдяки коштам наших заробітчан на Тернопіллі різко зросли обсяги житлового будівництва, а також кількість студентів, які навчаються на платній основі. Для порівняння: якщо в 1994 році в області оплачували навчання 13,5 відсотка студентів денних відділень, то у 2002-му — майже 53 відсотки.

      — Борисе Семеновичу, на вашу думку, що потрібно зробити, аби обмежити негативні наслідки трудової міграції?

      — Головне, необхідно цілеспрямовано проводити в Україні послідовні економічні реформи, які сприятимуть досягненню належного рівня життя українців на рідній землі. Якщо рівень зарплати наших громадян досягне еквівалента 200—300 доларів на місяць, то навряд чи вони поїдуть на заробітки в Росію, Італію чи Польщу.

      Але оскільки трудова міграція — це реальність, то державі слід забезпечити правовий захист наших мігрантів шляхом укладання з відповідними країнами взаємовигідних угод з легалізації перебування українців на заробітках. Важливо також створювати сприятливі умови для легалізації заробітків трудових мігрантів, які повертаються в Україну, реально підтримувати їх активні підприємницькі та соціальні дії, формувати за їх допомогою інфраструктуру нових робочих місць, найперше — на селі, де, до речі, найбільше безробітних.

      — Дякуємо вам, Борисе Семеновичу, за цікаву, корисну й змістовну розмову. А вашій службі бажаємо нових ініціатив, які послужать справі поліпшення ситуації на ринку праці і сприятимуть тому, що заробітчани, повернувшись на Батьківщину, iз вашою допомогою обов'язково знайдуть вдома як роботу, так і хороші заробітки.